Новгородківський район
Суспільство

Лариса Бродовська: «І я, і син Віталій спішимо жити»

Лариса Бродовська: «І я, і син Віталій спішимо жити»
Ларису Бродовську у селищі Новгородці знають як професійну масажистку з 25-річним стажем. Два роки як вона пише вірші, на які її надихають близькі та друзі. А минулого року спробувала себе у ролі асистентки гімнаста. Сам же гімнаст — її син Віталій, «сонячна дитина».
Жінка народилася в селі Спасовому Новгородківського району. У 1984 році закінчила Олександрійське медичне училище, за фахом медична сестра загального профілю. За направленням працювала в Новгородківській ЦРЛ спочатку медичною статисткою, потім масажисткою І категорії, інструкторкою з ЛФК.
Жінка віршує, є членкинею літературного клубу «Світоч» (Новгородка).

— Писала в дитинстві. Потім закрутило доросле життя, в якому я не знаходила часу на творчість. Два роки тому фельдшерка Марія Черненко із села Новоандріївки Новгородківського району подарувала мені свою збірку творів. Серед інших мені сподобався вірш про батьків, разом з тим я несподівано для себе почала розмірковувати, як би про тата й маму написала я, — пригадує Лариса Федорівна. — І я склала вірш про батьків, а за ним і вірш «Любіть життя» — на одному подиху. Показала їх подрузі Тетяні Кобільник, а вона мені порадила негайно вступати до нашого літературного клубу. З тих пір я не пропустила жодного засідання «Світоча», хіба що один раз, коли дуже хворіла. Уже брала участь у міжнародному проєкті-конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи».

Я росла у дідуся і бабусі, слухала пісні (я люблю співати, знаю більше 80 українських народних пісень), частівки, жарти, примовки, тому у моїх поетичних рядках багато народної творчості. Я українка — і пишаюся цим.

Написанню поезії я не вчилася, тільки почала опановувати теорію літератури, розбираючи, де ямб, а де хорей. Але на це у мене мало часу, тому як Господь Бог посилає, так і пишу. Дякую поетесі і редакторці видання «Новгородківські вісті» Ользі Лісовій, з якою ми знайомі довгі роки, за те, що підтримує мене, корегує мої вірші та друкує їх у газеті.

Мені радять викладати твори в інтернеті, мовляв, так їх читатиме увесь світ. А я як масажистка знаю кожен м’яз багатьох новгородківців, і хочу, щоб і вони знали про мене, про мою душу. Мені не треба, щоб мене читали ті, хто й не здогадувався про моє існування, я хочу, щоб мене читали знайомі люди.
Я знаю, що поезія народжується з Божого благословення — сама людина не може так написати. В одному з інтерв’ю співак Олег Винник казав, що не вірить, що вірші пишуть за п’ять хвилин. А я йому заперечую: щирі слова народжуються в одну мить.

У мене вийшло друком три збірки віршів й оповідань, остання — «Родинне тепло» — з’явилася у травні цього року. Серед іншого я пишу поетичні присвяти, поздоровлення і дарую їх людям замість квітів, бо квіти зів’януть, а поезія залишиться вічно.

Поетичне натхнення мені надають онука Анечка, зять Володимир, батьки, вчителі, сусіди, друзі, а найперше — діти: Віта і Віталій.

Донька вже доросла, має свою сім’ю, живе самостійним життям. А я виховую чотирнадцятирічного сина Віталія. Він — «сонячна дитина», має хромосомну патологію — синдром Дауна. Мій чоловік, батько Віталія, помер 13 років тому, тож господарюємо вдвох. Сім років тому, коли Віталій пішов у перший клас у спеціальну школу №1 у Кропивницькому, за вислугою років я вийшла на пенсію, щоб щодня возити його на заняття.

Я помітила, що він гнучкий, з тих пір сім років Віталій займається спортивною гімнастикою, на заняття з якої ми їздимо щосуботи теж у Кропивницький до реабілітаційної дитячо-юнацької спортивної школи інвалідів «Інваспорт». Маю надію, що наш тренер Олександр Редозубов підготує Віталія до параолімпійських ігор, де син покаже чудові результати. Тренер каже, що Віталія не треба вчити: у нього все є, достатньо тільки направляти.
Минулого року Віталій брав участь у регіональному етапі Всеукраїнського фестивалю творчості «Барви життя» у Кропивницькому. Тоді на сцену зі своїм гімнастом вийшла і я: підтримувала у виконанні одного зі спортивних елементів. В організації поїздки нам допомагала завідувачка сектору культури молоді та спорту Новгородківської райдержадміністрації Лілія Бойко. А після заходу попри несприятливі погодні умови Ліля Василівна прийшла особисто поздоровити нас з нагородою. Сподіваюся, що цього року восени ми теж виступатимемо на обласній сцені — готуємо номер.

Так що життя у нас насичене. О шостій я встаю і працюю по господарству, потім збираю сина, і ми їдемо автобусом чи попуткою до обласного центру. До 14 години я чекаю його із занять, потім на автобус — і додому: вчити уроки, тренуватися і вправлятися з козами та індиками.

Було і є багато «доброзичливих порадників», які пропонують віддати Віталія в школу-інтернат. Але як таке можна зробити? Для таких дітей головне — бути разом з батьками. Віталій любить знаходитися серед здорових, веселих, оптимістично налаштованих людей. «Сонячні діти» — обдаровані. Син дуже любить складати пазли: справляється добре і швидко без моєї допомоги, читає, тільки погано говорить. Буває, показує і робить те, чого я не вчила, каже, що це його Боженька направляє. У нього є дар ясновидіння.

Я вірю в Бога, Бог у мене в душі. Щоранку і щовечора запалюю свічку і читаю молитви Отче наш, за дітей, за здоров’я (проти епідемії). Віталій молиться разом зі мною. Я у нього янгол-охоронець, а він у мене: я завжди прошу Бога, щоб нам не хворіти одночасно. І я, і син спішимо жити, тому наші дні такі насичені.

Треба спішити жити:
Кохати, любити,
Казати при житті всі потрібні слова,
Дякувати, прощати, прощення просити,
Творити на благо добрі діла.


Але в душі я знаю, що мені вже час шукати опікунів для Віталія, я хочу бути впевнена, що за ним буде кому доглянути.
А поки ми живемо і боремося. Одна зі знайомих серед іншого побажала мені залишатися такою ж впертою по життю, якою я є. Так і роблю!

Тетяна Юганова

Календар

«    Серпень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31