Олександрівський район
Суспільство

Ганна Голуб і її соняхи на полі життя

Ганна Голуб і її соняхи на полі життя
Ганні Голуб із села Ставидел Олександрівського району 92 роки. На її молодість випала Друга світова війна, післявоєнна розруха. «У такий час народилася, легко майже ніколи не було. Але найстрашніше — це голодовка», — говорить жінка.
— Цій хаті, в якій я живу, майже 100 років. Це мамина хата, у ній я і народилася, — розповідає Ганна Іванівна. — У підлітковому віці, до війни, працювала у колгоспі — сапала буряки.

При окупантах рила окопи. На вік і зріст не зважали, повинна була, як і всі, викопати свої п’ять метрів у довжину і в глибину — на людський зріст. Удома спокою теж не було: на квартирі у нас жили гітлерівці, які часто змінювалися, бо хата на краю села — і вони боялися партизанів.

Коли відійшов фронт, пішла у п’ятий клас у школу в сусідній Красносілці. Навчалася тільки місяць, бо порвалися туфлі, які мама купила. У війну вони були закопані в землі та й згнили.

Та так я й залишилася працювати в колгоспі. У 16 років працювала на волах (а я худюсінька була). Колись ті воли стали у полі між Ставидлами і Хайнівкою. Я гей-гей на них, а вони не слухають мене. Що робити? Сіла перед ними і співаю. Навіть не думала, що мене буде чути на дорогу. Але мене почули колгоспники, що працювали на сівалці, і прийшли на допомогу.

У колгоспі працювали не з 8 до 17, а від сонця до сонця — воно у нас сходило і заходило у полі, домашню роботу надолужували вночі. Рятувало те, що я дуже швидко все робила, і на це мені вистачало сил. Махом виконувала часто подвійну норму і тоді могла бути вдома та встигнути помазати хату чи обробити город. Тільки у 70-х роках стало непогано працювати: і протягом року премії виплачували, і 13-а зарплата була.

І при такій завантаженості я знаходила час вишивати. У 1955 році світла в селі ще не було, тож під стелею була натягнута проволока, на якій підвішена гасова лампа, при якій і сиділа з голкою ночами.

Але з усіх випробувань найстрашнішим був голод. Голодомор пам’ятаю: у 1932 році мені було чотири роки. Їсти дуже хотілося. Усі речі, які у нас були: і хрестик, і великі сережки-півмісяці, і вінчальні обручки (мама журилася: «Хоч би щось залишилося для Нюсі»), пішли на тодішній Кіровоград — мама їх міняла на їжу. І подушки, і постіль віддала, тож ми з братом сиділи на голій печі — ні вкритися, ні постелитися. А мамі віддали ще двох племінників, які залишилися сиротами. Зараз боряться з бур’янами. А тоді бур’янів не було — їх їли, а очерет вижинали для опалення. Нас рятувала корова. А люди на ходу помирали, я сама стала свідком п’яти смертей, і усі вони в моїй пам’яті. Це Сталін таке зробив, чомусь він був проти України.

Без Голуба я свого залишилася, сама живу вже чотири роки. Діти провідують. Уже не вишиваю давно, а от на городі працюю: посадила і зібрала хороший врожай цибулі, наприклад. Навпроти мого двору поле соняшників. Зранку вийдеш, а вони вже всі до сонця стоять — така краса.

Тетяна Юганова

Календар

«    Жовтень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів

Жовтень 2021 (22)
Вересень 2021 (51)
Серпень 2021 (48)
Липень 2021 (53)
Червень 2021 (42)
Травень 2021 (5)