Тиша під канонаду: історія анестезистки Марії із лав ЗСУ
- Олександр Крючков
- 20 квітня 2026, 14:44
У цивільному житті робота анестезистки — це мистецтво точних розрахунків, стелевої точності руки та спокійного сну пацієнта. У війську для Марії ця професія перетворилася на щоденну битву за кожне серцебиття, де замість стерильного спокою операційної — гуркіт канонади.
У 2023 році шлях Марії почався з добровольчого батальйону «Госпітальєри», де вона працювала бойовим медиком. Їй довелося працювати на евакуаціях, стабілізаційних пунктах, у мобільних шпиталях і передових хірургічних відділеннях (ПХВ).
Саме досвід добробату — добровольчого батальйону — став ключовим. Пройшовши шлях від стабілізаційних пунктів до ПХВ, Марія призвалася до лав армії: вже була знайома зі специфікою роботи і готова до неї психологічно та фізично.
На ротації їй найбільше не вистачає особистого простору — іноді просто хочеться побути наодинці зі своїми думками. Ситуації, які доводиться бачити щодня, вимагають стійкості психіки та переосмислення в тиші. Страждає й особисте життя, але Марія з усмішкою каже, що це «другорядне питання».
Анестезистка зізнається, що за час служби в неї розвинулась стресостійкість — вона «обросла колючками». Так організм переживає важкі ситуації, але це впливає і на буденне життя. Весь час працювати доводиться попри емоційні фактори і втому, адже від цього залежить життя людини.
Найскладнішими емоційно є поранення молодих бійців. Коли вона розповідає про 20-річних воїнів з трьома ампутаціями кінцівок, в очах стає помітно біль співчуття. Вона знає, що це означає — юного хлопця чекає довгий шлях реабілітації. На думку Марії, до цього етапу мають бути готові родичі пораненого, а також залучені лікуючі лікарі.
«З самого початку повномасштабки була думка піти служити. Я зателефонувала знайомому, який пройшов ще АТО, щоб розпитати про службу, і він порадив спочатку піти в добровольчий батальйон, щоб мати змогу оцінити фізичне й психічне навантаження», — зазначає Марія.
Саме досвід добробату — добровольчого батальйону — став ключовим. Пройшовши шлях від стабілізаційних пунктів до ПХВ, Марія призвалася до лав армії: вже була знайома зі специфікою роботи і готова до неї психологічно та фізично.
«Головна відмінність цивільної та військової медицини в тому, що на перше місце виходить командна робота. Ніхто не тягне ковдру на себе, бо від кожного рішення залежить життя і кожен має знати свою роль та діяти злагоджено», — зізнається Марія.
На ротації їй найбільше не вистачає особистого простору — іноді просто хочеться побути наодинці зі своїми думками. Ситуації, які доводиться бачити щодня, вимагають стійкості психіки та переосмислення в тиші. Страждає й особисте життя, але Марія з усмішкою каже, що це «другорядне питання».
Анестезистка зізнається, що за час служби в неї розвинулась стресостійкість — вона «обросла колючками». Так організм переживає важкі ситуації, але це впливає і на буденне життя. Весь час працювати доводиться попри емоційні фактори і втому, адже від цього залежить життя людини.
«Якщо аналізувати мої попередні ротації, то варто відзначити, що сильно змінився характер війни і відповідно поранень, з якими я маю справу. На жаль, стало менше тяжко поранених, адже зараз іде війна дронів, тому часто до нас не можуть навіть доставити поранених захисників через те, що все "кишить" дронами», — поділилася Марія.
Найскладнішими емоційно є поранення молодих бійців. Коли вона розповідає про 20-річних воїнів з трьома ампутаціями кінцівок, в очах стає помітно біль співчуття. Вона знає, що це означає — юного хлопця чекає довгий шлях реабілітації. На думку Марії, до цього етапу мають бути готові родичі пораненого, а також залучені лікуючі лікарі.
«Служба вчить цінувати свій час. Якщо раніше відкладав відпустку, поїздку, зустріч, то зараз цього не робиш, адже не знаєш, що станеться в наступну мить», — наостанок зазначає Марія.
Фото: надані автором
Відео: автора
Відео: автора
