Петрівська сільська рада складається із власне села Петрового, яке засноване 1875 року, та сіл Новоолександрівки і Сокільників, на жаль, в двох останніх залишилося зовсім мало жителів. Усього ж фактично у трьох селах проживає близько 1700 людей.

Власних надходжень сільська рада цього року має 3,5 мільйони гривень. Бюджет сільської ради у більшості складає податок з оренди земель, яка розподілена між великими землекористувачами, базового ж підприємства на території сільської ради немає. З об’єктів інфраструктури діють амбулаторія загальної практики сімейної медицини, опорний навчальний заклад «Петрівський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів», поштове відділення, два невеликих магазини і сільська рада. Будинку культури нема, оскільки його будівлю декілька років тому визнали аварійною. Село газифіковане, забезпечене централізованим водопостачанням від ОКВП «Дніпро-Кіровоград» і є артезіанська вода.

За кошти субвенції з державного бюджету у сумі 870 тисяч гривень, які надійшли в район завдяки роботі народного депутата України Олеся Довгого та співфінансування з районного бюджету (1 мільйон 100 тисяч грн) цього року замінили частину покрівлі основного корпусу школи, оскільки з 1971 року, відколи заклад здали в експлуатацію, жодного ремонту даху не проводили. Також цього року за кошти сільської ради у дитячому садку замінили жалюзі. Учні перших-четвертих класів харчуються за рахунок сільської ради, виділена сума складає на сьогодні 10 грн на дитину в день, а за рахунок коштів сільгоспвиробників, які долучаються до організації харчування, надаючи продукти, ця сума збільшується, доплачують і батьки. Восени цього року за кошти сільської ради завершили капітальний ремонт 490 м дорожнього покриття по вулиці Шевченка. Уже рік, як село освітлене на 100%. Над цим працювали протягом двох років, освоївши кошти державної субвенції (надходженню яких теж сприяв Олесь Довгий), у співфінансуванні із сільською радою. Ліхтарі на сонячних батареях освітлюють майданчик з вуличними тренажерами, який відкрили цього року на початку травня. Що стосується майданчиків, то у Петровому встановлений майданчик для мініфутболу зі штучним покриттям, на якому проводять не лише сільські, а й районні змагання.
Більшістю кордону село прилягає до південної частини міста Знам’янки, тому нічого дивного, що більшість жителів Петрового працюють на підприємствах та в установах міста. Тим більше, що досягнено згоди з перевізником і сім рейсів маршрутного таксі у години пік продовжено зі Знам’янки до Петрового та далі по селу. Тому цілком логічно, що в рамках адміністративно-територіальної реформи на сьогодні тривають підготовчі роботи до об’єднання сільської ради в ОТГ із містом Знам’янкою.

— Зараз є певні напрацювання для встановлення на території колишніх господарських дворів сонячної станції: отримано право власності на землю, виготовлено детальний план забудови, — продовжує розповідь Леонід Шульга. — Інвестора шукав я сам. Я завжди шукаю шляхи розвитку села. Наприклад, свого часу, коли землі сільської ради довгий час стояли необроблені і поростали бур’янами і чагарниками, для того, щоб сільгосптоваровиробники взяли їх в обробіток, ми провели аудит земель і підготували проспекти, в яких розповідали, у чому привабливість наших ґрунтів. У такий спосіб і знайшли орендарів.

На посаді сільського голови я з 2002 року. Родом з Бобринеччини, а у Петрове приїхав влітку 1978 року разом з дружиною після закінчення навчальних закладів (вона — вчителька, я — залізничник, закінчив Дніпродзержинський інститут промислового транспорту). Ми разом працювали у школі, бо я вступив до Криворізького педінституту і викладав трудове навчання та креслення. Коли у 2002 році гострим стало питання опалення школи, яку опалювали і дровами, і кукурудзою, а температура в класах була +5°C, я очолив процес із заміни котлів, і у січні 2005 року у школі запалили голубий вогник газу. Тоді, думаю, громада й оцінила мої організаторські здібності.

Мене захоплює це прекрасне село і його прекрасні люди. Вони дуже чуйні. Коли наша молода сім’я приїхала в Петрове, колгосп виділив нам недобудований будинок. Для завершення будівництва за традицією організовували толоку. Дружина пішла по вулиці запрошувати до нас, але ми переживали: чи ж прийде хто. І тут як почали сходитися! Кухарі просять порахувати, на скількох обід готувати. Порахував: 120! О 10-й ранку почали працювати, а о 14-й мене вже за традицією скупали у багні. А з 17-ї і до 6-ї ранку ми танцювали.

Цього року я отримав орден «Патріот Кіровоградщини». Але до цієї нагороди ставлюся спокійно. А ось оцей прапор, який ви бачите у моєму кабінеті, — оце дійсно нагорода! Усі жителі збирали продукти для бійців у зоні АТО. Наші хлопці, які саме перебували у відпустці у селі, зголосилися допомогти і відвезти понад три тони їстівного вантажу на мобілізаційний пункт, звідки його відправили на передову. Через деякий час з передової мені привезли цей прапор з підписами атовців, який бійці передали Петровому на знак подяки.

Наш депутатський корпус — сильна команда згуртованих однодумців. Моя команда у сільській раді — люди, яким можна довірити усе, з ними можна у вогонь і воду, хоча у вогонь і воду не бажано (усі дружно сміються — авт.). Я вдячний за злагоджену роботу своєму колективу у складі п’ятьох осіб: секретарю сільської ради, землевпоряднику, спеціалісту-бухгалтеру, касиру та працівнику з благоустрою, посаду якого ввели до штатного розпису минулого року, який щодня на території села косить, прибирає сміття, слідкує за справністю тренажерів та гойдалок. Цією роботою займається Олександр Олійник.

Спеціаліст ІІ категорії Микола Чорний, який займається питаннями землі, працює у сільській раді з 2001 року: — Я місцевий, за довгий час усі землі Петрівщини знаю досконало. Посада моя — не мед, пережив на ній багато чого: і коли працювали разом із сільським головою над тим, щоб землі не гуляли, а працювали на користь бюджету громади та приносили врожаї українцям; і коли три роки тому обласний Держгеокадастр роздавав землі без узгодження із сільською радою, а петрівчани обурювалися таким діям. Та й жителі сумувати не дають: доводиться виступати рефері у сусідських непорозуміннях із межами.

Головна спеціалістка-бухгалтерка Ірина Коваленко на посаді працює з липня цьо го року, до цього працювала у фінансовому управлінні Знам’янської райдержадміністрації: — Так, нічого дивного, спокійно їжджу на роботу зі Знам’янки у Петрове. Робота в органі місцевого самоврядування має свою специфіку, але я в ній одразу розібралася і працюю.

Секретар сільської ради Світлана Бубнова на посаді з 2010 року, до цього працювала у сільській раді касиром: — Мене обрали депутаткою, а мої колеги висловили мені довіру, висунувши на посаду секретаря. Працюю над тим, щоб кожен односелець вийшов з нашої установи з позитивним настроєм і вирішеним питанням. Наша сільська рада не закривається на обід, люди можуть звернутися за нагальної потреби й у вихідні, тому на дверях висить графік чергового, за яким можна зателефонувати.

Олександра Деніс працює у сільській раді з 2003 року: — Спочатку років десять на пів ставки працювала техпрацівницею, так що можна вважати, що пройшла довготривале стажування, потім перейшла на посаду касирки і зараз займаюся питаннями субсидій, виплатою соціальних допомог, місця реєстрації громадян. Долучаємося і до підготовки свят, адже хочемо, щоб село не тільки працювало, а й відпочивало.

«Вісник Кіровоградщини» вітає усіх працівників органів місцевого самоврядування з професійним святом і бажає розвитку усім громадам нашої країни!

Тетяна Юганова