Аліна Кулик і її творча вдача
- 24 листопада 2020, 20:44
Аліна Кулик — корінна жителька села Підлісного Олександрівського району. Десять років творча жінка активно працює з бісером, створюючи прикраси, ікони, картини. Коли дивиться на звичайний елемент одягу, завжди придумає, як його можна оздобити. А якось, тримаючи в руках купюру, звернула увагу не тільки на її номінал, а й на те, що відома особистість, зображена на ній, — у прикрасі з бісеру.
— Я асистентка вчителя в Підлісенській філії комунального закладу «Олександрівське навчально-виховне об’єднання No2» — працюю в початкових класах з дітьми з особливими потребами. Навчаюся на третьому курсі педуніверситету, — знайомиться з нами Аліна Олексіївна.
Мені з дитинства подобалося займатися рукоділлям, якому навчали на шкільних гуртках. Я й малювала, і працювала з фетром — шила капелюшки лялькам. Хрестиком вишивала з третього класу, у старших класах почала робити поробки з бісеру, а після школи стала вишивати бісером.
Зараз переважно вишиваю картини та ікони, схеми до яких купую в магазинах та в інтернеті. Одну схему чекала пів року, це була ікона «Богородиця, що розв’язує вузли». Дуже вже хотіла її вишити. Створюю полотна і на замовлення, продаю на ринку або під час мистецьких заходів у Підлісному, Олександрівці та Кропивницькому, а здебільшого в інтернеті. А от сорочки-вишиванки майже не вишиваю, бо вони коштують дорого, тому мало користуються попитом (на жаль, ручну роботу не дуже цінують). Але собі, звісно, вишила. Я люблю вишиті речі — вони ексклюзивні: зроби на класичній спідниці вишивку — і вона одразу перетвориться зі звичайної на цікаву, оригінальну. Також плету прикраси: браслети, ґердани, кольє, зокрема кольє огалала, джгути, силянки. До речі, якось розглядаючи купюру у 200 гривень, я помітила, що Леся Українка там — у силянці!
Робіт не рахувала, навіть не всі фотографувала, бо часто доробляла замовлення вночі і на ранок вже відправляла, тож не встигала зафіксувати.
Та рукоділля — це не заробіток, це справа для душі: коли я творю — я відпочиваю. А от знайомі, коли бачать, як я працюю з дрібними намистинками, вигукують: «Це ж скільки у тебе нервів, щоб працювати з такою дрібнотою!» Хоч улітку у хату з городу заходжу пізно, та завжди є натхнення сісти і повишивати чи хоч пару рядків сплести.
Минулого року бібліотекарка нашої сільської бібліотеки Сніжана Парієнко запросила мене провести майстер-клас з плетіння браслета. Мій семирічний син Олександр тоді теж прийшов і старанно, хоч він і непосидючий, виплітав модну річ. Бачу, що моя креативність і йому передалася: нещодавно висловив бажання навчитися вишивати і, як для його віку, він гарно малює.
Нещодавно я почала опановувати фоаміран, щоб не залипати на чомусь одному (але бісер залишається фаворитом). Оскільки у мене син, то мої вироби-прикраси з фоамірану носить моя маленька племінниця. До Дня вишиванки я змайструвала собі віночок, щоб мати гарні фото. Під настрій малюю гуашшю та аквареллю. Допомагаю в оздобленні школи та консультую школярів, які готують поробки для шкільних, районних чи обласних конкурсів. Так що моя творча вдача завжди знаходить і людей, і події, щоб реалізуватися.
Тетяна Юганова
Мені з дитинства подобалося займатися рукоділлям, якому навчали на шкільних гуртках. Я й малювала, і працювала з фетром — шила капелюшки лялькам. Хрестиком вишивала з третього класу, у старших класах почала робити поробки з бісеру, а після школи стала вишивати бісером.
Зараз переважно вишиваю картини та ікони, схеми до яких купую в магазинах та в інтернеті. Одну схему чекала пів року, це була ікона «Богородиця, що розв’язує вузли». Дуже вже хотіла її вишити. Створюю полотна і на замовлення, продаю на ринку або під час мистецьких заходів у Підлісному, Олександрівці та Кропивницькому, а здебільшого в інтернеті. А от сорочки-вишиванки майже не вишиваю, бо вони коштують дорого, тому мало користуються попитом (на жаль, ручну роботу не дуже цінують). Але собі, звісно, вишила. Я люблю вишиті речі — вони ексклюзивні: зроби на класичній спідниці вишивку — і вона одразу перетвориться зі звичайної на цікаву, оригінальну. Також плету прикраси: браслети, ґердани, кольє, зокрема кольє огалала, джгути, силянки. До речі, якось розглядаючи купюру у 200 гривень, я помітила, що Леся Українка там — у силянці!
Робіт не рахувала, навіть не всі фотографувала, бо часто доробляла замовлення вночі і на ранок вже відправляла, тож не встигала зафіксувати.
Та рукоділля — це не заробіток, це справа для душі: коли я творю — я відпочиваю. А от знайомі, коли бачать, як я працюю з дрібними намистинками, вигукують: «Це ж скільки у тебе нервів, щоб працювати з такою дрібнотою!» Хоч улітку у хату з городу заходжу пізно, та завжди є натхнення сісти і повишивати чи хоч пару рядків сплести.
Минулого року бібліотекарка нашої сільської бібліотеки Сніжана Парієнко запросила мене провести майстер-клас з плетіння браслета. Мій семирічний син Олександр тоді теж прийшов і старанно, хоч він і непосидючий, виплітав модну річ. Бачу, що моя креативність і йому передалася: нещодавно висловив бажання навчитися вишивати і, як для його віку, він гарно малює.
Нещодавно я почала опановувати фоаміран, щоб не залипати на чомусь одному (але бісер залишається фаворитом). Оскільки у мене син, то мої вироби-прикраси з фоамірану носить моя маленька племінниця. До Дня вишиванки я змайструвала собі віночок, щоб мати гарні фото. Під настрій малюю гуашшю та аквареллю. Допомагаю в оздобленні школи та консультую школярів, які готують поробки для шкільних, районних чи обласних конкурсів. Так що моя творча вдача завжди знаходить і людей, і події, щоб реалізуватися.
Тетяна Юганова
