Володимир Андрієнко: "Маю честь очолювати село з великою історією – Диківку"
- 17 липня 2019, 14:40
Диківка Знам'янського району – село з історією: у 2017 році воно відзначило 275 років з дня заснування. В останні роки Диківську сільську раду очолює Володимир Андрієнко, який переймається розвитком рідного села та комфортним проживанням у ньому своїх земляків, а у вільний від роботи час веде щоденник та пише вірші.
Карта-схема населеного пункту, яка висить у кабінеті сільського голови Володимира Андрієнка, красномовно розповідає, що площа села Диківки становить 1248 га. Диківська сільська рада складається з однойменного населеного пункту, у якому проживають 1360 жителів, до неї належить і Диківський роз’їзд, де проживають 5 осіб.
– На 6 поколінь по материній і батьковій лініях я звідси, з Диківки, хоч є предки – молдовани, – розповідає Володимир Михайлович. – Сільським головою працюю друге скликання, з 2010 року. Прийшов на цю посаду з посади учителя фізкультури місцевої школи, де працював 20 років, закінчивши з відзнакою факультет фізвиховання тодішнього Кіровоградського педінституту. Я активний у політичному плані: перші вибори, які я проходив, – 1994 року, тоді був членом виборчої комісії, після цього досвіду подібну діяльність продовжив.
Половину надходжень до бюджету сільської ради складає орендна плата за землю та земельний податок, друга половина – єдиний податок, який сплачують сільгоспвиробники. Окрім землі маємо вісім ставків і водосховище. Два ставки перебувають в оренді, є перспективи надання в оренду ще трьох водних об'єктів.
У філії "Диківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" ОНЗ "Дмитрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Т.Г Шевченка" навчається 115 дітей. З фінансуванням капітального ремонту закладу через фонд регіонального розвитку допоміг нардеп Олесь Довгий: у 2016-2017 роках провели зовнішнє утеплення стін частини будівлі, замінили вікна і двері. За кошти сільської ради (субвенція) у школі харчуються діти пільгових категорій та учнів молодших класів, виділяємо кошти на паливно-мастильні матеріали для шкільного автобуса, який курсує нашим великим селом. У ДНЗ «Віночок» працює одна група, в якій перебуває 29 дітей. У дитсадку створені усі умови для перебування малюків: повністю укомплектований штат працівників, включаючи акомпаніатора, за кошти сільської ради у будівлі замінили водопровідну мережу, обладнали санвузол, виконали ремонт спального та ігрового приміщень і спортивного залу, придбали холодильник, електроплиту та пральну машину. В освітніх закладах забезпечене чудове харчування, кошти на яке виділяє сільська рада, а ТОВ «Прогрес» постачає частину продуктів. Зберігаємо функціонування амбулаторії, хоч вона і глиняна, 1923 року забудови: нещодавно районний бюджет виділив 1 млн грн, з дня на день розпочнуться ремонтні роботи, сільська рада виділить 500 тисяч грн для завершення робіт на цьому об’єкті. Провели ремонт у Будинку культури (близько 300 тисяч грн), цього року ввели ставку керівника хореографічного гуртка, щороку купуємо 1-2 комплекти сценічних костюмів для наших творчих колективів. Наша хорова група бере участь у різноманітних районних та обласних заходах. Культурне життя насичене і в селі: Новий рік, Водохреще, проводи зими, 9 Травня, Івана Купала – заходи, на які з нетерпінням очікують диківчани. Уважаю, що наша сільська рада налагодила щонайкращу систему послуг для жителів громади: у телефонному режимі у нас можна замовити необхідну довідку і забрати її у підходящий для себе час, також налагоджена процедура оформлення субсидій.
Приємно говорити про ці здобутки. Утім, важко балансувати між потребами: приділяємо увагу об’єктам соціальної сфери, але за цей час втрачаємо дороги (а їх загальна протяжність у населеному пункті – 30 км). Хоча про дороги не забуваємо: у червні освоїли 200 тисяч грн на поточний ремонт дорожнього полотна по вулиці Самсонова (2,5 км), цього року роботи продовжуватимуться. Уже виготовили проекти на капітальний ремонт двох водопровідних мереж на суму 130 тисяч грн. На території сільської ради незабаром розпочнеться будівництво сонячної електростанції: вже у липні буде підписано договір оренди земельної ділянки. Це спільний об’єкт Диківської та суміжної Бандурівської (Олександрійського району) сільських рад. Він буде найбільшим у Кіровоградській області: площа –223 га; запланована потужність – 110 МВт.
Я цікавлюся історією села, підтримую зв’язки з вихідцями з Диківки, своїх земляків зустрічав навіть у Казахстані. Досліджую свій родовід: багато, на жаль, не знаю, але імена своїх прапрадідів знаю, як і те, що мої діди Харитон Тимофійович Андрієнко та Федір Іванович Унтило у списку бійців, які боронили країну у роки Другої світової війни. Відомо, що рідні були двічі розкуркулені і вислані у Вологодську область (РФ). До речі, прапрадід був старшиною (до революції) у Бандурівці, так що лідерські якості мені, мабуть, у спадок перейшли.
Завжди цікавлюся долею нашої країни, області, району, вболіваю за розвиток України. До речі, я єдиний з курсу, хто складав екзамени українською мовою попри те, що усе викладання відбувалося російською. Можу похвалитися, що у травні ми отримали 100 примірників другого видання книги про історію нашого села, видану за кошти спонсорів. Мені приємно, що щороку на випускний у нашій школі збираються випускники минулих років – від 5 до 50 років з дня випуску. Не став винятком і цей рік – 16 червня відбулася традиційна зустріч. Може, голосно сказано, але я пишу книгу у формі щоденника, яка складається з розповідей бабусі, оповідей про кожного із моєї сім’ї, тут же веду хронологію: що за місяць цікавого відбулося у мої родині, у селі. Це досить цікаво. А ще я складаю вірші. Коли працював у школі, ексклюзивні віршові привітання колегам від мене були традиційними. Веду велике господарство, у якому живе навіть віслюк Мішка, який часто проявляє свій характер і працює замість будильника, коли кричить рівно о шостій ранку. Люблю садівництво, прищеплюю дерева і кущі. І, звісно, люблю свою Диківку, адже вона – одне з найбільш гостинних сіл нашого краю, бо вона – козацька.
Тетяна Юганова
– На 6 поколінь по материній і батьковій лініях я звідси, з Диківки, хоч є предки – молдовани, – розповідає Володимир Михайлович. – Сільським головою працюю друге скликання, з 2010 року. Прийшов на цю посаду з посади учителя фізкультури місцевої школи, де працював 20 років, закінчивши з відзнакою факультет фізвиховання тодішнього Кіровоградського педінституту. Я активний у політичному плані: перші вибори, які я проходив, – 1994 року, тоді був членом виборчої комісії, після цього досвіду подібну діяльність продовжив.
Половину надходжень до бюджету сільської ради складає орендна плата за землю та земельний податок, друга половина – єдиний податок, який сплачують сільгоспвиробники. Окрім землі маємо вісім ставків і водосховище. Два ставки перебувають в оренді, є перспективи надання в оренду ще трьох водних об'єктів.
У філії "Диківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" ОНЗ "Дмитрівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. Т.Г Шевченка" навчається 115 дітей. З фінансуванням капітального ремонту закладу через фонд регіонального розвитку допоміг нардеп Олесь Довгий: у 2016-2017 роках провели зовнішнє утеплення стін частини будівлі, замінили вікна і двері. За кошти сільської ради (субвенція) у школі харчуються діти пільгових категорій та учнів молодших класів, виділяємо кошти на паливно-мастильні матеріали для шкільного автобуса, який курсує нашим великим селом. У ДНЗ «Віночок» працює одна група, в якій перебуває 29 дітей. У дитсадку створені усі умови для перебування малюків: повністю укомплектований штат працівників, включаючи акомпаніатора, за кошти сільської ради у будівлі замінили водопровідну мережу, обладнали санвузол, виконали ремонт спального та ігрового приміщень і спортивного залу, придбали холодильник, електроплиту та пральну машину. В освітніх закладах забезпечене чудове харчування, кошти на яке виділяє сільська рада, а ТОВ «Прогрес» постачає частину продуктів. Зберігаємо функціонування амбулаторії, хоч вона і глиняна, 1923 року забудови: нещодавно районний бюджет виділив 1 млн грн, з дня на день розпочнуться ремонтні роботи, сільська рада виділить 500 тисяч грн для завершення робіт на цьому об’єкті. Провели ремонт у Будинку культури (близько 300 тисяч грн), цього року ввели ставку керівника хореографічного гуртка, щороку купуємо 1-2 комплекти сценічних костюмів для наших творчих колективів. Наша хорова група бере участь у різноманітних районних та обласних заходах. Культурне життя насичене і в селі: Новий рік, Водохреще, проводи зими, 9 Травня, Івана Купала – заходи, на які з нетерпінням очікують диківчани. Уважаю, що наша сільська рада налагодила щонайкращу систему послуг для жителів громади: у телефонному режимі у нас можна замовити необхідну довідку і забрати її у підходящий для себе час, також налагоджена процедура оформлення субсидій.
Приємно говорити про ці здобутки. Утім, важко балансувати між потребами: приділяємо увагу об’єктам соціальної сфери, але за цей час втрачаємо дороги (а їх загальна протяжність у населеному пункті – 30 км). Хоча про дороги не забуваємо: у червні освоїли 200 тисяч грн на поточний ремонт дорожнього полотна по вулиці Самсонова (2,5 км), цього року роботи продовжуватимуться. Уже виготовили проекти на капітальний ремонт двох водопровідних мереж на суму 130 тисяч грн. На території сільської ради незабаром розпочнеться будівництво сонячної електростанції: вже у липні буде підписано договір оренди земельної ділянки. Це спільний об’єкт Диківської та суміжної Бандурівської (Олександрійського району) сільських рад. Він буде найбільшим у Кіровоградській області: площа –223 га; запланована потужність – 110 МВт.
Я цікавлюся історією села, підтримую зв’язки з вихідцями з Диківки, своїх земляків зустрічав навіть у Казахстані. Досліджую свій родовід: багато, на жаль, не знаю, але імена своїх прапрадідів знаю, як і те, що мої діди Харитон Тимофійович Андрієнко та Федір Іванович Унтило у списку бійців, які боронили країну у роки Другої світової війни. Відомо, що рідні були двічі розкуркулені і вислані у Вологодську область (РФ). До речі, прапрадід був старшиною (до революції) у Бандурівці, так що лідерські якості мені, мабуть, у спадок перейшли.
Завжди цікавлюся долею нашої країни, області, району, вболіваю за розвиток України. До речі, я єдиний з курсу, хто складав екзамени українською мовою попри те, що усе викладання відбувалося російською. Можу похвалитися, що у травні ми отримали 100 примірників другого видання книги про історію нашого села, видану за кошти спонсорів. Мені приємно, що щороку на випускний у нашій школі збираються випускники минулих років – від 5 до 50 років з дня випуску. Не став винятком і цей рік – 16 червня відбулася традиційна зустріч. Може, голосно сказано, але я пишу книгу у формі щоденника, яка складається з розповідей бабусі, оповідей про кожного із моєї сім’ї, тут же веду хронологію: що за місяць цікавого відбулося у мої родині, у селі. Це досить цікаво. А ще я складаю вірші. Коли працював у школі, ексклюзивні віршові привітання колегам від мене були традиційними. Веду велике господарство, у якому живе навіть віслюк Мішка, який часто проявляє свій характер і працює замість будильника, коли кричить рівно о шостій ранку. Люблю садівництво, прищеплюю дерева і кущі. І, звісно, люблю свою Диківку, адже вона – одне з найбільш гостинних сіл нашого краю, бо вона – козацька.
Тетяна Юганова
