Новгородківський район
Суспільство

Герої не вмирають

Герої не вмирають
Важко змиритися з тим, що безглузда неоголошена війна на Сході країни вкотре вириває із життя молодих людей. Ще болючіше сприймати їх загибель, коли ти знав їх особисто.
Вадима Рогожкіна я знала, коли працювала вчителем у Митрофанівській школі. Тихий і скромний, простий і щирий, добрий друг і ввічливий учень – такого Вадима знала я, таким він був для односельців. І хоча він навчався посередньо, але любив займатися спортом, був товариським та чесним.

Вадим Олексійович Рогожкін народився 10 січня 1988 року в Миколаєві. У 2001 році родина переїхала в село Митрофанівка до бабусі. Батьки хлопця розлучилися. У 2006 році Вадим закінчив Митрофанівську школу, вступив до Олександрійського профтехучилища, де здобував спеціальність будівельника. Після навчання проходив службу в Збройних Силах України, згодом працював будівельником. У серпні 2014 році був мобілізований у 2-у танкову роту 24 окремої механізованої бригади. Після того, як з Вадимом зник зв᾽язок, на пошуки кинулися його однокласники, потім активно долучилася до пошуків місця знаходження хлопця вчителька Віта Бовт. Вона звернулась за допомогою і до керівника Центру надання допомоги учасникам АТО Вадима Нікітіна. І лише тиждень тому справа зрушила з місця. Зібравши всі документи, волонтери та небайдужі провели ексгумацію на Старобільському кладовищі, на якому у двох могилах був похований Вадим.

Під час виконання бойового завдання Вадим Рогожкін у віці 26 років загинув у жовтні 2014 року під Дебальцевим. До недавнього часу він вважався зниклий безвісти. 8 липня майже всі жителі Митрофанівки прийшли повести в останню путь свого односельця, якого тільки тепер перепоховали у рідній землі. Висловили щирі співчуття матері загиблого воїна Тетяні Володимирівні керівництво району та села, працівники військкомату, демобілізовані воїни АТО району. Не стримували сліз рідні, друзі, вчителі, однокласники та всі, хто знав хлопця.

Бойові побратими, які приїхали попрощатися зі своїм товаришем зі Львова, Тернополя і Миколаєва, охарактеризували Вадима, як відважну, мужню, відповідальну та справедливу людину.

На похорони та перевезення тіла Вадима кошти збирала вся громада села. Його поховали на сільському кладовищі з усіма військовими почестями. У бійця залишилася мати. Вадим не встиг покохати, завести родину, діток. Його молода душа передчасно відлетіла у Вічність і поповнила ряди небесного війська.

Спи спокійно, Вадиме! Нехай рідна митрофанівська земля буде тобі пухом. Світлий спомин про тебе назавжди залишиться у серцях односельців і всіх, кому пощастило знати тебе – доброго, щирого і хорошого хлопця з сумними очима, героя, патріота, захисника і просто чудову людину.
Герої не вмирають
Герої не вмирають
Герої не вмирають

Календар

«    Вересень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30