Світлана Руденко — приватна підприємиця, яка займається ремонтом і технічним обслуговуванням техніки John Deere. За освітою інженер-механік. Сама зі Злинки Маловисківського району, разом із чоловіком Євгенієм, який з Новгородки, отримували освіту в тодішньому Кіровоградському інституті сільської механізації.

— Коли ми з Євгенієм закінчували навчання, техніка John Deere тільки починала заходити в Україну (90-і роки). Чоловік працював інженером у «Сільгосптехніці» і вперше пройшов навчання у фахівців цієї машинобудівельної компанії у Полтаві. Я працювала в державній установі, а коли перебувала в декретній відпустці, закінчила бухгалтерські курси. Ми розпочали вести спільну власну справу у 2003 році, але це були не Джондіри, ними ми почали займатися з 2013 року. Зараз теж працюємо разом: чоловік, який ґрунтовно навчався ремонту й обслуговуванню техніки у Німеччині, і наші працівники виїжджають для ремонтів, я виконую керівну роботу, укладаю угоди, веду розрахунки, контактую з банками. Здійснюємо діяльність по всій Україні, обслуговуємо великі господарства, які використовують цю американську техніку. Ринок нашої справи досить конкурентний. Завдяки тому, що ми працюємо на совість, більшість наших клієнтів обслуговуються у нас з моменту старту нашого бізнесу.

Я була така далека від рукоділля: не те що вишивати не вміла, навіть ґудзики не пришивала. Виготовленням ляльок-мотанок захопилася два роки тому. Тоді був не найпростіший період у житті. На очі в інтернет-магазині потрапила книга «Ляльки-обереги», за якою я зробила свою першу іграшку. Минулого року на День бухгалтера я попросила чоловіка, щоб він зробив мені подарунок: оплатив майстер-клас київської майстрині. Інформація мені потрібна тільки для опанування техніки, а ідей у мене так багато власних, що відтворювати чиїсь немає сенсу. Так що усі мої ляльки авторські. На майстер-класах я більше не бувала, бо приділяю час сину-п’ятикласнику і, звісно, роботі. Але продовжую багато читати, у мене чимало книг з народознавства, бо зараз мене цікавлять реконструйовані ляльки — створені саме такими, якими їх робили у давнину. Була неймовірно щаслива, коли мені подарували вишиту вовною тканину, якій понад 100 років. Дивіться, ось маленькі лялечки на довгих паличках. Для чого вони, як ви думаєте? Ці палички (вишневі чи березові) слід було крутити у пальчиках, таким чином розробляти їх, аби вони ставали гнучкими і ними було легко прясти. Лялечки були завжди парними — в обидві руки. Цю іграшку я взагалі ніде не бачила, тільки читала про неї в літературі. Зрозуміла смисл, уявила і зробила сама.

Про ляльки-мотанки можу розповідати годинами. Наприклад, ключниця-порадниця справді допомагає. Коли вона готова, на її ручки слід повісити ключики, які мають вирішити проблему власника чи власниці символічної фігурки. Тільки коли вішаєш, треба чітко сформулювати питання, з яким хочеш розібратися. Моя подруга, для якої я створила таку порадницю, з подивом розповідала мені, що ніколи б не подумала, що символічна лялька працює. Ідею створити мотанку «Україна» я виношувала рік. Не розуміла, як саме втілити те, що хочу. Підбирала тканину, обдумувала оздобу (хотіла, щоб це обов’язково були птахи), а потім сіла і зробила її за сім годин. На вбранні моєї «України» немає вишивки, але кожна деталь випромінює те, що вона — українська.

Свої творіння я дарую, виготовляю на замовлення, двічі представляла на Міжнародній виставці авторських ляльок «Ляльковий подіум» у Києві. Хоч я і занята, та дуже радію, коли хтось просить мене навчити виготовляти мотанку. Буває, коли мені замовляють роботу, пропоную навчити, щоб попрацювали самі і відчули цей магічний процес. З приємністю відзначила, що покоління мого сина відкрите до таких знань: він і його однолітки так уважно слухали мою оповідь і старанно виконували усі настанови, створюючи свої ляльки на майстер-класі, який для них я проводила у музеї історії Новгородківського району. Сама ж творю вночі або вранці. Коли працюю — релаксую. Мої ляльки для мене живі: коли труджуся над кожною, вкладаю в них багато позитивних емоцій, вкладаю і символічні предмети: зерно, трави (м’яту, мелісу, лаванду, які вирощую сама), монетки.

Сама бачу, що зростаю у своїй майстерності (наприклад, по-іншому роблю віночки, волосся): кожна наступна іграшка краща від попередньої. Приємно, що моя сім’я підтримує мене у моєму захопленні: донька допомагає викладати фотографії виробів в інтернеті, чоловік удома встановив полиці для ляльок, син пробує сам працювати з тканиною. Спробуйте і ви.

Тетяна Юганова