Як волонтерська група "Ейрена" і громада села Михайлівки підтримують фронт
- 22 лютого 2025, 09:41
Закодувати в назві майбутньої організації перемогу і мир хотіли волонтери із села Михайлівки Олександрівської селищної ради Кропивницького району. Так рік тому з’явилася «Волонтерська група "Ейрена"», названа на честь давньогрецької богині миру. Та самою назвою не обійдешся: щоб підтримувати фронт, треба систематично працювати. Як говорять самі волонтери, допомагати війську вдається тільки завдяки згуртованості односельців.
У лютому цього року офіційно зареєстрованій громадській організації «Волонтерська група "Ейрена"» виповнюється рік. Проте допомагати небайдужі михайлівці розпочали з перших днів широкомасштабного вторгнення, коли опікувалися військовими частинами, забезпечуючи їх продуктами харчування, спальниками, ковдрами, подушками, каструлями, мисками, ложками. Кинули клич по селу — тільки продуктів знесли стільки, що завантажили повний КамАЗ.
На початку березня 2022 року до села прибули перші вимушені переселенці з Донеччини, Херсонщини. Загалом Михайлівка прийняла понад сто осіб, це найбільша кількість серед сіл Олександрівської громади. Тож взялися допомагати їм з житлом, меблями, одягом.
Підшефним військовим частинам допомогли, вимушені переселенці найнеобхіднішим забезпечені, а вже багато хлопців із села пішли у військо — треба братися їм допомагати. З осені 2022 року розпочали поїздки до військових. Перший виїзд був у місто Баштанку на Миколаївщині, потім у селище Комишани на Херсонщині, коли Херсон ще був окупований. Везли воду, продукти, гумові чоботи, серветки, газові балончики, буржуйки, маскувальні сітки, які дорослі і діти плели в школі і в Будинку культури, окопні свічки, які заливали в бібліотеці.
Коли в червні 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, кинулися допомагати постраждалим. За добу односельці та небайдужі з Кропивницького заповнили автобус одягом, питною водою, продуктами. На власні очі побачивши затоплені по дахи будинки на Херсонщині, зрозуміли, що правильно вчинили.
Протягом двох років безперервної діяльності дійшли думки, що варто волонтерській спільноті надати офіційного статусу. Виникло питання з назвою, хотіли, щоб вона промовляла про мир та перемогу. Аби не множити однотипні найменування, коли натрапили на Ейрену — богиню миру в давньогрецькій міфології, на ній і зупинилися та зареєстрували у лютому 2024 року однойменну громадську організацію. Очолює «Ейрену» Олег Солоненко. Офіційно до організації входять 20 осіб, але фактично діють набагато більше.
У пріоритеті залишається допомога військовим. Допомагали спочатку тільки односельцям, бо інших не знали, тепер мають знайомих скрізь. Багато історій, коли під час поїздок прифронтовими дорогами воїни допомагали врятувати життя і ставали добрими друзями. Одного разу під час поїздки знайшли паспорт бійця, в нього був вкладений папірець з номером телефону. Зателефонували, передали документ — ось і знайомство.
На запити підрозділів купували квадрокоптер, тепловізор, бензопили, генератори, полегшені маскувальні сітки, запчастини до машин, радянських часів авто, які добре виручають на фронті.
Для цього оголошують збори коштів, на які михайлівці активно відгукуються.
Він розповідає, що найбільший збір відбувся у жовтні 2023 року, коли зібрали 40 тисяч 500 гривень. Найшвидший збір провели у 2023 році для односельця-снайпера, якому на оптику за добу зібрали 28 тисяч 840 гривень. Найбільший одноразовий донейт, який отримала організація — 110 тисяч гривень. Його зробила уродженка села Букварки Олександрівської громади, нині жителька Кропивницького Лілія Чабан, вдова загиблого захисника України.
Щоб підтримувати активність, волонтери урізноманітнюють свою роботу: організовують ярмарки, проводять футбольні матчі, влаштовують благодійні концерти. У соцмережах виставляють звіти про кожне надходження коштів. Як і більшість українських організацій, відчувають, як падають надходження, тож продумують, в якому форматі організувати збір, щоб люди підтримали.
Збирати гроші допомагає гурт «Відділ кадрів» із сусіднього міста Знам’янки, передаючи зібране під час виступів. Представниця Благодійного Фонду «Можемо Разом» Катерина Бондаренко на регулярній основі забезпечила відправки медикаментами та продуктами.
Алла Футорнюк зізнається, що її дні розписані до хвилини: робота, допомога військовим і знову робота.
Руслан Кондратенко наголошує, що поїздки на фронт хоч і виснажливі, але додають мотивації продовжувати допомагати.
Яніна Солоненко переконана: допомога захисникам — не просто волонтерство, а свідомий вибір, який змінює погляди на життя.
На початку березня 2022 року до села прибули перші вимушені переселенці з Донеччини, Херсонщини. Загалом Михайлівка прийняла понад сто осіб, це найбільша кількість серед сіл Олександрівської громади. Тож взялися допомагати їм з житлом, меблями, одягом.
Підшефним військовим частинам допомогли, вимушені переселенці найнеобхіднішим забезпечені, а вже багато хлопців із села пішли у військо — треба братися їм допомагати. З осені 2022 року розпочали поїздки до військових. Перший виїзд був у місто Баштанку на Миколаївщині, потім у селище Комишани на Херсонщині, коли Херсон ще був окупований. Везли воду, продукти, гумові чоботи, серветки, газові балончики, буржуйки, маскувальні сітки, які дорослі і діти плели в школі і в Будинку культури, окопні свічки, які заливали в бібліотеці.
Коли в червні 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, кинулися допомагати постраждалим. За добу односельці та небайдужі з Кропивницького заповнили автобус одягом, питною водою, продуктами. На власні очі побачивши затоплені по дахи будинки на Херсонщині, зрозуміли, що правильно вчинили.
Протягом двох років безперервної діяльності дійшли думки, що варто волонтерській спільноті надати офіційного статусу. Виникло питання з назвою, хотіли, щоб вона промовляла про мир та перемогу. Аби не множити однотипні найменування, коли натрапили на Ейрену — богиню миру в давньогрецькій міфології, на ній і зупинилися та зареєстрували у лютому 2024 року однойменну громадську організацію. Очолює «Ейрену» Олег Солоненко. Офіційно до організації входять 20 осіб, але фактично діють набагато більше.
У пріоритеті залишається допомога військовим. Допомагали спочатку тільки односельцям, бо інших не знали, тепер мають знайомих скрізь. Багато історій, коли під час поїздок прифронтовими дорогами воїни допомагали врятувати життя і ставали добрими друзями. Одного разу під час поїздки знайшли паспорт бійця, в нього був вкладений папірець з номером телефону. Зателефонували, передали документ — ось і знайомство.
На запити підрозділів купували квадрокоптер, тепловізор, бензопили, генератори, полегшені маскувальні сітки, запчастини до машин, радянських часів авто, які добре виручають на фронті.
Для цього оголошують збори коштів, на які михайлівці активно відгукуються.
— Можна подумати: ну що там те село, скільки ви можете зібрати. А ми пишаємося власними рекордами, —говорить Олег Солоненко.
Він розповідає, що найбільший збір відбувся у жовтні 2023 року, коли зібрали 40 тисяч 500 гривень. Найшвидший збір провели у 2023 році для односельця-снайпера, якому на оптику за добу зібрали 28 тисяч 840 гривень. Найбільший одноразовий донейт, який отримала організація — 110 тисяч гривень. Його зробила уродженка села Букварки Олександрівської громади, нині жителька Кропивницького Лілія Чабан, вдова загиблого захисника України.
— Михайлівська громада дружна. Ми як організація самі мало б що змогли — допомагають усі, це спільна робота, — наголошує староста села Євген Футорнюк. — Є внески від людей з інших міст України, є з-за кордону, але більшість — саме з Михайлівки. Мої земляки розуміють, як важко ховати полеглих захисників. Серед сіл громади у нас найбільше втрат: дев'ять загиблих, вісім зниклих безвісти. Тому треба допомагати тим, хто стоїть на захисті країни.
Щоб підтримувати активність, волонтери урізноманітнюють свою роботу: організовують ярмарки, проводять футбольні матчі, влаштовують благодійні концерти. У соцмережах виставляють звіти про кожне надходження коштів. Як і більшість українських організацій, відчувають, як падають надходження, тож продумують, в якому форматі організувати збір, щоб люди підтримали.
Збирати гроші допомагає гурт «Відділ кадрів» із сусіднього міста Знам’янки, передаючи зібране під час виступів. Представниця Благодійного Фонду «Можемо Разом» Катерина Бондаренко на регулярній основі забезпечила відправки медикаментами та продуктами.
Алла Футорнюк зізнається, що її дні розписані до хвилини: робота, допомога військовим і знову робота.
— Після роботи швидко біжу додому смажити чебуреки, які так люблять військові. О першій ночі лягла, зранку встала — на роботу. За день продуктів назвозили, повна хата коробок, треба розфасувати, усім підрозділам однаково поділити і завантажувати машину, — описує звичний ритм життя Алла Футорнюк. — Так звикла до такого темпу, що коли машина зламалася, наче все зупинилося навколо.
Руслан Кондратенко наголошує, що поїздки на фронт хоч і виснажливі, але додають мотивації продовжувати допомагати.
— Поїздки на фронт складні і небезпечні. Але водночас дають сили продовжувати, — ділиться Руслан Кондратенко. — Якось серед іншого привіз одному підрозділу в Херсон «фірмові» вареники з написами на відрах — «Михайлівка». Коли днів через п’ять зідзвонився з кумом-десантником з іншого підрозділу, той каже: «Куме, я їв вареники з твого села!». Хіба не диво.
Яніна Солоненко переконана: допомога захисникам — не просто волонтерство, а свідомий вибір, який змінює погляди на життя.
— Зупинятися не збираємося. Коли бачиш війну на власні очі, ти просто по-іншому мислиш. У нас немає чужих військових, всі свої, всі наші. Коли знаємо, що можемо зробити те, про що вони просять, — це найкраща мотивація, — запевняє Яніна Солоненко.
