— Микола Дмитровичу, ваше ФГ «МЮННТ» має більше 20-ти напрямків. Розкажіть більше про вашу бізнесову діяльність.

— Так, Ви праві. Наше підприємство знають у Кіровоградській області. Займаємося ми і тваринництвом (у нас для одноразового утримання 18 тис. голів свиней), маємо сучасний господарський комплекс. Також вирощуємо сільгосппродукцію, яку переробляємо, є пекарня, крупорушки (підприємство, на якому виготовляють крупи або пристрій у млині, на якому деруть зерно — ред.), виготовляємо комбікорм, є своя торгова мережа магазинів, добудовуємо елеватор зараз.

— Дійсно, дуже багато різних напрямків, роботу яких мають забезпечувати кваліфіковані спеціалісти. Як відбувався процес пошуку працівників?

— Ми починали з найменшого і, звісно, до нас приходили молоді спеціалісти з технікумів, інститутів. Разом із тим як розвивалось підприємство, розвивались і наші працівники. Можна сказати ми разом здобували досвід. Дуже багато спеціалістів, що навчились у нас, пішли далі працювати у великі підприємства, а ми продовжуємо працювати з молоддю.

— Взагалі молоді спеціалісти мають бажання йти на таку роботу?

— Молоді небагато на таку професію. Лише 5-10% випускників вишів залишаються опановувати такі професії в Україні, а інші намагаються влаштуватись закордоном.

— Як вплинув на вас і на ваш бізнес карантин?

— Відверто, великого впливу на колек-тив ми не помітили. Головне — сильно не панікувати. Так вважаю і я, і колектив. На нашому підприємстві потрібно весь час працювати. Корови і свині повинні цілодобово бути нагодовані, хліб має випікатись, крупи та комбікорм треба готувати. Зараз прийшла весна і необхідно виконувати посівні роботи. Звісно, ті, хто у нас мав якісь прояви вірусної
хвороби: кашель, нежить, температура — ли-шалися вдома до одужання. Але нам необ-хідно працювати. Необхідно, щоб економіка України рухалась уперед, не застоювалася.

— Як ваші працівники ставляться до ситуації пандемії і карантину?

— Є ті, хто хвилюється, але паніки нема, бо хворих у нашому районі не виявлено. Якщо б випадки інфікування були, тоді це всіх б насторожувало досить сильно. У селі всі один одного знають, і, якщо дізнаються, що хтось повернувся з-за кордону, то, звісно, остерігаються. Тут з цим простіше. Це у містах ніхто не знає звідки людина, а тут всі знають, це наша перевага.

— Ви маєте торговельні магазини з продовольчими товарами. Тобто ви забезпечуєте доступ людям до товарів першої необхідності. Зараз це дуже цінно, адже в багатьох сільських місцевостях в умовах карантину люди не мають де купити навіть хліб.

— Магазин зобов’язаний працювати і постачати людям хліб, м’ясо, молоко, крупи, муку. У нас близько двадцяти магазинів, при-близно п’ятнадцять магазинів розміщуються саме у селах. Попит на борошно, крупи, цу-кор, макарони був завжди, і зараз ми збільши-ли кількість цих товарів, щоб забезпечувати ними людей. Не було жодного випадку, щоб у магазині чогось не вистачало: скільки кому треба, стільки можна і купити. Тому і паніки великої нема, бо люди знають, що підприєм-ство працює і продукти будуть.

— А є улюблений виріб з вашої пекар-ні який вам найбільше до смаку?

— І хліб, і батон, і солодощі. На Велик-день ми ще калачі та паски випікали. По всіх соцмережах, газетах намагались показати, як наші вироби настоятель освятив. Тому на свято наші люди були забезпечені освячени-ми пасками. Ми також доставляли їх пенсіонерам, пайовикам, щоб не наражати людей на зайву небезпеку. Оскільки в Новгородківському районі ми збудували Свято-Троїцький храм, а і його, і свято Великодня люди дуже люблять, то ми прийняли рішення виділити машину для на-стоятеля Свято-Троїцької храму, протоієрея
Михайла Іваника, який після звершення служби їздив вулицями і освячував паски лю-дям, які виставляли випічку і продукти у кошиках біля двору.

— Ви долучилися до акції «Діємо Разом» Благодійного фонду «Можемо Разом». Як ви дізналися про цей проєкт? Що вас спонукало долучитись?

— Так як на початку епідемії медицина не мала повного забезпечення, то до мене почали звертатися головні лікарі, бо я неод-норазово допомагав з проханням закупити, маски, комбінезони, рукавички, халати для лікарень. Наприклад, не було пральної маши-ни у лікарні, ми її придбали, оскільки це до-ступний товар на ринку. Розумієте, кошти ми маємо як виділити, але не можемо знайти, де закупити дефіцитний товар. Одного разу мені зателефонував Олесь Станіславович Довгий і запропонував доєднатись до його ініціативи «Діємо Разом». Я був тільки за, адже розумію, що у Олеся Станіславовича більше можливостей знайти необхідні товари для лікарень Новгородківського та інших районів. Я розумію, що держава в такій ситуації, коли необхідно боротись усім разом, щоб як можна швидше локалізувати проблему і швидко на-дати допомогу. Не чекаючи допомоги від дер-жави, на місці хто чим може долучається. Я також вирішив спрямувати допомогу лікарям, які не забезпечені тим, що їм необхідно.

— Яким чином у середині проєкту від-бувається комунікація? Як ви вирішуєте, що і де закуповувати?

— Зазвичай я допомагаю ціленаправле-но. Коли бачу, що щось треба, то беру і купую, а не просто виділяю кошти. Але тут ситуація інакша: мені Олесь Станіславович та його команда надіслали список необхідних товарів, який був сформований відповідно до запитів від лікарень. Ми першочергово його разом узгодили і прийняли рішення як і чим допомагати. У районну лікарню ми домовились передати захисні маски, комбінезони, засоби дезінфекції тощо. У Новгородківському районі для допомоги об’єднались — я, Олесь
Довгий та Сергій Тарасов.

— Як ви вдома проводите карантин, є секрети як весело провести час?

— Ми не відчуваємо тиску карантину. Дома і син, і дочка з онуком. У нас спортив-ний зал є: тренажери і бігові доріжки, велоси-педні тренажери. До залу ми ходимо щодня, влаштовуємо конкурси, збираємо лего-кон-структори. У вихідні — ми спортивна сім’я — на велосипеди і поїхали полями майже 120 км. Це весело та і людей там немає. Таким чином подорожуємо й займаємося спортом.
Так ми і Великдень провели.

— Так, спорт — це теж своєрідний захист від коронавірусу, адже він зміцнює імунітет.

— Так, хочу побажати, щоб люди турб-увались за себе, були оптимістами і вірили в краще. Хто що бажає нехай обов’язково це отримує. Коронавірус же скоро піде і життя почнеться нормальне. Головне — оптимізм, хороший настрій і без паніки!

— Дякуємо. Ми вам також бажаємо хорошого настрою, оптимізму, задоволення жаквід життя та особистої справи, здоров’я вам і вашій родині!

Анастасія Павлова