— Ковровець — це творчий псевдонім, — знайомиться з нами майстер. — Саме так називався один із перших радянських мотоциклів, який я вважаю надійним, бо його виготовляли з тієї марки металу, що використовувалася при виготовленні зброї. У нас у сім’ї був «Ковровець», з часом ще з’явився «Мінськ». Так що я з дитинства люблю техніку і завжди намагався сам її відремонтувати, що зазвичай виходило.
Мій дід в колгоспі ремонтував машини, переважно мотори, до нього приїздили із сусідніх населених пунктів. Один його син — мій дядько, був хорошим електриком і міг зпаяти лампову радіостанцію, яка тримала зв’язок з Філіппінами, другому сину — моєму батькові — не складає труднощів розібрати і зібрати машину. Так що, на мою думку, любов до техніки та металу зокрема передалася мені генетично. Можу відремонтувати майже усе. Ось візьмемо оцей магнітофон, який зараз грає у майстерні. Його я відремонтував, хоча його вважали безнадійним. Хоч зараз і можна усе придбати і, здавалося, не варто витрачати час на ремонт, я завжди хочу дати речі друге життя.
Незвичайні вироби з металевих деталей побачив у тодішньому Кіровограді ще студентом. Але пройшло 10 років, перш ніж з двигуна колись робочого мотоцикла, болтів та гайок я зробив сувенірні мотоцикл і квітку. Вони у мене вийшли, тому захотілося зробити ще 1-2 проєкти.

Час виготовлення виробу різний: можна увесь зробити за шість годин, а можна лише з одним колесом фігурки працювати два тижні. До кожної деталі свій підхід і своя обробка: щось загинаю, щось прикручую, щось приварюю. У мене ексклюзивні, а не конвеєрні роботи, тому можу багато раз відрізати чи в інший спосіб переробляти заготовку, поки вона не набуде необхідного мені вигляду.

Це хобі досить травматичне, адже усе, що пов’язане з механізмами, що обертаються, уже є небезпечним. Іскри, вогонь — пальці постійно попечені, від диму печуть очі. Коли невідривно працюю цілу ніч, доводячи виріб до ідеалу, треба хоча б добу відпочивати, адже втома від напруги і концентрації така, що наче скопав весь город. Участь у виставках не беру, оскільки вважаю, що тільки гаятиму час, за який можу зробити чимало роботи. Найбільший за розміром мій виріб на сьогодні — джип розміром з хлібину, а найменший — фотоапарат розміром з фалангу пальця.

Мій набір інструментів елементарний: молоток, зубило і болгарка. Плазмової або лазерної різки чи гравірувального лазерного станка у мене немає.

Усі деталі купую, але за час, який займаюся хобі, вже маю приятелів зі спеціалізованих магазинів як у Знам’янці, так і в інших містах, які віддають або пересилають залізо безкоштовно.

Що стосується деталей, то маю щодо них свою філософію. Я завжди намагаюся використовувати такі, які вже не можуть служити людині у традиційній ролі. Тому мої роботи живі, мають історію, адже, наприклад, деталі з розібраного мотоцикла, з яких я виготовляю колесо для сувеніра, мають свій пробіг. Виходить, у створеного мінімотоцикла теж є пробіг у 150 тисяч кілометрів або й у пів мільйона, якщо це був дизель.

У мене є одне табу: я не виготовляю зброю, бо тема війни мені не подобається. Усі вироби існують в моїй голові, на жаль, у мене немає часу, щоб відмальовувати їх спочатку на папері. Якось виготовляв мотоцикл з коляскою. І все ніяк коляска не з’являлася, бо у неї мав бути гострий ніс, аж ось знайшов карбюратор зі старого радянського мопеда — і за пів години коляска вийшла краща, ніж я собі уявляв.
Друзі ставляться до мого заняття по-різному: одні захоплюються, другі дивляться на виріб як на купу металобрухту, інші розглядають захоплення виключно як бізнес, що має приносити дохід. Якось почув, що подібні вироби — це пилозбирачі. І я роблю усе, щоб це твердження спростувати. Так, я створюю усі частини виробу максимально рухомими. Візьмемо фігурку «Байкер на мотоциклі». У ній 135 деталей: вилка на пружинах амортизує, колеса на підшипниках крутяться, кермо повертається, у байкера рухаються руки, ноги і голова, а ще він може бути верхи на мотоциклі, поряд з мотоциклом, сидіти, стояти, схилитися під кутом і навіть заводити мотоцикл. Тобто ця фігурка може змінюватися щодня.

Попри те, що працюю з металом, я люблю й образотворче мистецтво, і музику, адже людина — універсальне створіння. Взагалі, я люблю те, чому людина присвятила частину свого життя. Коли дивлюся на виріб, одразу можу визначити, чи зроблений він нашвидкуруч, тоді й цікавості у мене до такої конвеєрної речі немає. Розумію, що художник працював над розробкою сигнального виробу, але в процесі штамповки почерк творця загубився.

Отож, є промислові вироби, а у мене — авторські. Але хочу зауважити, що це не означає, що такого до мене ніхто не створював: окремі моменти я копіюю. І це нормально, усе не може бути оригінальним: когось повторюю я, хтось повторить мене. Але роботи все одно відрізнятимуться, якщо люди творчі: хтось використав свердла, а я використаю цвяхи; хтось взяв болти, а я — спиці з мотоцикла. Ось, наприклад, такі металеві фотоапарати (на фото) придумав Володимир Михайлов з Жовтих Вод, але зробив їх я. Ця модель проста і швидко виготовляється, тому вигадати нову навряд чи комусь вдасться, але й сенсу нема. А Володимирові спасибі за розробку і за науку. Ми ніколи не бачилися, але спілкуємося в мережі і передаємо один одному потрібні заготовки.

Я вважаю, що прожити життя, в якому тільки ходиш на роботу, — це просто життя. А от цікаво прожите життя — це зовсім інше! Завжди тримаю в голові слова дослідника Жака-Іва Кусто: «Якщо у людини з’являється можливість жити незвичайним життям, вона не має права від неї відмовлятися». Я думаю, що у такий спосіб — створюючи незвичні металеві фігурки — я залишаю по собі цікавий слід у житті.

Тетяна Юганова