— Якщо говорити про роботу НВК в ракурсі освітніх послуг, то відповідно до наших ліцензованих можливостей ми в Знам’янському районі і місті Знам’янці єдиний освітній заклад, який надає чотири ліцензовані освітні послуги: дошкільна освіта, початкова освіта, базова загальна освіта, повна загальна середня освіта, — розповідає Олег Леонідович.

— Матеріальне забезпечення в рамках Нової української школи забезпечує держава і районний бюджет. Завдяки такому фінансуванню маємо два класи, які вмебльовані та оснащені ноутбуками, проектором та екраном, телевізором. В основній школі, наприклад, у 5-6 класи надійшли нові підручники, у профільних 10-11 класах використовують три мультимедійних комплекси. За кошти сільської ради модернізували систему опалення. Восени на вікнах дитячого садка встановили нові жалюзі. Вісім років в усій школі працює бездротовий вай-фай зі швидкістю 100 мб/с. (Ми зняли пароль, щоб діти могли користуватися ним і в приватних цілях, а не лише в кабінетах за комп’ютерною технікою, тому що вони сучасні і підприємливо були вигадали продавати один одному пароль за 5 гривень — сміється).
У школі навчається 212 учнів. У дитячому садку, який працює у складі навчального комплексу восьмий рік, у двох групах виховують 38 майбутніх першачків.

Шкільний педагогічний колектив складається з 22 професіоналів. Це не лише моя думка. Як тільки у 2013 році в районі відновили дошку пошани, колектив школи був відзначений занесенням на неї. Після цього щороку на дошці пошани імена та фото педагогів нашої школи. 70% педагогічного складу — вчителі вищої категорії та старші вчителі. У цьому навчальному році ми єдині на весь район взяли на роботу двох молодих вчителів.

За результатами розгляду педагогічних напрацювань у 2019 році районну премію імені Василя Сухомлинського присвоїли вчительці початкових класів Наталії Дзюнзі. Першою лауреаткою районної премії імені Івана Ткаченка — видатного педагога, колишнього директора Богданівської середньої школи в нашому колективі стала заступниця директора з навчальної роботи Світлана Матущак, премію також отримала заступниця директора з навчальної роботи дошкільного підрозділу Галина Балюк, був лауреатом і я.

Усе, що залежить від педагогічного колективу, ми втілюємо в життя. Уся позакласна робота у нас безоплатна. Усі охочі займаються з педагогами у позаурочний час — це не репетиторство: школярі приходять на консультації. Для учнів 1-4 класів у нас є гурток англійської мови, гурток «Умілі руки», відновив роботу гурток хореографії, п’ятий рік працює футбольна секція, діє фотогурток. При школі створені шкільне лісництво, шкільне наукове товариство учнів «Ерудит». Забезпечуємо профільне навчання: маємо природничий 11 клас. 10 клас спеціалізується на українській філології. У 2018/19 навчальному році на обласному етапі олімпіад три переможці — з нашої школи: два — біологія, один — хімія. У червні минулого року наше шкільне лісництво на обласному зльоті шкільних лісництв на базі Чорноліського лісгоспу посіло третє місце.

Уважаю, у нас хороші результати роботи. Завжди з гордістю відзначаю, що наша школа конкурує з чотирма міськими навчальними закладами. Майже поряд з Петровим (село межує з містом) міські гімназія та ліцей, проте на сьогодні в нашому НВК навчається 29 учнів з міста Знам’янки.

Якогось спеціального підбору кадрів у нас нема, тому що у нас немає плинності цих самих кадрів. Не так давно в країні була практика, коли школи видавали направлення на навчання. Наша школа таких направлень не давала, адже ми усвідомлювали, що виданий документ має гарантувати випускнику робоче місце, а вільних робочих місць у нас просто немає.

Створювати міцний педагогічний колектив розпочав перший директор цієї школи — Іван Федорович Викрест, який мав три вищі педагогічні освіти: фізико-математичний, природничий та історичний факультети. Він — унікальний директор, який пропрацював на керівній посаді 38 років і жив життям школи.

Якщо брати відлік від нього, то я четвертий директор. Левова частка нашого педагогічного колективу — це випускники цієї школи. А це значить, що вони знають усі традиції закладу не з розповідей, а зі свого дитинства. Людей, які працюють в нашій школі, відібрало саме життя. На моє переконання, якщо людина свідомо обрала професію вчителя — вона ніколи не залишить школу. Випадкових людей у навчальному закладі просто не може бути, максимум вони можуть пропрацювати два-три роки, а потім ідуть із професії.

Але навчальний і виховний процес забезпечують не тільки педагоги. Це також і діти, і батьки. Минулого року на День учителя я попросив дітей передати своїм батькам від учителів слова подяки за те, що вони у нас є, подякував і дітям, бо вони обрали наш навчальний заклад і навчаються в ньому. Мені як директору було б складно без підтримки батьків, адже вони і підказують, і допомагають, і контролюють, а де в чому, нема чого приховувати, забезпечують освітній процес. Причому, усі рішення щодо своєї участі в житті школи приймають спільно вчителі, учні, батьки. Адміністрація школи звітує перед батьківським комітетом про надходження коштів з бюджетів різних рівнів та про батьківські внески.

Родом я із села Дмитрівки Знам’янського району. Живу у місті Знам’янці з 2000 року. Починав роботу у школі у селі Богданівці Знам’янського району, де пропрацював чотири роки, потім працював у школі селища Знам’янка Друга. Чотирнадцятий рік працюю у Петровому. Як я сам часто кажу: я — варяг, але куди б не прийшов, намагаюся працювати добре і робити все ґрунтовно.

Я вчитель історії і правознавства. У сім’ї педагогів не було, я — перший. На вибір професії вплинули мої вчителі. У своїй роботі я користуюся тими знаннями, які взяв від своєї класної керівниці Валентини Гончаренко, її чоловіка — директора школи Анатолія Гончаренка. Вони нас виховували не тільки за підручником, а й словом та власним прикладом.

Вищу освіту отримав, навчаючись на історичному факультеті Кіровоградського державного педагогічного університету. На старших курсах розпочав займатися власною справою і в педагогіці себе не бачив. Але у педагогіці мене побачив тодішній директор Богданівської школи Віталій Ніколаєнко і запросив на посаду вчителя історії. А далі відбулося те, про що я казав вище: зі школи, якщо це твоє, ти вже не підеш. Єдине, про що шкодую, що я був класним керівником лише одного випуску. Адміністративна робота забирає багато часу від спілкування з дітьми. Часто буває, коли накотить багато проблем, я йду в дитячий садок, зазвичай у молодшу групу. Малюки одразу збігаються, показують усе, що вони вміють, розказують, всаджують біля себе, щоб поліпив чи помалював разом з ними, і одразу з’являється скільки позитивних емоцій, що вже й самому хочеться братися за свою роботу.

Коли в державі з’явилося гасло: «Йдемо в Європу», я одразу сказав: «Нікуди не треба ходити, слід робити лад, Європу у себе самим. Ви самі бачите: на шкільному подвір’ї чисто. Звісно, тут прибрають, але учні не смітять.

На будівлі школи — меморіальна дошка, у фоє — портрет колишнього директора Івана Федоровича Викреста. До речі, меморіальну дошку виготовили за кошти, які діти заробили на традиційному осінньому ярмарку, доповнивши суму спонсорськими коштами. На будь-якому шкільному святі ми вшановуємо пам’ять воїнів, які лежать в братській могилі Петрового, вшановуємо пам’ять Івана Федоровича. Як історик, я можу довести, що історія розвивається по спіралі. Думаю, оскільки ми пам’ятаємо і шануємо усіх наших предків, то і наше життя наповнене змістом і вдячністю.

Тетяна Юганова