Волонтер-одноосібник Сергій Чучупака
- Сьогодні, 10:50
Третій рік Сергій Чучупака з Кропивницького на своєму старенькому «течику» майже щонеділі виїздить з волонтерським вантажем до військових. Запитів купа. Їх допомагають закривати волонтери, з якими співпрацює, почасти сам відкриває невеликі збори. Працювати одному складно, але продовжуватиме це робити до перемоги.
Про це та інші моменти волонтерської роботи говоримо із Сергієм Чучупакою. Далі — його пряма мова.
Батько мій родом із села Мельників на Черкащині — серця Холодного Яру. Тому всією душею я холодноярівець. Багато років живу в Кропивницькому, де залишився після навчання у виші.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, не роздумуючи, пішов у територіальну оборону, в складі якої понад три місяці будував блокпости. Потім з товаришем вирішили, що треба допомагати військовим. Почали оголошувати збори. Збирали на випічку, чай, цигарки, теплі речі. Невдовзі, щоб швидше доставляти передачі, купив старенький мікроавтобус Volkswagen T4, на якому тепер і волонтерю, і працюю в службі доставки продуктів харчування однієї з українських компаній.
Першою поїздкою стало місто Селидове на Донеччині. Завдяки «армійському радіо», коли знайомі-військові розповідали про нас своїм знайомим, звернень ставало все більше.
Паралельно з волонтерською діяльністю планував долучитися до Української добровольчої армії. У складі Кіровоградської бригади проходив вишкіл у Києві, потім перебував у пункті постійної дислокації у Запорізькій області.
Коли прийшов час підписувати контракт, ми з командиром роти дійшли спільної думки, що я буду більш корисним, залишаючись на позиції волонтера і забезпечуючи батальйон. Окрім допомоги своєму батальйону допомагаю й іншим підрозділам, які звертаються. Товариш, з яким розпочинали волонтерити, зараз у лавах Збройних сил України, тож я такий собі волонтер-одноосібник.
Їжджу з вантажами щотижня чи через тиждень, буває і частіше, якщо термінова потреба. Оскільки я працюю, а по вихідних у поїздках, то вдома тільки ночую. Родина з розумінням ставиться до цього.
Коли приїжджаю до військових, завжди заходжу час на спілкування. Вони розповідають, що сумують за рідними, що хочеться додому, що болить, коли гинуть побратими. Але стоять і продовжують виборювати нашу незалежність.
Запити отримую по телефону, через соцмережі, багато пишуть друзі. Просять ножівки, кірки, плівку, арматуру на скоби для бліндажування. Медичним підрозділам завжди потрібні знеболювальні, фізрозчини, тампонада, змінна та адаптативна білизна. З настанням холодів актуальною стає тепла білизна, маскувальні сітки жовтого і коричневого кольору.
Все це шукаю і везу. На медицину і засоби гігієни відкриваю збори. Первозванівська, Северинівська, Аджамська громади Кіровоградщини, Кам’янська громада на Черкащині допомагають продуктами харчування. Так, Григорій Шокодько передає тушонку. У Кропивницькому в одній із шкіл однодумці під керівництвом Тетяни Мутнової плетуть сітки, збирають набори зі смаколиками, білизною та гігієнічними засобами, для підняття настрою додають дитячі малюнки. Учні й педагоги ліцею «Лідер» збирають продукти та солодощі. Волонтери з Кіровоградського кооперативного фахового коледжу економіки і права імені М.П. Сая шиють труси і термоковдри. Умілиці з кропивницького «Вулика» під керівництвом Олени Горобець шиють якісні і зручні футболки і теплу білизну.
Вдячний їм за розуміння, співпрацю і що залишаються зі мною. Адже, на жаль, рівень допомоги війську впав відчутно. Наприклад, коли збирав на ремонт авто для батальйону мінометників, що воюють на Херсонщині, збір майже не рухався. Сплеск донейтів відбувся, коли у Кропивницькому стався серйозний приліт. А потім знову активність затихла. Відповідно, час на придбання необхідного збільшується, захисникам і захисницям доводиться чекати довше.
Оскільки маю роботу, то переважно сам закриваю потреби, пов’язані з поїздками та обслуговуванням буса. Але коли витрати дороговартісні, доводиться звертатися за допомогою. Дякую громадським діячам Дмитрові Завражному і Романові Буткевичу, які допомогли придбати новий двигун, коли старий повністю вийшов з ладу. З пальним допомагає Юрій Радковський, а інколи і їздимо з ним до воїнів, бо одному тяжко долати великі відстані.
Зараз маю потребу в дизпаливі та придбанні зимової гуми на мій «течик». Буду вдячний за допомогу, якщо хтось виявить бажання підтримати мою діяльність.
Реквізити для допомоги:
Номер картки Приватбанку:
5457 0822 2626 9822 (Чучупака Сергій Михайлович)
Батько мій родом із села Мельників на Черкащині — серця Холодного Яру. Тому всією душею я холодноярівець. Багато років живу в Кропивницькому, де залишився після навчання у виші.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, не роздумуючи, пішов у територіальну оборону, в складі якої понад три місяці будував блокпости. Потім з товаришем вирішили, що треба допомагати військовим. Почали оголошувати збори. Збирали на випічку, чай, цигарки, теплі речі. Невдовзі, щоб швидше доставляти передачі, купив старенький мікроавтобус Volkswagen T4, на якому тепер і волонтерю, і працюю в службі доставки продуктів харчування однієї з українських компаній.
Першою поїздкою стало місто Селидове на Донеччині. Завдяки «армійському радіо», коли знайомі-військові розповідали про нас своїм знайомим, звернень ставало все більше.
Паралельно з волонтерською діяльністю планував долучитися до Української добровольчої армії. У складі Кіровоградської бригади проходив вишкіл у Києві, потім перебував у пункті постійної дислокації у Запорізькій області.
Коли прийшов час підписувати контракт, ми з командиром роти дійшли спільної думки, що я буду більш корисним, залишаючись на позиції волонтера і забезпечуючи батальйон. Окрім допомоги своєму батальйону допомагаю й іншим підрозділам, які звертаються. Товариш, з яким розпочинали волонтерити, зараз у лавах Збройних сил України, тож я такий собі волонтер-одноосібник.
Їжджу з вантажами щотижня чи через тиждень, буває і частіше, якщо термінова потреба. Оскільки я працюю, а по вихідних у поїздках, то вдома тільки ночую. Родина з розумінням ставиться до цього.
Коли приїжджаю до військових, завжди заходжу час на спілкування. Вони розповідають, що сумують за рідними, що хочеться додому, що болить, коли гинуть побратими. Але стоять і продовжують виборювати нашу незалежність.
Запити отримую по телефону, через соцмережі, багато пишуть друзі. Просять ножівки, кірки, плівку, арматуру на скоби для бліндажування. Медичним підрозділам завжди потрібні знеболювальні, фізрозчини, тампонада, змінна та адаптативна білизна. З настанням холодів актуальною стає тепла білизна, маскувальні сітки жовтого і коричневого кольору.
Все це шукаю і везу. На медицину і засоби гігієни відкриваю збори. Первозванівська, Северинівська, Аджамська громади Кіровоградщини, Кам’янська громада на Черкащині допомагають продуктами харчування. Так, Григорій Шокодько передає тушонку. У Кропивницькому в одній із шкіл однодумці під керівництвом Тетяни Мутнової плетуть сітки, збирають набори зі смаколиками, білизною та гігієнічними засобами, для підняття настрою додають дитячі малюнки. Учні й педагоги ліцею «Лідер» збирають продукти та солодощі. Волонтери з Кіровоградського кооперативного фахового коледжу економіки і права імені М.П. Сая шиють труси і термоковдри. Умілиці з кропивницького «Вулика» під керівництвом Олени Горобець шиють якісні і зручні футболки і теплу білизну.
Вдячний їм за розуміння, співпрацю і що залишаються зі мною. Адже, на жаль, рівень допомоги війську впав відчутно. Наприклад, коли збирав на ремонт авто для батальйону мінометників, що воюють на Херсонщині, збір майже не рухався. Сплеск донейтів відбувся, коли у Кропивницькому стався серйозний приліт. А потім знову активність затихла. Відповідно, час на придбання необхідного збільшується, захисникам і захисницям доводиться чекати довше.
Оскільки маю роботу, то переважно сам закриваю потреби, пов’язані з поїздками та обслуговуванням буса. Але коли витрати дороговартісні, доводиться звертатися за допомогою. Дякую громадським діячам Дмитрові Завражному і Романові Буткевичу, які допомогли придбати новий двигун, коли старий повністю вийшов з ладу. З пальним допомагає Юрій Радковський, а інколи і їздимо з ним до воїнів, бо одному тяжко долати великі відстані.
Зараз маю потребу в дизпаливі та придбанні зимової гуми на мій «течик». Буду вдячний за допомогу, якщо хтось виявить бажання підтримати мою діяльність.
Реквізити для допомоги:
Номер картки Приватбанку:
5457 0822 2626 9822 (Чучупака Сергій Михайлович)
