---
Суспільство

Могильненські поети

Могильненські поети
Коли учениця Катерина Проданчук вступила до першого класу комунального закладу «Могильненський ліцей» Кіровоградської області (Голованівський район), педагог Борис Годинюк вийшов на пенсію. Познайомилися вони на творчій зустрічі у Могильному, де читали свої поезії, адже обоє люблять римувати, попри те, що мають здібності до точних наук.
Катерина Проданчук: — Я навчаюся у 8 класі Могильненського ліцею. Мої батьки теж училися в цій школі. Із шкільних предметів подобаються алгебра і хімія. З другого класу займаюся танцями, є однією з перших учасниць танцювального колективу «Викрутаси», що діє при сільському Будинку культури. Люблю створювати зачіски — плести коси, практикуючись на мамі. Складаю вірші на патріотичну тематику, коли отримую таке завдання на уроці. Не знаю, чи писатиму далі, поки у мене це проба пера, але завжди приємно отримувати хороші відгуки про свої твори.

Сьогодні у нас сонячна погода,
І діти усміхаються малі.
Та татко десь воює у негоду,
Захисником є нашої землі.
Матуся плаче тихо біля тину,
І пригорта до серденька дитину.
Вона чекає чоловіка з бою,
Дитятко прикриває він собою.
Він захищає нашу Україну,
Степів широких полонину.
Він знає, що свята його сім’я
Шанує чесно, береже його ім’я.

Борис Годинюк: — Народився я у 1945 році у невеличкому селі Соломія на правому березі Південного Бугу неподалік Могильного у бідній селянській сім’ї. Після закінчення школи працював у колгоспі, потім вступив в Уманський педінститут на фізико-математичний факультет, бо ці предмети любив у школі. З другого курсу вишу пішов в армію, служив в Білорусі у 85-му ракетному полку. Не так давно прочитав про цей підрозділ в інтернеті — і стало страшно. У двох дивізіонах було вісім стартових батарей, на кожну з них було передбачено для пуску по чотири ракети з атомними боєголовками, кожна потужністю у 20 Хіросім. Ми про це тоді не знали, адже солдатам таку інформацію не повідомляли. Після дострокового проходження військової служби повернувся до навчання.

Зустрів свою майбутню дружину Катерину Федотівну, яка родом із сусіднього села Мощеного. З часом одружилися. У лютому цього року відсвяткували 50-річчя подружнього життя.

За направленням поїхали працювати у Хмельницьку область. Я був вчителем, завучем, потім очолив школу. Але вдома залишилися батьки, вони були вже немолоді, і ми повернулися до них.

Із 1978 року я очолив школу у Могильному і працював на посаді директора до 1997 року. У 2005 році вийшов на заслужений відпочинок. Але на пенсію ще не пішов — працював п’ять років вчителем, підготував до педагогічної роботи сина Вадима, який закінчив той же факультет того ж інституту, що і я. За роки роботи власноруч виготовив багато фізичних приладів, роботу яких завжди демонстрував своїм учням, діти й зараз з інтересом поспішають на уроки фізики, бо знають, що майже на кожному занятті їм продемонструють якийсь цікавий прилад чи експеримент.

Але без діла — на пенсії — я сидіти не увіці не шкільному — у 67 років — став писати вірші. Спочатку для онуків (тоді у моїх трьох дітей саме народжувалися діти), а потім прийшли й інші теми, теми, які хвилюють. За майже дев’ять років списав декілька товстих зошитів. Друкуватися не пробував, бо не маю коштів для цього. Читаю тексти друзям, колегам по роботі, викладаю в інтернеті, відслідковую відгуки, в яких переважно хвалять, кажуть, що молодець (сміється). Маю відгуки і від своїх колег та колишніх учнів, які кажуть, що мої вірші читати легко. Дружина вдома — цензура капітальна (сміється), та й син Вадим теж критикує. І це добре: допомагає писати краще.

Так я став невеликим поетом. Філолог з мене поганий, але кажуть, що фізика й лірика
пов’язані між собою, так воно і вийшло у мене.

Наш світ — це нескінченність,
А далі — новий круг.
Складна космічна єдність,
Невидима, як звук.
Наш світ — це час і простір,
Загорнуті в пітьму,
Мов загадковий острів
В космічному диму.
Наш світ — енергій згусток,
Захований в зірках,
В галактиках могутніх,
У зоряних світах.
Наш світ — то сонце ясне,
Це зірка золота,
Яке воно прекрасне:
Дарує нам життя.
Наш світ — земного людства
тисячолітній шлях,
Життя — прогрес і мудрість,
Розвинуті в віках.
Себе і ділом, й словом
Ніколи не ганьбіть,
Йдемо ми не для того
В цей дивовижний світ.

Тетяна Юганова

"ВК" у PDF