Безмежний світ народної творчості у вишитих картинах Лариси Зоріної
- 2 листопада 2016, 15:35
З майстринею Ларисою Зоріною ми познайомилися на міжнародній виставці «AGROEXPO-2016» у Кропивницькому, де роботи заслуженої майстрині прикрашали презентаційну виставку Новгородківського району.
Тоді ж домовилися про інтерв’ю, адже впевнені — про таких людей, як Лариса Зоріна, мають знати читачі «Вісника Кіровоградщини».
Заслужений майстер народної творчості України Лариса Зоріна, автор унікальних вишитих картин, що передають красу та особливість української національної культури, народилася в Устинівському районі, а у 1975 році разом з родиною переїхала на Новгородківщину: «Батьки мої педагоги — батько вчитель музики і малювання, а мама вчителька української мови і літератури. Тож, музика і література завжди шанувалися в нашій родині — ми любили і читати, і співати, і малювати. Наша родина була дійсно творча! Мій батько і музику писав, і дуже любив малювати, тож, напевне, від нього я й перейняла свій дар малювання. Взагалі, у нашій родині по батьковій лінії всі малювали».
— А як і коли у Вас з’явилося захоплення саме вишивкою?
— З самого дитинства я малювала. Зберігся альбом з моїми малюнками, які зробила ще в чотири роки. І продовжувала малювати все життя. Але згодом захотілося чогось більш цікавішого, оригінальнішого. Життя склалося не дуже гладко — у 28 років загинув мій чоловік, була дуже глибока душевна травма, тож, у мистецтві я знайшла віддушину.
За освітою я педагог — працювала музичним керівником у дитячому садочку, тож, народна творчість була частиною мого життя. Я почала малювати сюжети на теми українських пісень, українських казок, національних обрядів, а потім, коли цих малюнків накопичилося дуже багато, я почала пробувати свої сили в інших видах творчості, і знайшла себе у вишивці художньою гладдю. Це виявилося саме тим видом декоративно-ужиткового мистецтва, який припав мені до душі. Це те, що я можу робити, і те, що мені подобається.
У минулому, 2015 році, виповнилося 20 років моєї діяльності, як майстрині вишивки. Взагалі, минулий рік був визначним у моєму житті — я відсвяткувала свій 55-річний ювілей, 50 років з початку малювання і 20 з часу занять вишивкою.
— З якими досягненнями підійшли до такого потрійного ювілею?
— У 2011 році я стала членом Спілки народних майстрів України. Цього ж року я отримала звання «Заслужений майстер народної творчості України». Ось такі я отримала визнання.
— Як називається техніка, у якій Ви працюєте?
— Взагалі-то це художня гладь у поєднанні з атласною гладдю, але в моїх роботах додано багато авторської техніки.
— Що для Вас Ваша творчість?
— Моя творчість — це моє життя. Я не можу жити без цього… Навіть коли я займаюсь іншими справами, я постійно думаю про те, якою буде моя наступна робота, яку ще тему треба підняти. Спочатку я відтворюю свій задум у малюнку, а потім переношу сюжет на тканину. Фактично, це те саме малювання, але голкою і ниткою.
— А як народжуються сюжети Ваших малюнків?
— Я перечитала безліч книжок українських авторів, які описують обряди нашого народу, і почерпнула звідти масу інформації і ідей для моїх робіт. Взагалі у нашого народу більше сотні національних свят різного масштабу, тож, ідей для творчості ще вистачить!
Заслужений майстер народної творчості України Лариса Зоріна, автор унікальних вишитих картин, що передають красу та особливість української національної культури, народилася в Устинівському районі, а у 1975 році разом з родиною переїхала на Новгородківщину: «Батьки мої педагоги — батько вчитель музики і малювання, а мама вчителька української мови і літератури. Тож, музика і література завжди шанувалися в нашій родині — ми любили і читати, і співати, і малювати. Наша родина була дійсно творча! Мій батько і музику писав, і дуже любив малювати, тож, напевне, від нього я й перейняла свій дар малювання. Взагалі, у нашій родині по батьковій лінії всі малювали».
— А як і коли у Вас з’явилося захоплення саме вишивкою?
— З самого дитинства я малювала. Зберігся альбом з моїми малюнками, які зробила ще в чотири роки. І продовжувала малювати все життя. Але згодом захотілося чогось більш цікавішого, оригінальнішого. Життя склалося не дуже гладко — у 28 років загинув мій чоловік, була дуже глибока душевна травма, тож, у мистецтві я знайшла віддушину.
За освітою я педагог — працювала музичним керівником у дитячому садочку, тож, народна творчість була частиною мого життя. Я почала малювати сюжети на теми українських пісень, українських казок, національних обрядів, а потім, коли цих малюнків накопичилося дуже багато, я почала пробувати свої сили в інших видах творчості, і знайшла себе у вишивці художньою гладдю. Це виявилося саме тим видом декоративно-ужиткового мистецтва, який припав мені до душі. Це те, що я можу робити, і те, що мені подобається.
У минулому, 2015 році, виповнилося 20 років моєї діяльності, як майстрині вишивки. Взагалі, минулий рік був визначним у моєму житті — я відсвяткувала свій 55-річний ювілей, 50 років з початку малювання і 20 з часу занять вишивкою.
— З якими досягненнями підійшли до такого потрійного ювілею?
— У 2011 році я стала членом Спілки народних майстрів України. Цього ж року я отримала звання «Заслужений майстер народної творчості України». Ось такі я отримала визнання.
— Як називається техніка, у якій Ви працюєте?
— Взагалі-то це художня гладь у поєднанні з атласною гладдю, але в моїх роботах додано багато авторської техніки.
— Що для Вас Ваша творчість?
— Моя творчість — це моє життя. Я не можу жити без цього… Навіть коли я займаюсь іншими справами, я постійно думаю про те, якою буде моя наступна робота, яку ще тему треба підняти. Спочатку я відтворюю свій задум у малюнку, а потім переношу сюжет на тканину. Фактично, це те саме малювання, але голкою і ниткою.
— А як народжуються сюжети Ваших малюнків?
— Я перечитала безліч книжок українських авторів, які описують обряди нашого народу, і почерпнула звідти масу інформації і ідей для моїх робіт. Взагалі у нашого народу більше сотні національних свят різного масштабу, тож, ідей для творчості ще вистачить!
