Волонтерський фронт Бобринця: допомога без вихідних
- Сьогодні, 17:29
Ще десять років тому волонтерство в Україні було радше винятком, ніж правилом. Сьогодні це вже не просто ініціатива небайдужих, а масовий рух, який став справжнім феноменом. У Бобринці волонтерський дух особливо відчутний — місцеві мешканці невтомно працюють, аби допомогти ЗСУ та підтримати своїх земляків на передовій.
Від 2014-го до 2022-го: як усе починалося
Перша хвиля волонтерського руху в Бобринці розпочалася ще у 2014 році, після початку війни на сході України. Місцеві активісти, працівники підприємств та установ збирали кошти, закуповували амуніцію, ремонтували автомобілі, відправляли гуманітарні вантажі на фронт.
З новою силою волонтерська діяльність відновилася у 2022 році, після широкомасштабного вторгнення. Тоді волонтери об’єдналися у ще потужніші групи, міська рада створила штаб допомоги військовим, а до зборів активно долучилися освітяни, комунальні установи та звичайні мешканці громади.
Крамниця, що стала гуманітарним хабом
Одним із центрів волонтерського руху в Бобринці став магазин «Європейський одяг на вагу». Його працівниці — Тетяна Волошина, Олена Багрін і Марина Вініченко — розпочали збір допомоги для військових ще у другій половині 2022 року. Власники магазину без вагань надали приміщення для потреб волонтерів.
Тут завжди людно: хтось приносить домашню консервацію, хтось — випічку, одяг, військову амуніцію чи інструменти.
Кожен збір — це боротьба
Організувати допомогу — це лише половина справи. Знайти ресурси дедалі важче, бо люди виснажені й фінансово, і морально.
Наразі волонтери Бобринця опікуються понад сотнею військовослужбовців — як місцевих, так і з сусідніх громад. Посилки формують залежно від запитів: від продуктів і теплих речей до автомобільних шин.
Волонтерство як покликання
Важка праця не завжди помітна. У волонтерів немає офіційних «корочок», не всі отримують грамоти чи публічне визнання. Але вони знають головне — їхня допомога рятує життя.
Волонтерський рух у Бобринці не має чіткої системи чи алгоритму, але одне беззаперечно: він був, є і буде. Бо є Україна. Бо є люди, які не можуть стояти осторонь.
Перша хвиля волонтерського руху в Бобринці розпочалася ще у 2014 році, після початку війни на сході України. Місцеві активісти, працівники підприємств та установ збирали кошти, закуповували амуніцію, ремонтували автомобілі, відправляли гуманітарні вантажі на фронт.
З новою силою волонтерська діяльність відновилася у 2022 році, після широкомасштабного вторгнення. Тоді волонтери об’єдналися у ще потужніші групи, міська рада створила штаб допомоги військовим, а до зборів активно долучилися освітяни, комунальні установи та звичайні мешканці громади.
Крамниця, що стала гуманітарним хабом
Одним із центрів волонтерського руху в Бобринці став магазин «Європейський одяг на вагу». Його працівниці — Тетяна Волошина, Олена Багрін і Марина Вініченко — розпочали збір допомоги для військових ще у другій половині 2022 року. Власники магазину без вагань надали приміщення для потреб волонтерів.
Тут завжди людно: хтось приносить домашню консервацію, хтось — випічку, одяг, військову амуніцію чи інструменти.
«Потрібно все — від цвяхів до теплих в’язаних речей», — не раз повторювала Тетяна Волошина.
Кожен збір — це боротьба
Організувати допомогу — це лише половина справи. Знайти ресурси дедалі важче, бо люди виснажені й фінансово, і морально.
«Сьогодні складно просити людей. Одні збори закриваються швидко, інші потребують постійних нагадувань, навіть крику. Люди теж у стресі, але все одно підтримують — хтось іде, а хтось інший підтягується», — розповідає Тетяна.
Наразі волонтери Бобринця опікуються понад сотнею військовослужбовців — як місцевих, так і з сусідніх громад. Посилки формують залежно від запитів: від продуктів і теплих речей до автомобільних шин.
Волонтерство як покликання
Важка праця не завжди помітна. У волонтерів немає офіційних «корочок», не всі отримують грамоти чи публічне визнання. Але вони знають головне — їхня допомога рятує життя.
«Мені зателефонував військовий, якого я не знала. Він отримав посилку і зі сльозами дякував — навіть не за речі, а за відчуття дому», — згадує Тетяна Волошина.
Волонтерський рух у Бобринці не має чіткої системи чи алгоритму, але одне беззаперечно: він був, є і буде. Бо є Україна. Бо є люди, які не можуть стояти осторонь.
