Звісно, у кожній віруючій родині свої особливості відзначення цього Свята. І родина нашого народного депутата — не виняток.

Тож, у переддень цього Великого Дня, ми і поспілкувалися з Олесем Станіславовичем на Пасхальну тему. Відразу зазначимо, наш обранець і більша частина його дружної родини, підготовку до цього Свята починає з Великого Посту, тобто, за сім тижнів до його кульмінації — Воскресіння.

— Піст — невід’ємна складова. Без очищення, я вважаю, неможливе відчуття приходу цього найсвітлішого Дня. І річ не в тому, що протягом майже двох місяців треба обмежувати себе у харчових надмірностях. Більш важливим є тут Піст душевний — думки, помисли, дії мають ґрунтуватися, передовсім, на любові до ближнього. Головне у Піст, каже народна мудрість, не їсти один одного.

— А чи важко Вам особисто протягом аж семи тижнів відмовляти собі у спокусі поласувати чимось смачненьким?

— Знаєте, я і в буденному житті не вибагливий до різних гастрономічних спокус. Розумієте, тут важливо налаштувати шлунок не на обмеження у їжі, а на очищення Духу. Коли Піст проходить через душу — то й шлунок та різні смакові рецептори не вередують.

— Розпочався Страсний тиждень. Тобто, кожен день несе у собі свій сакральний зміст. Окрім Посту, що робить чи не робить сімейство Довгих?

— З самого дитинства запам’ятався мені Пречистий Четвер — велике прибирання, банний день. І сьогодні, коли настає цей день, мене, як у дитинстві, охоплює ейфорія — наче ти не стільки пил витираєш чи долівку миєш, скільки сам очищаєшся. Суботній день ми приділяємо фарбуванню крашанок. Найбільше задоволення від цього процесу отримує наша малеча. На вечір ми збираємо увесь цей скарб і вирушаємо на всеношну службу до церкви.

— А чому Ви за пасочки не кажете? Ви їх у магазині купуєте?

— Ну що Ви! Паски пече лише мама, це своєрідне таїнство, яке передається жінками нашого роду з покоління в покоління. Коли мама приступає до замішування тіста, усе в домі наповнюється лише чистими думками, адже для того, щоб тісто зійшло, а паска була смачна, ніхто не має права голосно говорити, сваритись, бути у поганому настрої. Навіть протягу заборонено проникати у нашу оселю. Це, напевно, найпрекрасніші миті у підготовці до свята, коли все, навіть стіни, просякнуті радістю та благими помислами.

— А Великдень безпосередньо як відзначаєте?

— У церкві, після нічної служби, коли наші смаколики освячені, ми зазвичай обмінюємось ними з іншими прихожанами, по традиції тричі розцілувавшись. А вже ближче до обідньої пори збираємося за родинним столом. Ще є у нас цікава традиція: ми цілий рік пам’ятаємо переможця боїв яйцями. «Чемпіона» ми згадуємо та шануємо цілий рік, тож кожен, навіть дорослий, прагне стати першим у цьому. Кілька разів і я «чемпіонське» звання виборював. Чесно кажучи, ми не часто маємо змогу зустрітись усією родиною. Та кожен з нас знає, що у Різдво та Великдень ми обов’язково маємо зібратись усі разом за одним столом. На Великдень завжди запрошені усі наші рідні, близькі, друзі, куми, буває так, що нам доводиться тричі накривати стіл, щоб зустріти всіх гостей.

— Що ж, Олесю Станіславовичу, бажаємо Вам світлого свята і дякуємо Вам за цікаве інтерв’ю.

— Я Вам теж дякую — чи не вперше довелось поспілкуватися на дійсно приємну тему без робочого чи політичного забарвлення. Бажаю всім нам веселих свят, душевної чистоти і родинного затишку!