Відкрили зустріч уривки фільмів, у яких Ада Миколаївна починала свою кар’єру артистки. На екрані з’явилася молода, тендітна дівчина у пристрасних обіймах чоловіка. Незабаром на сцену вийшла головна героїня вечора.

«Знаєте, мені щастило на благородних хлопчиків. Я їх так називаю, адже із усіма ними у нас була творча любов, прожите разом спільне життя на сцені. І можливо у когось до мене були почуття, але я вдячна, що ніхто їх не проявляв, а натомість залишилися прекрасні спогади. Нині вони вже всі покійні», - говорить актриса. Немає на цьому святі і її чоловіка Костянтина Степанкова (Волощука). Разом вони прожили 46 років. «Костя так мріяв дожити до золотого весілля, але не судилося. За ці роки були хвилини щастя, а іноді чоловік перетворювався на чорта із рогами. Але життя така штука і нічого з цим не поробиш. Мій чоловік був на 9 років старший за мене, а я його любила і поважала. Коли його не стало, то не знала як далі жити, адже здавалося, що мене розрізали навпіл. Натомість діти не дали пропасти. А в пам’ять про свого коханого написала книжку «Мій Костя». Тираж всього 2000 примірників, які я роздарувала людям», - згадує Ада Роговцева.

Але ця історія була за довго до початку. Пані Ада народилася у російськомовній родині на Сумщині. Коли помер Сталін, то написала вірша і виступила з ним на шкільній лінійці, тоді плакали всі. «Я розуміла, що віршик такий собі, але усвідомила, що можу зворушити до сліз. І так закралася ідея вступити у театральний інститут. Вирішила на екзамені читати «Катерину» Тараса Шевченка. На іспиті крім комісії ще сиділо близько тридцяти студентів. І ось я читаю, відчуваю, що володію публікою. І хочеться мені для більшої переконливості впасти на коліна звести руки вгору. І раптом я зрозуміла, що пам’ять мені зовсім відшибло. Хтось мені намагається підказати, а я нічогісінько не пригадаю», - розповідає Ада Роговцева. І тоді із поспіхом молода дівчина тікала з театру, як прокажена. Але її наздогнала бібліотекарка, яка з астмою бігла за нею кілька кварталів. Їй поставили п’ятірку за першу частину «Катерини». А потім закрутилися зйомки, навчання і любов зі своїм викладачем Костянтином Степанковим. Він тоді був одружений. Але коханню нічого не стає на заваді. «Я страшенно не люблю пліток, суперечок. Але так сталося, що забрала чоловіка у родини і нічого з цим не поробиш», - говорить актриса.



Однак це почуття буває різним. «На сцені театру імені Лесі Українки я зіграла виставу «Варшавська мелодія» 500 разів. У нас на сцені була така будочка, раніше вона була для суфлерів, а згодом там розмістився художник по світлу, поруч було місце, на якому завжди сидів наш начальник пожежної безпеки вірменин Аганов – височенний, лисий, з великим носом. Мав дуже серйозний вигляд, ми його трохи боялись, якщо чесно, бо курити ж в театрі не можна. Аганов був таким суворим. От він там сидів на всіх репетиціях і на всіх виставах, у яких я грала. Одного разу я вийшла на сцену, а його немає. Я запитую, де ж Аганов (навіть не знала його ім’я і по батькові), а мені відповідають, що він сьогодні вранці помер. Лише смерть не пустила його прийти до мене. Ми ніколи з ним не розмовляли, лише вітались і затримували один на одному погляд. Що ж це таке? Це любов, це те, що відбувається поза нашою свідомістю. От такої любові у моєму житті було багато», - із посмішкою промовляє Ада Миколаївна.

Натомість чоловік не любив дивитись на екрані любовні сцени за участі дружини. І коли приходили на перегляд фільму із участю Адочки до них в гості, а тут тобі на зло інтимна сцена, то він відразу пропонував чаю, закривав собою екран телевізора і починав розмові на іншу тему.

Але поруч із прекрасними моментами, доля Аду Роговцеву не занадто пестила. У 49 років паралізувало маму, батько ще 10 років прожив після смерті своєї дружини без ноги. Чоловік був хворий на відкриту форму туберкульозу, з ним відмовлялися вітатися колеги. Її син помер.

«Я поховала багатьох, які мені були рідні по духу. Але з втратою дитини не зрівняється ніщо. Немає випробування, яке страшніше за це. Чорнобиль убив мого хлопчика. Він дожив до 50 років, а потім його не стало. А зараз війна, яка разом із молодими хлопцями та дівчатами вбиває матерів та батьків. Адже ніхто їм не поверне щастя, їхню кровинку», - із сльозами на очах говорить жінка. Час робить своє і Ада Миколаївна зізнається, що раніше не могла дивитися записи зі своїм сином, а зараз навпаки намагається пригадувати його, листає фотоальбоми. І розуміє, що вона немов живе, цікавиться чимось, думає, а насправді вона вже не та. І говорить, що добре, що в неї є донька, яка стала її мамою і піклується, ставить вистави для своєї найріднішої людини у світі. Аби пережити хвилини відчаю та болі Ада Роговцева написала другу книгу - «Свідоцтво про життя». «Покійний син говорив, що ж це таке, що є свідоцтво про смерть і немає свідоцтва про життя? У книзі багато віршів мого сина, спогадів про нього, про бабусь та дідусів, батьків, про тих, хто працював зі мною в театрі костюмерами, гримерами, актори допоміжного складу, хто допомагав мені, підносив квіти, не отримавши таких звань і бурхливих оплесків, як я… Вони для мене дуже рідні люди… Цих людей, можливо, ніхто й не згадає, але ці люди назавжди в моєму серці. От про них я й пишу», - говорить артистка.

Ада Роговцева продовжує зніматися у фільмах, і нехай вона рідко грає головні ролі, але то не головне. «Я зараз граю в кіно старих бабусь, тіток, матерів, ворожок і т. д. І коли отримую роль «дами у віці з залишками колишньої краси», на моїй вулиці свято, тому що зроблять гарний грим і можна згадати молодість. Чому ж я все-таки знімаюсь? По-перше, не можу собі відмовити (це вже сильніше за мене) ще і ще раз переступити знімальний майданчик, я так люблю камеру, операторів, артистів, режисерів, бутафорів, костюмерів, це такий чарівний світ. Рік тому я знімалась в одному фільмі, гримером була надзвичайно вродлива дівчина, я запитую, що ж ти тут робиш? Ти маєш ходити по подіуму. А дівчина відповіла: «Так, я ходила, але виявилось нецікаво». А тут, в кіно – це дуже цікаво. Буває чекаєш по 8 годин, поки тебе візьмуть у кадр, сидиш загримована, одягнена. Але мені подобається сидіти чекати і дочекатися, і дивитись, як все відбувається. Я стою перед камерою з 18 років, як же від цього відмовитися? Тому погоджуюсь зніматись не завжди у великих ролях, частіше в маленьких, але для мене це важливо, бо інколи доля дарує старих друзів, старих партнерів, з якими не зустрічалась десятиліттями, і це велика радість – зустрітись і душевно поговорити», - зізнається актриса.

Цього вечора Ада Миколаївна багато читала поезії, розповідала про людей, які їй додавали стимулу жити. І про любов до життя, праці на городі і до своєї Батьківщини. Адже це подвиг у 78 років збирати кошти для військових, їздити на передову, відмовитися від виступів у Росії, і залишатися відкритою люблячою жінкою. Але це вже історія наступного творчого вечора.



Довідково: Ада Миколаївна Роговцева (народилася 16 липня 1937, Глухів, Сумська область, УРСР) — відома українська акторка театру та кіно, Народна артистка Української РСР, Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Дружина Костянтина Степанкова (Волощука).