Галина Болюк родом із села Байдакового Онуфріївського району. Майже усе трудове життя — 30 років — була секретарем колгоспу імені Ілліча у Василівці. Їй пощастило працювати з головою колгоспу Іваном Сокуром, на жаль, вже покійним, за роки роботи якого село розвинулося і зміцніло. Окрім організації діловодства у великому господарстві жінка знаходила час їздити на спортивні змагання і вигравати кубки. Так, бігала стометрівки й у складі команди у 1968 році виборола кубок у районних змаганнях між колгоспами, також грала за команду у шахи.

Вишивкою Галина Григорівна замається давно, а вишивати навчилася ще до школи, перейнявши уміння у тітки. — Вона привозила схеми, які я перемальовувала, — згадує умілиця, — до речі, таким чином навчилася малювати й оздоблювала малюнками та написами усі сільські весілля. Коли працювала і тримала господарство — на рукоділля часу було менше, коли вийшла на пенсію — стала приділяти захопленню більше уваги. Серед робіт хрестиком та гладдю і портрети, і картини, і рушники, і серветки, і вишиванки. Вони є у Світловодську, Олександрії, Києві. Роботи в основному дарувала та на весілля рідним вишивала рушники. Усім дівчаткам-онучкам і невістці вишила плахти
і вишиванки. Люблю великі візерунки. Зараз вишиваю рушник в червоно-чорних кольорах.

Позаминулого року на Дні села двір Галини Болюк сільська рада й односельці визнали двором зразкового порядку. Улітку у господині у квітах усе подвір’я та територія за двором. А головне, відзначає сільський голова Валерій Пироженко, її двір прозорий, у той час, коли багато жителів не лише Василівки, а й усіх населених пунктів України звели високі паркани, посадили високі дерева, що не тільки некрасиво, але ж і машини спецтехніки не можуть добратися для надання допомоги чи проведення необхідних робіт.

— Любов до квітів і природи супроводжує мене протягом усього життя, — розповідає Галина Григорівна. — У мене ростуть троянди, лілії, тюльпани та багаторічні сіянці. Односельці часто приходять за квітами і на зріз, і для розведення. Приходить за квітами і бібліотекарка
сільської бібліотеки Віта Гараба. Жінка працює на цій посаді дев’ятий рік після закінчення Олександрійського училища культури. До
цього бібліотекаркою працювала її мама — Ольга Волошина.

— Роботою я задоволена, — говорить Віта, — але часом буває важко на душі, бо мені прикро, що культура занепадає. Тому роблю усе, щоб жителі нашого села читали. Серед читачів бібліотеки — люди різного віку, кожен з яких має свої уподобання. А от Наталія Палій за чотири роки, відколи переїхала до нас з Луганська, перечитала абсолютно всі книги, тепер приходить за періодикою. Добре, що нас підтримує сіль-
ська рада й оновлює фонди. Галина Болюк приходить до книгозбірні за новинками журналів про квіти і рукоділля. Удома в неї теж є бібліотека, в якій книги з домоводства, дизайну, ландшафтного дизайну, але вона послуговується власним вибором і смаком, за
що й отримала визнання односельців. Галина Григорівна запропонувала подарувати бібліотеці вишиті портрети Лесі Українки і Тараса Шевченка, і це дуже доречно, адже разом із сільським головою ми хочемо підтримати творчість василівців та зберегти національні традиції. Зокрема зараз відшукуємо у селі предмети старовини, в одній кімнаті бібліотеки створюємо народознавчий куточок. Дали оголошення і хочемо, щоб односельці відгукнулися і поділилися з нами речами, які зберігаються у них вдома і становлять суспільний інтерес. Плануємо, що до літа наш мінімузей приймеперших відвідувачів.

Галина Болюк розповіла нам про великий епізод розвитку нашого села — життя при колгоспі, який ми упорядкуємо для історії. Сподіваємося, що й інші жителі проявлять таку ж активність, і ми створимо історію Василівки разом.

Тетяна Юганова