Лікарка Алла Куделя: «З обласної лікарні до сільської амбулаторії, щоб реалізувати себе»
- 19 червня 2021, 08:18
Після двадцяти чотирьох років роботи неврологинею в Кіровоградській дитячій обласній лікарні чотири місяці тому Алла Куделя приїхала працювати лікаркою у Злинську сільську лікарську амбулаторію загальної практики — сімейної медицини (Новоукраїнський район). Громада саме перебувала у пошуках спеціаліста, і до жінки звернулися за рекомендаціями. Охочих не знайшла, натомість вирішила сама стати тим медиком.
— Майже чверть століття я присвятила дитячій неврології, — розповідає Алла Василівна. — Коли досягла певного віку, зрозуміла, що маю клінічний досвід, клінічне бачення ситуації, багато вмію у лікуванні не лише дітей, а й дорослих. Мені хотілося нової реалізації себе, але ідей не було.
Злинка потребувала лікаря, мої знайомі попросили мене порадити когось. Я шукала, але безрезультатно, аж поки якось подумала: а може я туди поїду? і щось зміню у своєму житті, у своїй професії? і ці зміни будуть на краще? Так я вирішила стати сімейною лікаркою — ця спеціальність саме активно впроваджується у нашій державі.
Для цього треба пройти шестимісячні курси, тож у вересні я зможу працювати за новим фахом. А злинчани зможуть укладати декларації зі мною, щоб не їздити до Новоукраїнки, Малої Виски, Кропивницького.
А поки з лютого цього року я працюю педіатром та надаю екстерну та невідкладну допомогу жителям громади усіх вікових категорій, а це 4,5 тисячі, з них близько 1,5 тисячі дітей. Важливо, що пацієнти приходять порадитися щодо великих, а головне — щодо малих, на перший погляд, проблем зі здоров’ям. Така дисциплінованість має свої результати: в цілому населення здорове.
За штатним розкладом у закладі працюють один лікар, п’ять медсестер, санітарка, водій, сезонно приходять кочегари.
У будівлі вже зроблений ремонт на другому поверсі, відремонтована підлога, упорядкована надвірна територія. Місцеві фермери виділили кошти, а працівники сільської ради облаштували внутрішній туалет і на вході до будівлі спорудили пандус. Це зараз їх сприймають як належне, а ще минулого року стояло питання про переведення амбулаторії у статус ФАПу через відсутність зазначених зручностей. На черзі приведення до ладу першого поверху, придбання аналізатора для крові. Сільський голова Олександр Недолужко тримає медицину в полі зору, тож, сподіваюся, все вдасться.
Щодо мого житла, то його — службовий будиночок на дві кімнати з кухнею — мені надала сільська рада. Я їхала сюди не за умовами, але вони мене влаштовують.
Злинка мені подобається: тут красива природа, а люди добрі, чуйні, працьовиті, позитивно налаштовані, з повагою ставляться до лікаря.
У селі я опановую садово-городні роботи — це для мене нова, незвична справа. Люблю шити: привезла із собою швацьку машинку і з задоволенням повернулася до свого захоплення молодості. Читаю: твори про любов, детективи і, звісно, медичну літературу.
Професію лікаря я обрала ще в дитинстві: часто лікувала тварин. Після закінчення школи вступила на педіатричний факультет Дніпропетровського медінституту, бо вважала, що ця спеціалізація є надзвичайно важливою: від педіатра багато в чому залежить, чи виросте дитина здоровою. Закінчивши виш, працювала дільничним педіатром у Дніпропетровську, але в лікарні не вистачало дитячого невролога і мені запропонували навчання на відповідних курсах. Згодом з родиною та нашими двома дітьми я переїхала до Кіровограда і вийшла на роботу у неврологічне відділення дитячої обласної лікарні дитячим неврологом. Вдячна цій установі: саме там я стала фахівцем. Спасибі головному лікарю Василю Хорощаку, завідувачці відділення Людмилі Душкіній та усім лікарям і персоналу за те, що мала змогу з ними працювати. Маю вищу категорію з дитячої неврології і планую залишатися у цій царині. З багатьма батьками моїх пацієнтів ми підтримуємо зв'язок і зараз, а дехто приїздив до мене на консультацію вже у Злинку.
Сімейна медицина — це для мене нова сфера, але я все життя лікувала як дітей, так і дорослих, починаючи з батьків і сусідів. Як медик я бачила, що в час, коли пандемія коронавірусу набирає обертів, а сімейних лікарів ще замало, треба йти на допомогу. Громада шукала лікаря, а я усвідомила, що цим лікарем можу бути я.
Злинка потребувала лікаря, мої знайомі попросили мене порадити когось. Я шукала, але безрезультатно, аж поки якось подумала: а може я туди поїду? і щось зміню у своєму житті, у своїй професії? і ці зміни будуть на краще? Так я вирішила стати сімейною лікаркою — ця спеціальність саме активно впроваджується у нашій державі.
Для цього треба пройти шестимісячні курси, тож у вересні я зможу працювати за новим фахом. А злинчани зможуть укладати декларації зі мною, щоб не їздити до Новоукраїнки, Малої Виски, Кропивницького.
А поки з лютого цього року я працюю педіатром та надаю екстерну та невідкладну допомогу жителям громади усіх вікових категорій, а це 4,5 тисячі, з них близько 1,5 тисячі дітей. Важливо, що пацієнти приходять порадитися щодо великих, а головне — щодо малих, на перший погляд, проблем зі здоров’ям. Така дисциплінованість має свої результати: в цілому населення здорове.
За штатним розкладом у закладі працюють один лікар, п’ять медсестер, санітарка, водій, сезонно приходять кочегари.
У будівлі вже зроблений ремонт на другому поверсі, відремонтована підлога, упорядкована надвірна територія. Місцеві фермери виділили кошти, а працівники сільської ради облаштували внутрішній туалет і на вході до будівлі спорудили пандус. Це зараз їх сприймають як належне, а ще минулого року стояло питання про переведення амбулаторії у статус ФАПу через відсутність зазначених зручностей. На черзі приведення до ладу першого поверху, придбання аналізатора для крові. Сільський голова Олександр Недолужко тримає медицину в полі зору, тож, сподіваюся, все вдасться.
Щодо мого житла, то його — службовий будиночок на дві кімнати з кухнею — мені надала сільська рада. Я їхала сюди не за умовами, але вони мене влаштовують.
Злинка мені подобається: тут красива природа, а люди добрі, чуйні, працьовиті, позитивно налаштовані, з повагою ставляться до лікаря.
У селі я опановую садово-городні роботи — це для мене нова, незвична справа. Люблю шити: привезла із собою швацьку машинку і з задоволенням повернулася до свого захоплення молодості. Читаю: твори про любов, детективи і, звісно, медичну літературу.
Професію лікаря я обрала ще в дитинстві: часто лікувала тварин. Після закінчення школи вступила на педіатричний факультет Дніпропетровського медінституту, бо вважала, що ця спеціалізація є надзвичайно важливою: від педіатра багато в чому залежить, чи виросте дитина здоровою. Закінчивши виш, працювала дільничним педіатром у Дніпропетровську, але в лікарні не вистачало дитячого невролога і мені запропонували навчання на відповідних курсах. Згодом з родиною та нашими двома дітьми я переїхала до Кіровограда і вийшла на роботу у неврологічне відділення дитячої обласної лікарні дитячим неврологом. Вдячна цій установі: саме там я стала фахівцем. Спасибі головному лікарю Василю Хорощаку, завідувачці відділення Людмилі Душкіній та усім лікарям і персоналу за те, що мала змогу з ними працювати. Маю вищу категорію з дитячої неврології і планую залишатися у цій царині. З багатьма батьками моїх пацієнтів ми підтримуємо зв'язок і зараз, а дехто приїздив до мене на консультацію вже у Злинку.
Сімейна медицина — це для мене нова сфера, але я все життя лікувала як дітей, так і дорослих, починаючи з батьків і сусідів. Як медик я бачила, що в час, коли пандемія коронавірусу набирає обертів, а сімейних лікарів ще замало, треба йти на допомогу. Громада шукала лікаря, а я усвідомила, що цим лікарем можу бути я.
