Медична сестра Юлія Глива: «Якщо не любиш людей — не допоможеш»
- 19 червня 2020, 13:33
У Великоскельовської амбулаторії загальної практики сімейної медицини (Світловодський район) Юлія Глива працює більше року. Майже десятирічний досвід роботи дав їй змогу опанувати нові напрямки у професії, а любов до людей допомагає знаходити підхід до кожного пацієнта. Зі своїми обов’язками Юлія справляється чудово, на підтвердження цього зі словами вдячності і проханням привітати сільського медика з професійним святом звернулася до редакції «Вісника Кіровоградщини» її пацієнтка Галина Гетьман.
Юлія Сергіївна родом зі Світловодська. Закінчила Кременчуцький медичний коледж за спеціальністю акушерка. За направленням прийшла працювати у село Павлівку Світловодського району.
— Хоч працювала акушеркою, лікар Павлівської амбулаторії Борис Підборний часто брав мене із собою на виклики. Звісно, я могла не їздити, бо це не входило до моїх повноважень, та я завжди охоче погоджувалася, щоб отримати досвід — я ж прийшла у професію свідомо. У моїй сім’ї медиків не було, але мені з дитинства подобалося допомагати людям, спілкуватися з ними. У коледжі я навчалася добре, до червоного диплому не вистачило всього однієї п’ятірки. Багато вчилася самостійно і після закінчення закладу, завжди цікавилася медичними темами: читала спеціалізовану літературу, розпитувала колег. У роботі мені потрібен рух, спілкування, дізнаватися нове — оце моє. Через два роки роботи акушеркою вирішила отримати спеціальність лаборанта, тому пройшла спеціальне навчання у Кропивницькому.
Вісім років я щодня приїжджала на роботу у Павлівку, але мою ставку скоротили. Я декілька місяців працювала в одній з аптечних мереж міста, потім у Світловодській санаторній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів №2, а через деякий час побачила у вайбері повідомлення від головної лікарки КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Світловодської районної ради Кіровоградської області» Світлани Березюк: «Юлю, повертайся, нам без тебе погано». І я повернулася у центр, але вже у Велику Скельову. Два місяці пропрацювала у фельдшерсько-акушерському пункті, а як тільки відкрилася новозбудована сучасна амбулаторія (у березні виповнився рік, як її відкрили), перейшла разом з колегами до неї.
І заміж вийшла у Великій Скельовій. Мій чоловік працює разом зі мною — це Роман Глива, який обслуговує будівлю амбулаторії. Мої колеги, з якими я швидко знайшла спільну мову, — медична сестра Карина Коршенко, медреєстраторка і сестра-господарка Віра Ніконець, молодша медсестра Валентина Кириченко, водій і двірник Вадим Глива. Сімейна лікарка, яка обслуговує жителів Великої Скельової, Тетяна Малик за графіком приїздить двічі на тиждень із села Озер. Коли є виклики, то ми службовим транспортом забираємо її з Озер і приїжджаємо до хворого. Якщо я можу впоратися з наданням допомоги сама, то консультуюся з Тетяною Олександрівною телефоном, отримую підтвердження і проводжу лікування.
Скелівчани задоволені, що сільський голова Сергій Могильний та головна лікарка Світлана Березюк разом з районною владою та за сприяння народного депутата України Олеся Довгого свого часу зробили усю необхідну роботу, щоб у селі з’явилася сучасна амбулаторія. Заклад обслуговує більше 300 людей, які проживають у селі. Я вважаю, що той, хто обирає своєю професією медичну, має любити людей. Якщо не любиш — не допоможеш. Ось, наприклад, Галині Гетьман за 80 років, вона моя пацієнтка, нещодавно мала гіпертонічний криз, добре, що вчасно звернулася за допомогою: ми встигли призначити лікування і жінка вийшла з цього стану. Я не дитяча медсестра, але навчилася робити щеплення, бо тепер це стало моїм обов’язком, до того ж виявилося, що я чудово ладжу з дітьми.
Наша амбулаторія забезпечена усім необхідним, зокрема комп’ютерною технікою: є комп’ютер, планшет, налаштована телемедицина. Заробітну плату виплачують вчасно — так що усе в порядку. Звісно, наша амбулаторія розрахована для свого лікаря, для нього є окремий кабінет, передбачена квартира, так що будемо раді, якщо хтось обере своїм місцем роботи наше село.
Я особисто переїзд із міста у село сприйняла без жодних проблем, тепер як усі сільські жителі займаюся ще й господарством.
Оскільки тепер я постійно живу в селі, а не приїжджаю тільки на роботу, я маю змогу надавати медичну допомогу тоді, коли люди за нею звертаються, а не у визначений графіком час, зокрема не перериваю курс крапельниць тощо. Я також працюю і в аптечному кіоску, який розміщений в амбулаторії: їжджу нашим службовим авто за ліками у місто: отримую вакцину, закуповую препарати за рецептами для людей похилого віку, які не мають змоги зробити це самі.
У період спалаху коронавірусу ми проводили роз’яснювальну роботу серед жителів села щодо дотримання правил гігієни. Усі працівники амбулаторії забезпечені захисними костюмами, масками, респіраторами, дезінфікуючими засобами, на виклики ми ходимо у масках, рукавичках. Сподіваємося, що захворюваність йтиме на спад і врешті коронавірусна інфекція буде подолана.
Усіх колег-медиків вітаю з професійним святом, бажаю кар’єрного зростання, високої зарплати та вдячних пацієнтів, але щоб їх було якомога менше — нехай люди не хворіють. Усім своїм пацієнтам я бажаю бути здоровими. Коли ми закінчуємо лікування, вони говорять мені: «Юлечко, дякую. Та ми ще ж з тобою ще зустрінемося». На що я відповідаю: «Так, зустрінемося, але приходьте в амбулаторію просто так, привітатися, поговорити, але без хвороб і симптомів».
Тетяна Семенова
— Хоч працювала акушеркою, лікар Павлівської амбулаторії Борис Підборний часто брав мене із собою на виклики. Звісно, я могла не їздити, бо це не входило до моїх повноважень, та я завжди охоче погоджувалася, щоб отримати досвід — я ж прийшла у професію свідомо. У моїй сім’ї медиків не було, але мені з дитинства подобалося допомагати людям, спілкуватися з ними. У коледжі я навчалася добре, до червоного диплому не вистачило всього однієї п’ятірки. Багато вчилася самостійно і після закінчення закладу, завжди цікавилася медичними темами: читала спеціалізовану літературу, розпитувала колег. У роботі мені потрібен рух, спілкування, дізнаватися нове — оце моє. Через два роки роботи акушеркою вирішила отримати спеціальність лаборанта, тому пройшла спеціальне навчання у Кропивницькому.
Вісім років я щодня приїжджала на роботу у Павлівку, але мою ставку скоротили. Я декілька місяців працювала в одній з аптечних мереж міста, потім у Світловодській санаторній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів №2, а через деякий час побачила у вайбері повідомлення від головної лікарки КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Світловодської районної ради Кіровоградської області» Світлани Березюк: «Юлю, повертайся, нам без тебе погано». І я повернулася у центр, але вже у Велику Скельову. Два місяці пропрацювала у фельдшерсько-акушерському пункті, а як тільки відкрилася новозбудована сучасна амбулаторія (у березні виповнився рік, як її відкрили), перейшла разом з колегами до неї.
І заміж вийшла у Великій Скельовій. Мій чоловік працює разом зі мною — це Роман Глива, який обслуговує будівлю амбулаторії. Мої колеги, з якими я швидко знайшла спільну мову, — медична сестра Карина Коршенко, медреєстраторка і сестра-господарка Віра Ніконець, молодша медсестра Валентина Кириченко, водій і двірник Вадим Глива. Сімейна лікарка, яка обслуговує жителів Великої Скельової, Тетяна Малик за графіком приїздить двічі на тиждень із села Озер. Коли є виклики, то ми службовим транспортом забираємо її з Озер і приїжджаємо до хворого. Якщо я можу впоратися з наданням допомоги сама, то консультуюся з Тетяною Олександрівною телефоном, отримую підтвердження і проводжу лікування.
Скелівчани задоволені, що сільський голова Сергій Могильний та головна лікарка Світлана Березюк разом з районною владою та за сприяння народного депутата України Олеся Довгого свого часу зробили усю необхідну роботу, щоб у селі з’явилася сучасна амбулаторія. Заклад обслуговує більше 300 людей, які проживають у селі. Я вважаю, що той, хто обирає своєю професією медичну, має любити людей. Якщо не любиш — не допоможеш. Ось, наприклад, Галині Гетьман за 80 років, вона моя пацієнтка, нещодавно мала гіпертонічний криз, добре, що вчасно звернулася за допомогою: ми встигли призначити лікування і жінка вийшла з цього стану. Я не дитяча медсестра, але навчилася робити щеплення, бо тепер це стало моїм обов’язком, до того ж виявилося, що я чудово ладжу з дітьми.
Наша амбулаторія забезпечена усім необхідним, зокрема комп’ютерною технікою: є комп’ютер, планшет, налаштована телемедицина. Заробітну плату виплачують вчасно — так що усе в порядку. Звісно, наша амбулаторія розрахована для свого лікаря, для нього є окремий кабінет, передбачена квартира, так що будемо раді, якщо хтось обере своїм місцем роботи наше село.
Я особисто переїзд із міста у село сприйняла без жодних проблем, тепер як усі сільські жителі займаюся ще й господарством.
Оскільки тепер я постійно живу в селі, а не приїжджаю тільки на роботу, я маю змогу надавати медичну допомогу тоді, коли люди за нею звертаються, а не у визначений графіком час, зокрема не перериваю курс крапельниць тощо. Я також працюю і в аптечному кіоску, який розміщений в амбулаторії: їжджу нашим службовим авто за ліками у місто: отримую вакцину, закуповую препарати за рецептами для людей похилого віку, які не мають змоги зробити це самі.
У період спалаху коронавірусу ми проводили роз’яснювальну роботу серед жителів села щодо дотримання правил гігієни. Усі працівники амбулаторії забезпечені захисними костюмами, масками, респіраторами, дезінфікуючими засобами, на виклики ми ходимо у масках, рукавичках. Сподіваємося, що захворюваність йтиме на спад і врешті коронавірусна інфекція буде подолана.
Усіх колег-медиків вітаю з професійним святом, бажаю кар’єрного зростання, високої зарплати та вдячних пацієнтів, але щоб їх було якомога менше — нехай люди не хворіють. Усім своїм пацієнтам я бажаю бути здоровими. Коли ми закінчуємо лікування, вони говорять мені: «Юлечко, дякую. Та ми ще ж з тобою ще зустрінемося». На що я відповідаю: «Так, зустрінемося, але приходьте в амбулаторію просто так, привітатися, поговорити, але без хвороб і симптомів».
Тетяна Семенова
