— Я народилася й живу у Попівці, — розповідає Тетяна Петрівна. — 23 роки працювала директором Попівського відділення зв’язку. Неодноразово обиралася депутатом сільської ради, одне скликання відстоювала інтереси виборців у районній раді. У 2006 році прийшла до сільської ради секретарем. У 2009 році достроково припинив повноваження тодішній сільський голова, і я приступила до повноважень сільського голови (звісно, спочатку було страшно, але досвід роботи секретарем сільської ради допоміг), тож зараз добігає кінця моє третє скликання.

Сільська рада складається із шість сіл: Попівки, Калачівки, Костянтинівки, Любівки, Павловолуйська, Солдатського (в останніх п’яти живуть до 10 осіб). У 1988 році у По-півській сільській раді проживало 1,5 тисячі населення, зараз зареєстровано 758.

Що зроблено за майже 12 років перебування на посаді? Вісім років тому у Попівці розпочав свою роботу дитячий садок, який до цього не діяв більше 15 років. П’ять років тому замінили (і пофарбували у жовто-блакитний колір) водонапірну башту на 28 кубів води, яка була без ремонту 37 років. До речі, за усіма лабораторними показниками вода зі нашої свердловини — одна з найкращих вод на Кіровоградщині. Провели ремонт 500 метрів водогону. Минулого року у Попівці освітлили чотири вулиці, встановивши два КТП. Утримуємо ФАП: за кошти, виділенню яких з держбюджету сприяв народний депутат України Олесь Довгий, замінили вікна. З власних зарплат і власноруч я і мої колеги відремонтували будівлю сільської ради, в якій на момент мого приходу ластівочки звили свої гнізда. Проводили поточні ремонти сільських доріг. Відремонтували пам’ятник над братською могилою. У нас дев’ять кладовищ, і всі діючі, тож доглядаємо за ними. На жаль, в аварійному стані залишається Будинок культури, який підтримуємо косметичними ремонтами. Я віруюча людина, ходжу до церкви. У Попівці немає храму, але священники онуфріївської церкви проводять у нас богослужіння і освячення до великих християнських свят. Та хотілося б встановити у селі хоча б каплицю.

Від напруженої роботи я відпочиваю на футболі. Чотири роки тому за моєї ініціативи і за фінансової підтримки місцевого фермера Володимира Жебки ми відродили сільську футбольну команду «Зоря». Тепер і хлопці, і я їздимо на футбол. Коли розпочинається сезон, щосуботи я на стадіоні із напеченими пиріжками для своїх спортсменів. Набираюся там енергії, а коли ще й перемагаємо, кричу на все поле: «"Зоря" — чемпіон!», а всі гравці стрибають і обіймають мене. Ну а як програємо, то я ледь не втрачаю свідомість, але намагаюся заспокоїти своїх футболістів. Завжди організовую автобус і для вболівальників. Футбол — значна подія для Попівки, і, як не дивно, вже 15 років поспіль на День села приходить менше людей, ніж на матч.

Перші п’ять років головування у робочих справах їздила на велосипеді. Під час чергової зустрічі громади з нардепом Олесем Довгим односельці почали клопотати, щоб він сприяв придбанню транспорту для мене. Так у мене з’явився скутер. Улітку цього року отримала водійське посвідчення на водіння автомобіля, чим здивувала своїх викладачів і групу: у 57 років є охочі опановувати кермо. Хоча насправді водити авто мене навчив ще в юності тато.

На посаді сільського голови треба на-самперед з добротою ставитися до людей, звісно, мати організаторські здібності й уміти знайти підхід до кожного. Усе мені по плечу. Єдине, що кожен раз нестерпно — це говорити прощальні слова на похороні, що, за нашою сільською традицією, має робити сільський голова для кожного жителя громади, а в селах у нас найбільше пенсіонерів, і вони йдуть із життя.

Бажаю своїй громаді, щоб у нас було якомога більше приводів для радості і приємних зустрічей!

Тетяна Юганова