— Добрий день, Анно! З огляду на те, що ми домовлялися про інтерв’ю два тижні, складається враження, що приймальня припинила працювати, з’являлися навіть чутки про переїзд. У чому справа, чому постійно діюча приймальня почала працювати раз на два тижні?

— Добрий день. Чому ж раз на два тижні? Приймальня працює повний робочий тиждень, іноді навіть на вихідних. А от для громадян Світловодська та Світловодського району двері дійсно відкриваються раз на два тижні, у визначений прийомний день. Зміна графіку роботи обумовлена декількома факторами: перше і найвизначніше це, звичайно, карантин. Як не дивно, саме він дав нам нові можливості, а саме — спробувати себе у новому форматі роботи з громадянами, який ми організували таким чином, щоб бути доступнішими і оперативнішими. У результаті наші прийоми частково перейшли в онлайн та телефонні консультації. Другий фактор — це зміна, так би мовити, особистого складу команди та структури в цілому. Зараз Світловодський офіс обслуговує громадян не тільки Світловодська та району, а й Знам’янки та Знам’янський, Онуфріївський, Олександрівський і Новгородківський райони. Тобто, два міста та п’ять районів, у яких ми працюємо. Саме тут я та юрист проводять виїзні прийоми за попередньо оголошеним графіком. По суті, працюємо так само, лише з деякими корективами. А от щодо переїзду чи навіть закриття приймальні, то я, побачивши ось це все (показує на величезну кількість коробок, що знаходяться у приймальні — ред.), також так би подумала. Але не лякайтесь і не думайте зайвого, ми продовжуємо працювати. Ніхто не переїжджає. Ці коробки — це засоби індивідуального захисту для лікарів Кіровоградщини, які ми передаємо до медзакладів у рамках проєкту «Діємо Разом».

— Мабуть, громадяни не дуже позитивно сприйняли таку малодоступність?

— Думаю, коли стане очевидним, що наша ефективність не зменшилась, а тільки підвищилася — думка зміниться. Раніше була постійна потреба, щоб хтось був постійно присутній в офісі, на випадок, якщо комусь з громадян потрібно залишити звернення. Зараз прийнято рішення встановити скриньку зі зразками, як писати звернення, та прикріпити табличку з контактами. Таким чином наша ефективність лише підвищуватиметься. Також у кожній сільській раді є мій телефон, в газетах регулярно друкують повідомлення з графіками прийомів, тож доступність лишається на високому рівні.

— Раніше вашими зонами відповідальності були Світловодський і Онуфріївський райони, зараз ви керівник приймальні, яка охоплює п’ять районів і два міста. Що змінилось особисто для вас?

— Географія поїздок. Загалом напрямок діяльності не змінився, просто розширився територіально. Кожен район по-своєму цікавий, у кожного своя родзинка. Скрізь є потреби, необхідність допомоги. Це круто, що в мене з’явилась можливість допомагати більшій кількості людей. Це новий прийнятий виклик. Коли ти працюєш в нашому режимі — зупинятися не можна, як акулі.

— Що взагалі собою представляє робота помічника народного депутата?

— Не повірите, але поняття не маю (сміється — ред.). Не знаю чим зазвичай займаються помічники нардепів. Мабуть, опрацьовують звернення, відвідують сесії, можливо, запити пишуть.

— Чому «мабуть» і «можливо»? Ви ж працюєте помічником?

— Розумієте, коли ви працюєте помічником Олеся Довгого, то цей список значно ширше. У нестандартного нардепа відповідна команда з нестандартним мисленням і підходом до вирішення задач. Інакше — ніяк. Ми — команда універсальних солдатів, готових в будь-який момент швидко переформатувати свою діяльність: кожен має свою зону відповідальності, але у разі необхідності ми підтримаємо, замінимо, допоможемо одне одному. Ще іноді бувають ситуації, коли ми годинами можемо радитися про шляхи вирішення того чи іншого питання, а вже засинаючи з думкою про це о другій годині ночі, можемо отримати від Олеся Станіславовича повідомлення, яке чітко розставляє все на свої місця, хоч вставай з ліжка і починай працювати, бо це заряджає і надихає до роботи. Перші роки нашої роботи місцеві посадовці були просто шоковані нашою активністю, потім звикли. Я можу зателефонувати сільському голові чи голові адміністрації в будь-який час — чи то о 6 ранку, чи то о 10 вечора з фразою: «Нема коли пояснювати, скажіть скільки у вас ветеранів, чи є у листоноші велосипед, де купували профнастил, яка народжуваність за рік тощо». Жодний робочий день не може бути прогнозований, і жодного разу графік не повторився. Провівши зранку прийом і зареєструвавши звернення, маєш летіти на об’єкт будівництва, лізти на будівельні ліса, длубати пальцем нову штукатурку, спілкуватися або посваритися з підрядником, а ввечері на тих самих підборах виступати на сцені з привітальною промовою.

— Невже скаржитеся?

— Навпаки — хизуюся!

— Як ви одна скрізь встигаєте?

— Я зовсім не одна. Ми працюємо в команді таких же бджіл-акул. Просто я зараз працюю в більш публічній площині і часто уособлюю заслуги всієї команди. Наприклад, я не завжди оперативно можу дістатися до Олескандрівського та Новгородківського ра-
йонів. Там мене страхують Катерина Бондаренко та Ніна Грязнова — без них не знала б куди бігти. Юридичні питання опрацьовує запрошена зірка — юрист Наталія Чирочка, займається аналітичною роботою, співпрацює з обласними та державними установами, спеціалізується на публічних фінансах — Антон Пустовой, а про підготовку запитів та законотворчу діяльність знає усе Алла
Ярмолюк. Готує запити, опрацьовує звернення та координує роботу напрямків — Юлія Семенюк. Кожен відповідає за свій сектор і завжди готовий підстрахувати колегу.

— Чи були страхи на робочому шляху?

— Оскільки я виросла в місті Світловодську і навчалася у містах, то боялася, що мене не прийме сільська громада. Але попрацювавши два місяці, заспокоїлася і навіть раділа обраному сегменту роботи. Мені пощастило, бо кожне село по-своєму цікаве і колоритне, люди привітні й чемні, з ними легко у спілкуванні. Тепер я з більшою радістю виїжджаю в сільську місцевість, ніж працюю в офісі. Але міста також не перестаю любити

— Ваша робота часто пов’язана з публічними виступами. Навики доводилося розвивати?

— Це був дуже складний для мене іспит. Я завжди думала, що ніколи не почну працювати на аудиторію. Але життя кинуло виклик, і довелося шубовснути в цю діяльність. Зізнаюся вашому виданню, що перші виступи довелося завчити і навіть був провальний виступ. Після цього у мене відбувся внутрішній серйозний діалог з собою, що так не має бути. Помилки допомогли удосконалитися і стати кращою ніж була. Я зрозуміла, що не варто завчати промову, а треба сформулювати основну думку, з якою хочеш йти до людей. Сьогодні мої виступи справжні, йдуть від душі. Це вже діалог з глядачем. Найбільше свято, до якого я готуюся, налаштовуюся найдовше і сприймаю важливішим за свій день народження — День Незалежності України. Тут під час промови можу сльозу пустити. Хочеться, щоб ці емоції, цю любов до України, гордість за неї передалася кожному в залі. Україна — це ми, ми всі, і маємо це усвідомлювати.

— Чим надихаєтеся?

— Найбільша втіха і натхнення в роботі — бачити, як за твоєї участі територія кожного дня якісно змінюється. А щодо дозвілля і натхнення особистого — завжди захоплююся мистецтвом — живописом та архітектурою. Маю безліч альбомів різних митців. Не скажу, що є великим знавцем, але мене це захоплює. Це ж стосується і читання книг. Але не завжди на них залишаються сили. Після перегорнутих робочих паперів та безперервного спілкуванням з громадянами важко зосередитися на прочитаному і доводиться одну сторінку перечитувати по три рази. Останнім часом ловлю себе на думці, що книг більше придбано ніж прочитано.

— Які б книжки порекомендували?

— Тут, звичайно, у кожного свої фаворити. Мої безумовні: Габріель Гарсіа Маркес «Сто років самотності», «Осінь патріарха», Оруел «Ферма тварин», Довлатова — всього, Сомерсет Моем «Тягар пристрастей людських» — це автори, які чудово показують дійсність через призму людських пристрастей і слабкостей, призму людської природи. А також безумовно рекомендую прочитати Шкляра — всього. Не розповідатиму, просто почитайте.

— З якими питаннями звертаються люди?

— Голів сільських рад, наприклад, турбує соціально-економічний розвиток села і співпраця з нардепом у цьому напрямку. Також безліч питань громадян доводиться вирішувати: від побутових до надскладних юридичних. Люди не завжди знають, куди дистанційно звернутися зі свого питання, але вони знають контактні номери помічників і одразу телефонують нам або пишуть звернення, які ми опрацьовуємо, перенаправляємо, особисто вирішуємо. Часто звертаються з елементарних питань, які не стосуються діяльності нардепа, але люди знають, що ми завжди вислухаємо, дамо слушну пораду, тому й приходять. Досить часто звернення доводиться направляти за належністю до відповідних органів, і не завжди це пов’язано з тим, що людям відмовили в цих інстанціях, просто, певно, за час роботи рівень довіри громадян до нардепа став більшим ніж до місцевих органів влади. Та й можливість звернутися в будь-який зручний час і спосіб спонукає людей до легшого шляху вирішення свого питання.

— Часто зіштовхуєтесь з людською невдячністю?

— Ну ми, радше, не на вдячність, а на цінування результатів орієнтуємось. Складно, коли, щось, що досягалось і будувалось з великими зусиллями і супротивом сприймається за саме собою зрозуміле і, відповідно, не цінується. Адже наша задача — зробити, задача громади — зберегти і за бажанням —примножити. Тоді розумієш, що варто продовжувати працювати і докладати зусиль.

— Анно, дякуємо вам за таку відкриту, щиру й навіть відверту розмову!

Анастасія Павлова