— Я живу в цьому будинку з моменту його заселення — з 1972 року, — розповідає Олена Миколаївна. — На посаду старшої по будинку мене обрали сім років тому, вирішивши, що це має бути людина, яка знаходиться вдома (а я пенсіонерка), і це правильно, адже у мене є час і в ЖЕК сходити, і за квітами доглянути, і поговорити з усіма. За професією я продавчиня, але люблю створювати затишок. Люди мені повідомляють про проблеми з комунікаціями чи якісь інші неполадки, хоча я й сама така, що не лише по під’їздам пройдуся, а й на горище й у підвал залізу, подивлюся, в якому стані каналізація, як тільки щось починає крапати — одразу телефоную в ЖЕК, зв’язуюся з депутатами. Два роки чекали, щоб біля будинку поклали асфальт, тепер працюватимемо над тим, щоб відремонтували і доріжки. Минулого року обрали квартальну — Світлану Тищенко, яка займається підготовкою запитуваних довідок, але й за порядком теж слідкує. Ми працюємо спільно, і це дуже полегшує роботу.

Наш дім на два під’їзди і 24 квартири. Він знаходиться на балансі ЖЕКу (начальник — Олег Чернявський). Через рік після мого обрання ми подали заявку на участь у конкурсі на кращий будинок міста, який проводила міська влада. Призом було 50 тисяч гривень. Це був гарний стимул, адже покрівля нашого будинку потребувала ремонту. Урешті-решт приз ми виграли, але й роботу жителі зробили велику: вивезли усе сміття, впорядкували клумби, встановили енергозберігаючі лампи. Отримавши грошову винагороду, замінили покрівлю, а за власний кошт заразом відремонтували димарі.

Під вікнами нашого будинку були земельні наділи, які мешканці при заселені отримали для городництва. На своїй ділянці я, як і більшість, вирощувала помідори та огірки. З віком така робота наскучила, і чоловік запропонував спробувати висадити на нашому шматочку землі троянди. З часом усі сусіди почали відмовлятися від своїх наділів і пропонували забрати їх мені, так і утворився єдиний великий палісадник. Чоловік допоміг мені розробити грядочки, які виклали старим шифером. Потім на одному із сайтів ми побачили лебедів з підручних матеріалів. Нам вони сподобалися, і Віктор спробував їх виготовити. Вони й зараз стоять у дворі будинку, адже тоді як перші вийшли не зовсім красиві, але потім ми таки навчилися їх робити гарно. Згодом опанували виготовлення фігур з автомобільних дисків — наші павичі так виблискують вдень під променями сонця. Зараз ми постійно щось ремонтуємо: поробки ламаються на вітрі, окремі деталі треба по-новому приварювати, перефарбовувати. Минулого року переварили вітрячок, замінили світлодіодні лампи LED RGB (ті, що змінюють кольори). У нас усе приварено чи прикручено саморізами, адже знаходяться ті, хто це все ламає. Але приємно відзначити, що ситуація змінюється в кращий бік: люди поступово звикають до культурного поводження, та й знають, що у нас стоїть камера відеоспостереження.
Зараз на ділянці росте 130 кущів троянд. Та не лише вони — одні квіти змінюють інші: від тюльпанів до хризантем. Щороку дизайн клумб оновлюю. По центру палісадника встановили фонтан і створили озерце. Поряд з будинком — дитячий садок, і його вихованці часто приходять до нас на екскурсії і навіть вивчають тварин, бо, наприклад, у вигляді черепах створені мініклумби. Також усі охочі можуть гратися іграшками, які я виставляю біля фонтану. Їх свого часу позносили мешканці будинку. На день Святого Валентина на кожні двері я декілька років поспіль прикріплювала валентинку з побажаннями, як і на Новий рік, щоб усім сусідам було приємно.

Усі проєкти попередньо обраховуємо, а тоді я проходжу по квартирам і повідомляю, скільки це буде коштувати. Фарбу для оновлення під’їздів, парканів купуємо за кошти, які здають мешканці, фарбую я; якщо треба встановити, наприклад, лавки — здаємо гроші на метал, і їх виготовляє та встановлює мій чоловік, який за спеціальністю газозварювальник. Щоб поливати квіти і наповнювати фонтан, у підвалі ми встановили окремий лічильник. Придбали невелику косарку, щоб доглядати за газонами.

Кошти здають всі, але, звісно, не всі це одразу радісно сприймають. Утім врешті-решт усім приємно, коли у під’їздах пофарбовано і побілено, у кашпо і на сходових клітинах — квіти, нові енергозберігаючі вікна за рахунок міськвиконкому, на них — жалюзі, навіть погосподарськи влітку висить стрічка для мух. Наш двір знають, у нас нема пустих квартир, адже будинок завжди в порядку. Щодо ОСББ, то як тільки розпочинали свою діяльність, то задумувалися про його створення, але зараз це не на часі: ми вже багато чого і так зробили, а при створенні ОСББ доведеться підвищувати квартплату, а у нас 60% мешканців — пенсіонери.

Я зі своїм чоловіком Віктором заодно: нам обом подобається усе придумувати, а потім втілювати свої задуми. Наші троє дітей живуть своїм окремим життям, а я з чоловіком любимо сісти на кухні, заварити чай чи каву, увімкнути гірлянди і будувати плани. Я люблю з ним говорити. А ще люблю, що окрім розмов він говорить: «Добре. Зробимо!» — і робить. Єдине, що нас зупиняє у наших задумах, — це розмір наших пенсій.

Таке упорядкування і прикрашання мені надзвичайно подобається самій, бо якби не подобалося, то хіба б створили все це. Але й подобається, коли до нас приходять, дивляться, фотографуються. На Новий рік у нас у дворі людно: багато знам’янчан і гостей міста роблять фото і відео, поширюють їх в соцмережах. Наш будинок такий перший і поки що єдиний у місті. Хоча досить багато людей цікавилося, розпитувало, і мені приємно, що деякі речі жителі Знам’янки почали впроваджувати й у своїх дворах і будинках.

Тетяна Юганова