---
Суспільство

Як музика повернула до життя Олександра Антонюка

Як музика повернула до життя Олександра Антонюка
Олександр Антонюк з Благовіщенського вважає, що кожна людина не лише може, але повинна навчитися грати хоча б на одному музичному інструменті. Сам же майстерно грає на фортепіано, акордеоні, баяні, співає і пише музику — все це без спеціальної освіти і за покликом серця. На рівні з музикою Олександр Іванович любить колекціонувати старовинні речі. Про усе розповідає скромно, але відчувається, що це важлива частина його життя.
Олександру Івановичу 66 років, родом із Коростеня. Музикою захопився у п’ятому класі, після того, як батько подарував гармошку. У восьмому класі брав участь у шкільному ансамблі, де грав на ударних і трохи на гітарі.

— Ніякої музичної підготовки не було, усе на слух підбирав, хоча в ансамблі були й такі, хто міг похизуватися навчанням у музичній школі, а я за ними підтягувався, не хотілося відставати. Після школи проходив військову службу в Донецьку, де також грав на інструментах. Коли повернувся у рідне місто, то пішов працювати в автопарк і так 20 років відпрацював. По роботі був у Голованівському районі у селі Молдовці, де і познайомився з майбутньою дружиною Тетяною. Пів року думав про неї, а тоді повернувся і забрав, а вона погодилася, бо підкорив її музикою. У Коростені дружина пішла працювати на швейну фабрику. Як мова пішла за дітей, то вирішили, що сім’я — це коли семеро. То так і вийшло, в нас п’ятеро дітей — Василь, Світлана, Олександр, Катерина і Дарина.

Через аварію на Чорнобильській атомній електростанції, у складний час перебудови, інфляції, коли закривалися підприємства, з п’ятьма дітьми ми переселилися в Ульянівку, зараз Благовіщенське. Місто тоді розквітало, працювали усі підприємства. Для родини був складний період, бо троє дітей були школярами, але витримали, виростили, усі отримали бажану освіту своїми силами. Ми ніколи не ганялися ні за якими пільгами, бо чомусь вважалося, що багатодітна родина — значить неблагополучна. Тому принципово не використовували те, що нам має надаватися по праву державою.

Музичні здібності від мене перейняла лише найменша донька Дарина, закінчила Благовіщенську школу мистецтв, потім Кіровоградське музичне училище (зараз Кропивницький музичний фаховий коледж), а минулого року закінчила Одеську національну музичну академію імені А.В. Нежданової. Грає на фортепіано, вигравала перші місця на конкурсах в Португалії, Прибалтиці, не жалкує про вибір професії і зараз працює концертмейстером в Одесі, в мистецькій школі №10.

Онуків у нас шестеро — Олександр, Владислав, Іванна, Денис, Назар, Ярина, і лише Денис поки виявив бажання грати на гітарі.
Коли збираємося з дітьми на свята, то завжди співаємо. Дружина Тетяна Аврамівна також долучається, в селі жила і на буряках співала, брала участь у шкільному хорі, пише вірші.

З кожним роком музикою займався все менше, а от рік тому в мене був інсульт, почалися труднощі з мовою, я відчував підтримку дітей, а Даша в реабілітаційних цілях підштовхнула мене знову до музики, щоб не впадав у депресію, розвивався і стимулював вимову звуків, слів, речень. Вважаю, що саме це допомогло мені знову повернутися до життя. Серед пісень, які виконую, є і душевні, і веселі — «Червона рута», «Водограй», «Пісня про батька».

Пишу музичні твори, в мене мало теоретичних знань, тому я на слух усе запам’ятовую, а донька записує на нотну грамоту. Зберігає, можливо згодом десь використає мої пісні на концертах.

У своєму кабінеті, де розташовуються музичні інструменти, Олександр Антонюк зіграв і проспівав нову пісню, над якою працює і якої ще нема у соцмережах. Так, саме там донька розміщує відео з творчістю нашого героя.

Окрім любові до музики Олександр Антонюк захоплюється старовинними речами. У нього в гаражі зберігається колекція годинників, завдяки вмілим господарським рукам усі в робочому стані. Найстарішому годиннику 70 років. На стінах також розміщуються старі картини художників. Розповів Олександр Антонюк і про родинний ретро-експонат: «Може не кожен протирає тещі туфлі, а я протираю. Теща Людмила Юхимівна Негода не дожила пів року до 100 років, і ці туфлі вона взувала на вихід впродовж усього свого життя. Родинна реліквія», — розповідає Олександр Антонюк і показує коричневі туфлі на підборах маленького розміру.

«Вісник Кіровоградщини» дякує Олександру і Тетяні Антонюкам за справжню українську гостинність — зі стравами на столі та випічкою, за можливість почути різноманітний бій курантів і прослухати пластинку на довоєнному патефоні. Здоров’я вам і творчого натхнення!

Альона Зозуля

Як музика повернула до життя Олександра Антонюка
Як музика повернула до життя Олександра Антонюка
Як музика повернула до життя Олександра Антонюка

Календар

«    Квітень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930