Знам’янський район
Суспільство

Привітна співоча «Горлиця»

Привітна співоча «Горлиця»
Вокально-хоровому колективу «Горлиця», який діє при Будинку культури селища Знам’янки Другої міста Знам’янки, у грудні виповниться 11 років. За словами його керівниці Карини Корнієнко, усі його учасники заслуговують похвали, бо в поважному віці продовжують активну творчу діяльність.
У 2009 році гармоніст баяніст Іван Борідченко разом з гармоністом Анатолієм Делістьяновим втілили свою ідею — створили співочий колектив «Горлиця». Іван Мефодійович тривалий час був його художнім керівником і акомпаніатором. Зараз інколи провідує своїх хористів, бо у 85 років йому це робити досить важко. Старожили колективу згадують, як дуже довго переучувалися співати під фонограму, адже під живий супровід співати значно легше. Починали з чотирьох учасників, з кожним роком кількість охочих зростала і дійшла до 20. Зараз їх 10. Багато учасників, на жаль, пішли з життя, а молодь не приєднується, бо на роботі. У колективі співають три сімейні пари. Причому для декого «Горлиця» стала місцем для знайомства.

Репертуар добирають усі разом. Виконують здебільшого народні пісні, але не тільки, головне, щоб подобалися. Колектив бере участь у селищних і міських заходах, виступав у сусідніх селах Богданівці, Суботцях, є частим гостем Знам’янського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та місцевого клубу «Кому за», завжди колядує і щедрує, вітаючи односельців із зимовими святами. Солісти колективу — Любов Манжос, Лідія Єгорова та Віктор Іванов, який також розповідає гуморески. Вони також співають і в тріо.

«Тож знайомтеся: оце кістяк нашого хору "Зморщечка", який залюбки виступає де треба і де не треба», — жартома резюмують аматори сцени і дружно сміються.

Лідія Володимирівна Єгорова (77 років): — Я в колективі 10 років. Працювала майстром в СПТУ №3 міста Знам’янки, навчала молодь будівельній професії, звідти вийшла на пенсію. Співати я любила завжди: знала пісні від матері, коли працювала, часто брала участь в обласному конкурсі хорів училищ Кіровоградської області. Мій чоловік помер, тож «Горлиця» — це моя боротьба із самотністю. Прийшла сюди, люди привітні, підтримують одне одного, щоб не горювати, усе сподобалося — так і залишилася.

Любов Миколаївна Манжос: (66 років): — Я приїхала у Знам’янку Другу 20 років тому із села Мошориного Знам’янського району, де працювала у ветеринарній службі. Мій батько був капельмейстером і вчив хлопців грі на духових інструментах, мама красиво співала. З дитинства я виступала в художній самодіяльності, тому через декілька років після переїзду у Знам’янку Другу прийшла в колектив, де співаю вже шість років.

Євдокія Пантеліївна Радецька (73 роки): — Працювала начальницею відділення зв’язку у Знам’янці Другій. Коли вийшла на пенсію, прийшла на День рибалки у селищі і почула, як співають. І собі захотілося, адже коли працювала, то не було коли: всього один вихідний. Співаю у нашому хорі вже 11 років, і чоловіка Івана Гнатовича, якому 68, привела із собою. Разом ми 31 рік, у хорі він вже три роки. Я вже ходила, а він все соромився, але коли хористи почули його гарний спів, наполягли. А тепер співає не тільки у складі хору, а й дуетом зі своєю кумою Любов’ю Манжос. У весняний карантин ми не знали, куди себе подіти, а так спілкуємося: рецептами ділимося, порадами, знаємо усі новини.

Єфросинія Павлівна Халявка (70 років): — 12 років працювала в ПМК 133, потім майже 24 роки в дорвідділі. У колективі один рік. Кликали давно, але чомусь не йшла. Зате влилася швидко.

Валентина Іванівна Буряченко (79 років): — Я жила у місті Знам’янці, вже чотири роки, як переїхала до селища. У колективі три роки. У мене співочий рід, і я не відстаю. Звісно, у такому віці голос не той, але головне — колектив, ми тут зіспівані, усі свої.

Працювала 27 років провідницею на залізниці. Побачила світ, але не увесь: їздила на Львів, Київ, Харків, Москву, найдалі — в Адлер. Тепер подорожі лише у спогадах, зате співати можу досхочу.

Світлана Петрівна Ананьєва (79 років): — Я родом з Богданівки, у селищі живу давно. Усе життя працювала на залізниці. У цей хор прийшла восени 2010 року, а так ще зі шкільної лави завжди була учасницею хорів.

Зінаїда Миколаївна Чеботарьова (81 рік): — Я місцева. Працювала на асфальтному заводі, стелила дороги. Завжди любила співати у компанії. Прийшла у хор у перший рік його діяльності.

Віктор Миколайович Іванов (81 рік).
— Я теж родом зі Знам’янки Другої. У дитинстві співав і грав у духовому оркестрі. Засновники хору декілька разів мене запрошували, аж поки я не наважився, і так вже у хорі майже 11 років.

Богдан Ілліч Кисіль (78 років): — Я у хорі 8 років. Співаю усе життя. Прийшов сюди, коли залишився один. Тут познайомився з учасницею хору Світланою Ананьєвою, і ми одружилися.

Керівниця колективу, художня керівниця Будинку культури Карина Корнієнко (41 рік): — Я закінчила Олександрійське училище культури за спеціальністю народна художня творчість. Живу у місті Знам’янці. У Знам’янці Другій працюю півтора року. Ми з «Горлицею» спробували попрацювати разом — і в нас вийшло.

Оскільки ми піклуємося про здоров’я наших літніх учасників, декілька тижнів тому відпустили їх на осінні канікули, тож підтримуємо зв’язок по телефону. Але добре попрацювали влітку і на початку осені: зробили відеозаписи пісень та створили кліпи, які поступово викладатимемо на сторінці Будинку культури у фейсбуці. До речі, наш кліп на пісню «Моє рідне село» до Дня селища зібрав багато хороших відгуків.

Бадьорість духу мого немолодого колективу мене захоплює. Бажаю нам нових творчих знахідок і нових концертів.

Тетяна Юганова

Календар

«    Грудень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031