— Я народилася у Гайвороні, — розповідає Валентина Володимирівна, — але батьки переїхали до Знам’янки, тому в 1983 році у перший клас я пішла в цю школу, так що вона моя рідна.

На сьогодні це найбільший освітній заклад у місті: у 38 класах (з них 16 початкових) навчається 989 дітей Привокзального мікрорайону. Є гімназійні класи, які поглиблено вивчають іноземну мову, є класи, які вивчають дві іноземні мови — французьку й англійську, є класи, які поглиблено вивчають українську філологію. Можу стверджувати, що школа дає ґрунтовну освіту: більшість наших випускників вступають до вищих навчальних закладів на державну форму навчання, і мої син та донька, майбутні медики, теж на державній формі, так що це не порожні слова.

У 2018 році взяла участь у тренінгу для тренерів «Інклюзивне навчання в закладах загальної середньої освіти» і є тренеркою із впровадження інклюзивної освіти в області, а наш заклад є опорним із впровадження інклюзії у Знам’янці. У школі п’ять інклюзивних класів, вісім дітей охоплені інклюзивною формою навчання. Інклюзія — це доступність освіти для всіх, незалежно від наявності особливих освітніх потреб.

У навчально-виховному комплексі є здобувачі освіти, які охоплені індивідуальною формою навчання. Зокрема, ми здійснюємо педагогічний патронаж учнів з особливими освітніми потребами, які мають проблеми із зором, слухом, опорно-руховим апаратом.

Цього року ми вперше маємо здобувачів освіти за сімейною формою навчання (це ще один вид індивідуальної форми навчання), коли батьки беруть на себе відповідальність за освіту своїх дітей. Учителі надають батькам консультації, в кінці кожного семестру учні приходять до закладу, складають контрольні теми, і якщо оцінювання не нижче початкового рівня — продовжують здобувати освіту за такою формою.

Ми перші у місті разом із колегами із НВК №2 започаткували здобуття освіти за науково-педагогічним проєктом «Інтелект України», який спрямований на розвиток обдарованої молоді. Три класи: 1-А, 2-А й 3-А свого часу виявили таке бажання і зараз здобувають освіту за нетиповою програмою Нової української школи.

З реформою НУШ (Нова українська школа), яка триває третій рік, змінилися підходи у роботі. Особисто я бачу ефективність змін, що започаткувала колишня міністерка освіти і науки України Лілія Гриневич. Ось, наприклад, у початковій школі важливою є інтеграція навчальних предметів, коли математику чи українську мову інтегруємо з читанням або образотворче мистецтво інтегруємо з математикою. Практичне спрямування дітей в освітньому процесі — це чудово! Правила можна зазубрити і не знати, як їх застосувати, а от практично виміряти квадратуру класної кімнати чи, вийшовши у сквер з компасом, визначити сторони світу — це ефективно. Багато занять проводимо на свіжому повітрі. З’явилися ранкові зустрічі, коли вчитель вітається з кожною дитиною, запитує, як настрій. Робота в групах, парах дає те, що діти не бояться висловлювати свою думку, навіть якщо помиляються. Вони не сидять за партою, склавши руки, як колись сиділа я, а можуть підійти до вчителя, сказати, що вважають так, а не інакше. Погодьтеся, ми такого не робили. Зараз діти почуваються вільно, розкуто — і їм легше жити у суспільстві. На мою думку, за такими підходами — майбутнє.

Зараз діє автономія як школи, так і вчителя, який на уроці сам собі господар. І попри те, що я бачу урок по-своєму, я не в праві диктувати вчителю своє бачення чи норми, як це було раніше.

Наша школа має свої традиції. Так, ми з повагою ставимося до своїх вчителів-ветеранів. За кожним класом закріплений свій ветеран, діти відвідують їх вдома. На 8 Березня, на День учителя запрошуємо колишніх педагогів у заклад, ці зустрічі проходять надзвичайно тепло. У шкільному музеї ми створили стенд з фотографіями батьків наших учнів та випускників, які перебували в зоні АТО. Воював на Сході країни і наш вчитель інформатики Андрій Лубенець. 14 жовтня відкриватимемо меморіальну дошку нашому випускнику, майору Дмитрові Цуркану, який загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла.

Директорка нашого закладу — це моя вчителька, і я вдячна Олені Іванівні, що вона повірила у мене, я її ніколи не підведу. Мені комфортно працювати зі своїм колективом, у якому 72 педагогічних працівники. Ми потужна команда: у закладі працюють 8 учителів-методистів; учителька початкових класів Наталія Андрєєва у 2018 році стала переможницею обласного конкурсу «Вчитель року» у номінації «Учитель інклюзивного класу»; нинішня очільниця відділу освіти виконавчого комітету Знам’янської міської ради Людмила Клименко теж закінчила цю школу і працювала у нас. Наші випускники повернулися працювати у рідну школу. Так що нам є чим пишатися.

Окрім адміністративної роботи я маю дев’ять годин роботи на класі у початковій школі. Тому мій робочий день схожий на вулик: діти, колеги, папери. У кращому випадку приходжу на роботу о пів на восьму і йду додому о пів на шосту, а зазвичай робота займає ще більше часу. Мій відпочинок — це мої батьки Володимир Петрович та Ліна Леонідівна Цимбали, мої діти Альонка та Данилко, мій чоловік, моя бабуся, яку я безмежно люблю, мій брат з родиною і просто добрі та позитивні люди! Дякую мамі і тату, які телефонують мені і запрошують на вечерю, адже, коли про тебе вони турбуються, то, у свої 42 роки, я ще дитина. Моя мама Ліна Леонідівна працювала вихователькою в одному із місцевих дитсадків, тож у дитинстві я була з нею там і любила спілкуватися з дітьми. І, мабуть, недарма пішла навчатися до Олександрійського педагогічного училища. Я розумію, що вчитель початкових класів закладає фундамент у житті кожної дитини, тому велику увагу приділяю вивченню психології дитини молодшого шкільного віку, займаюся самоосвітою. Моя настільна книга — «Серце віддаю дітям» Василя Сухомлинського. На вихідних я ходжу до храму, тільки там відпочиваю, а потім знову до роботи.

Тетяна Юганова