У Богданівці відкрили меморіальну дошку Мефодію Голику–Залізняку
- 23 жовтня 2019, 16:24
17 жовтня на фасаді Знам’янського районного Будинку культури у селі Богданівці Знам’янського району члени історичного клубу «Холодний Яр», нащадки отамана, очільники району та села, учні та громадськість Знам’янщини відкрили меморіальну дошку на честь холодноярського отамана Мефодія Голика–Залізняка.
Інформативний виступ учительки Богданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Світлани Петрової кому нагадав, а кого познайомив з буремними подіями, які відбувалися в Україні на початку ХХ століття: «У 1919-1922 на цих землях існувала Холодноярська
республіка, на чорному прапорі якої було вишито білим: «Воля України або смерть». Одним з її отаманів був Мефодій Фокович Голик–Залізняк. Він народився 1897 року у селі Єлизаветградці нині Олександрівського району. З 7 років працював разом з батьком на залізниці, звідси і його псевдонім — Залізняк. З 1918 року брав участь у визвольних змаганнях як хорунжий армії Української Народної Республіки. З 1920 року він — активний діяч повстанських загонів, які діяли на Олександрійщині, Олександрівщині, Знам’янщині. Вони зупиняли більшовицькі поїзди, що вивозили відібраний у селян хліб, захищали села від червоноармійських загонів. Радянська влада не збиралася миритися з повстанцями, для чого організувала спецоперацію, в результаті якої 28 вересня 1922 року схопили усіх отаманів Холодноярської республіки та доправили до Лук’янівської в’язниці у Києві. 2 лютого 1923 року рішенням більшовицького Київського революційного трибуналу їх усіх було засуджено до страти. Але отамани не збиралися здаватися просто так, і 6 (за іншими даними 9) лютого у Лук’янівській в’язниці вони підняли повстання. Озброївшись револьвером одного з охоронців, вони захопили гвинтівки караулу і 4 години тримали бій. Коли стало зрозуміло, що протистояння програно, бунтівники попрощалися, стали в коридорі парами один напроти одного, направляючи цівку рушниці товариша собі в груди, і після слів «Живе Україна!» вбили одне одного, не здавшись ворогам. Їхня загибель не була марною. Адже наступні покоління патріотів знали напевно, що коли народ між хлібом та волею обирає хліб, він врешті втрачає все, зокрема і хліб. А коли він обирає свободу, тоді він має і хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний. У 1922 році українці знов втратили свободу — і в 1922, і в 1932-1933, і в 1947 році більшовики у нас відбирали хліб. Війна за незалежність України триває вже п’ять століть. Останні триста років ворог у нас незмінний — це Росія. Сьогодні нас боронить від ворога разом з іншими і легендарна 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», за що ми дуже вдячні її бійцям. Закінчити виступ хочу гаслом, яке зародилося саме тут, у Холодноярській республіці, 100 років тому, яке радянська влада забороняла 70 років окупації: "Слава Україні!"»
Школярка Дар’я Ігнатенко прочитала уривок з вірша Тараса Шевченка «Холодний Яр»; керівник апарату райдержадміністрації Олена Слюсаренко згадала про події часів УНР, які відбувалися на території Знам’янщини; Богданівський сільський голова Анатолій Іващук нагадав про те, що перебування України під радянською владою винищило у людей історичну пам’ять, так і він особисто лише два роки тому відкрив для себе, що його рідний дід Трифон Стародуб в роки Української революції воював у складі армії УНР і за це поплатився життям — у 1937 році його репресували; племінник отамана Голика-Залізняка Анатолій Голік поділився родинними спогадами; свій вірш, написаний до 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років, прочитав активіст Олександр Голінько.
Під пісню Українських січових стрільців «О Україно, о люба ненько!» дошку урочисто відкрили Анатолій Голік і учасник російсько-
української війни, радник голови райдержадміністрації з питань АТО Володимир Мухуров. Ініціатива відкриття дошки належить членам історичного клубу «Холодний Яр» (президент Роман Коваль) Олександрові Голіньку і Юрію Майбороді з міста Знам’янки.
Ініціативу підтримали родичі отамана Голика–Залізняка — рідний племінник Анатолій Голік і донька племінниці Наталя Буштрук, районна та сільська влади. «Два роки тому в рамках 100-річчя Української революції 1917-1921 років ми провели вшанування холодноярських отаманів Кропивниччини у селі Цибулевому Знам’янського району, — розповідає Олександр Голінько. — Цю справу ми продовжили і 2 вересня цього року відкрили меморіальну дошку на будівлі школи в Цибулевому отаманові Чорного
лісу Миколі Бондаренку–Кібцю, який звідти родом.
На Знам’янщині ми проводили заходи з ушанування до 110- і 120-річчя з дня народження Голика–Залізняка, який, як сьогодні вже розповідали, народився на Олександрівщині. Чому дошка встановлена в Богданівці? Бо, на жаль, ми не знайшли підтримки селищної влади у Єлизаветградці Олександрівського району, а у Богданівці (окрім інших сприятливих факторів) живуть його найближчі нащадки, та й з керівництвом усі організаційні питання ми вирішили. Отож, це друга меморіальна дошка холодноярським отаманам.
І ми хочемо продовжити серію таких ушанувань. Отаману Чорного лісу Пилипу Хмарі у селі Цвітному Олександрівського району, звідки він родом, місцеві активісти встановили пам’ятний знак. Тому наш особистий план-мінімум на сьогодні: відкрити ще чотири дошки — отаману Херсонщини і Таврії, генерал-хорунжому Армії УНР Андрію Гулому–Гуленку в Новоархангельську; отаману Холодного Яру Ларіону Завгородньому і повстанському отаману, командиру 2-го куреня Холодного Яру Олександру Кваші в Новомиргородському районі; отаману Чорного лісу Деонісію Гупалу в Олександрівському районі. З керівниками деяких територій ми уже досягли домовленості, а з деякими на сьогодні не знайшли спільної мови.
Який мені інтерес встановлювати такі меморіальні дошки? Хоч я родом з Чигиринщини, мої діди не були козаками чи отаманами, як ось, наприклад, в Олександра Вакуленка з Богданівки дід Федір Вакуленко був заступником у Пилипа Хмари, так що якихось родинних інтересів я не маю. Але я патріот і громадянин України, який дбає про те, щоб сучасники знали і мали перед очима приклади славної боротьби за щасливе життя України».
Тетяна Юганова
республіка, на чорному прапорі якої було вишито білим: «Воля України або смерть». Одним з її отаманів був Мефодій Фокович Голик–Залізняк. Він народився 1897 року у селі Єлизаветградці нині Олександрівського району. З 7 років працював разом з батьком на залізниці, звідси і його псевдонім — Залізняк. З 1918 року брав участь у визвольних змаганнях як хорунжий армії Української Народної Республіки. З 1920 року він — активний діяч повстанських загонів, які діяли на Олександрійщині, Олександрівщині, Знам’янщині. Вони зупиняли більшовицькі поїзди, що вивозили відібраний у селян хліб, захищали села від червоноармійських загонів. Радянська влада не збиралася миритися з повстанцями, для чого організувала спецоперацію, в результаті якої 28 вересня 1922 року схопили усіх отаманів Холодноярської республіки та доправили до Лук’янівської в’язниці у Києві. 2 лютого 1923 року рішенням більшовицького Київського революційного трибуналу їх усіх було засуджено до страти. Але отамани не збиралися здаватися просто так, і 6 (за іншими даними 9) лютого у Лук’янівській в’язниці вони підняли повстання. Озброївшись револьвером одного з охоронців, вони захопили гвинтівки караулу і 4 години тримали бій. Коли стало зрозуміло, що протистояння програно, бунтівники попрощалися, стали в коридорі парами один напроти одного, направляючи цівку рушниці товариша собі в груди, і після слів «Живе Україна!» вбили одне одного, не здавшись ворогам. Їхня загибель не була марною. Адже наступні покоління патріотів знали напевно, що коли народ між хлібом та волею обирає хліб, він врешті втрачає все, зокрема і хліб. А коли він обирає свободу, тоді він має і хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний. У 1922 році українці знов втратили свободу — і в 1922, і в 1932-1933, і в 1947 році більшовики у нас відбирали хліб. Війна за незалежність України триває вже п’ять століть. Останні триста років ворог у нас незмінний — це Росія. Сьогодні нас боронить від ворога разом з іншими і легендарна 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», за що ми дуже вдячні її бійцям. Закінчити виступ хочу гаслом, яке зародилося саме тут, у Холодноярській республіці, 100 років тому, яке радянська влада забороняла 70 років окупації: "Слава Україні!"»
Школярка Дар’я Ігнатенко прочитала уривок з вірша Тараса Шевченка «Холодний Яр»; керівник апарату райдержадміністрації Олена Слюсаренко згадала про події часів УНР, які відбувалися на території Знам’янщини; Богданівський сільський голова Анатолій Іващук нагадав про те, що перебування України під радянською владою винищило у людей історичну пам’ять, так і він особисто лише два роки тому відкрив для себе, що його рідний дід Трифон Стародуб в роки Української революції воював у складі армії УНР і за це поплатився життям — у 1937 році його репресували; племінник отамана Голика-Залізняка Анатолій Голік поділився родинними спогадами; свій вірш, написаний до 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років, прочитав активіст Олександр Голінько.
Під пісню Українських січових стрільців «О Україно, о люба ненько!» дошку урочисто відкрили Анатолій Голік і учасник російсько-
української війни, радник голови райдержадміністрації з питань АТО Володимир Мухуров. Ініціатива відкриття дошки належить членам історичного клубу «Холодний Яр» (президент Роман Коваль) Олександрові Голіньку і Юрію Майбороді з міста Знам’янки.
Ініціативу підтримали родичі отамана Голика–Залізняка — рідний племінник Анатолій Голік і донька племінниці Наталя Буштрук, районна та сільська влади. «Два роки тому в рамках 100-річчя Української революції 1917-1921 років ми провели вшанування холодноярських отаманів Кропивниччини у селі Цибулевому Знам’янського району, — розповідає Олександр Голінько. — Цю справу ми продовжили і 2 вересня цього року відкрили меморіальну дошку на будівлі школи в Цибулевому отаманові Чорного
лісу Миколі Бондаренку–Кібцю, який звідти родом.
На Знам’янщині ми проводили заходи з ушанування до 110- і 120-річчя з дня народження Голика–Залізняка, який, як сьогодні вже розповідали, народився на Олександрівщині. Чому дошка встановлена в Богданівці? Бо, на жаль, ми не знайшли підтримки селищної влади у Єлизаветградці Олександрівського району, а у Богданівці (окрім інших сприятливих факторів) живуть його найближчі нащадки, та й з керівництвом усі організаційні питання ми вирішили. Отож, це друга меморіальна дошка холодноярським отаманам.
І ми хочемо продовжити серію таких ушанувань. Отаману Чорного лісу Пилипу Хмарі у селі Цвітному Олександрівського району, звідки він родом, місцеві активісти встановили пам’ятний знак. Тому наш особистий план-мінімум на сьогодні: відкрити ще чотири дошки — отаману Херсонщини і Таврії, генерал-хорунжому Армії УНР Андрію Гулому–Гуленку в Новоархангельську; отаману Холодного Яру Ларіону Завгородньому і повстанському отаману, командиру 2-го куреня Холодного Яру Олександру Кваші в Новомиргородському районі; отаману Чорного лісу Деонісію Гупалу в Олександрівському районі. З керівниками деяких територій ми уже досягли домовленості, а з деякими на сьогодні не знайшли спільної мови.
Який мені інтерес встановлювати такі меморіальні дошки? Хоч я родом з Чигиринщини, мої діди не були козаками чи отаманами, як ось, наприклад, в Олександра Вакуленка з Богданівки дід Федір Вакуленко був заступником у Пилипа Хмари, так що якихось родинних інтересів я не маю. Але я патріот і громадянин України, який дбає про те, щоб сучасники знали і мали перед очима приклади славної боротьби за щасливе життя України».
Тетяна Юганова
