Захопливі екскурсії від Руслани Ісакової
- 4 березня 2021, 08:07
Руслана Ісакова за п’ять хвилин прийняла рішення й у вихідний день для редакції «Вісника Кіровоградщини» провела змістовну екскурсію Бобринцем, показавши і повітове училище, де навчався драматург Марко Кропивницький, і ратушу, де він пізніше працював, й собор, який
спроєктував український архітектор Яків Паученко. Їй не звикати до оперативності, адже за майже п’ять років на посаді директорки Бобринецького міського краєзнавчого музею імені Миколи Смоленчука вона проводила екскурсії і для американців, і для бразильців, і для японців, часто дізнаючись про них за декілька хвилин до початку.
За фахом я спеціалістка з інформаційної, бібліотечної та архівної справи, — знайомиться з нами Руслана. — На посаді директора музею працюю з 2016 року До цього працювала методисткою з театрального жанру у Бобринецькому районному Будинку культури (на той час я навчалася). Тодішня директорка звільнялася, і мені запропонували стати на її місце. Я трохи подумала, адже це було відповідально і на той час досить таки боязно для мене, бо знаю, що бути керівником не так то й просто. Але вирішила погодитися і вважаю, що поки
все вдається.
Звісно, коли прийшла на посаду, то вільно провести екскурсію не змогла б. А темп роботи такий, що спеціально цьому ніхто не вчить, ти приходиш і навчаєшся сам. Тому перебирала знання в ході роботи: передача музею тривала понад місяць, у цей період відбувалися екскурсії, які я мала змогу слухати, а головне, що по опису передають кожну річ, яку ти бачиш візуально й отримуєш по ній певну інформацію. До речі, цікава ситуація з інвентарними номерами, які вказані на усіх предметах. Нас часто запитують: «А чого це у вас цінники прикріплені? Ці речі що, продаються?» (сміється). У червні я прийшла, а в жовтні ми вже поїхали у Кропивницький на виставку AgroExpo, де слід було презентувати свій край, розповісти цікаві факти, тож треба було вчити нову інформацію. Та і якщо екскурсовод був у відпустці чи на лікарняному, а до музею приходили відвідувачі, я ставала до роботи, адже не скажеш екскурсантам, щоб вони почекали. Перші екскурсі
— це важко, адже ти не знаєш, як стати, як краще сказати, але з часом усе стає на свої місця.
Публіка до нас приходить свідома, хіба що по-особливому слід привертати увагу школярів 4-5 класів, яким важко втримати свої емоції. Зазвичай наша цільова аудиторія — школярі й студенти з Бобринця та з усієї Кіровоградщини. Але майже щороку бувають і відвідувачі з-за кордону. У 2016 році до нас прибула з Канади землячка, яка виїхала туди у молодому віці і її діти народилися вже там. У Бобринець вона
приїхала до своєї матері і з дітьми прийшла в музей, щоб разом почути про історію краю. У 2017 році у музеї побували американці. У 2018 році троє екскурсантів цілеспрямовано прибули до Бобринця з Японії, аби якомога більше дізнатися про Льва Троцького, який народився у селі Янівці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, що потім увійшло до Бобринецького району. Японці заздалегідь написали нам, ми для них переклали екскурсію російською мовою, бо один з них володіє російською, провели її, показавши їм не тільки музей, а й свої промови Лев. Минулого року за день до введення карантину музей відвідала подружня пара з Бразилії. Мандрівники з цікавістю розглядали нашу виставку ляльок-мотанок. От про їхній візит ми не знали. Був звичайний робочий день, коли до нас зазирнув чоловік, який виявився перекладачем, і запитав, чи проведемо ми екскурсію. Ми знайомили іноземців з нашою культурою, відповідаючи на різноманітні запитання, зокрема про те, чи не є ми, українці, язичниками, адже їх здивувало те, що ляльок часто наповнювали зерном чи травами.
Наш музей має чимало експонатів, але хочемо наповнювати його ще, тому звертаємося до усіх жителів Бобринеччини, які мають змогу і бажання передати речі в музей: зробіть це, будемо вдячні.
Тетяна Юганова
все вдається.
Звісно, коли прийшла на посаду, то вільно провести екскурсію не змогла б. А темп роботи такий, що спеціально цьому ніхто не вчить, ти приходиш і навчаєшся сам. Тому перебирала знання в ході роботи: передача музею тривала понад місяць, у цей період відбувалися екскурсії, які я мала змогу слухати, а головне, що по опису передають кожну річ, яку ти бачиш візуально й отримуєш по ній певну інформацію. До речі, цікава ситуація з інвентарними номерами, які вказані на усіх предметах. Нас часто запитують: «А чого це у вас цінники прикріплені? Ці речі що, продаються?» (сміється). У червні я прийшла, а в жовтні ми вже поїхали у Кропивницький на виставку AgroExpo, де слід було презентувати свій край, розповісти цікаві факти, тож треба було вчити нову інформацію. Та і якщо екскурсовод був у відпустці чи на лікарняному, а до музею приходили відвідувачі, я ставала до роботи, адже не скажеш екскурсантам, щоб вони почекали. Перші екскурсі
— це важко, адже ти не знаєш, як стати, як краще сказати, але з часом усе стає на свої місця.
Публіка до нас приходить свідома, хіба що по-особливому слід привертати увагу школярів 4-5 класів, яким важко втримати свої емоції. Зазвичай наша цільова аудиторія — школярі й студенти з Бобринця та з усієї Кіровоградщини. Але майже щороку бувають і відвідувачі з-за кордону. У 2016 році до нас прибула з Канади землячка, яка виїхала туди у молодому віці і її діти народилися вже там. У Бобринець вона
приїхала до своєї матері і з дітьми прийшла в музей, щоб разом почути про історію краю. У 2017 році у музеї побували американці. У 2018 році троє екскурсантів цілеспрямовано прибули до Бобринця з Японії, аби якомога більше дізнатися про Льва Троцького, який народився у селі Янівці Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, що потім увійшло до Бобринецького району. Японці заздалегідь написали нам, ми для них переклали екскурсію російською мовою, бо один з них володіє російською, провели її, показавши їм не тільки музей, а й свої промови Лев. Минулого року за день до введення карантину музей відвідала подружня пара з Бразилії. Мандрівники з цікавістю розглядали нашу виставку ляльок-мотанок. От про їхній візит ми не знали. Був звичайний робочий день, коли до нас зазирнув чоловік, який виявився перекладачем, і запитав, чи проведемо ми екскурсію. Ми знайомили іноземців з нашою культурою, відповідаючи на різноманітні запитання, зокрема про те, чи не є ми, українці, язичниками, адже їх здивувало те, що ляльок часто наповнювали зерном чи травами.
Наш музей має чимало експонатів, але хочемо наповнювати його ще, тому звертаємося до усіх жителів Бобринеччини, які мають змогу і бажання передати речі в музей: зробіть це, будемо вдячні.
Тетяна Юганова
