Олена Малик — майстер-золоті руки
- 17 червня 2019, 12:29
15 червня, у день захисту людей похилого віку, хочеться висловити вдячність, шану та повагу людям, які сумлінно працювали і розбудовували свій край — підіймали виробництво, сільське господарство або відбудовували місто. Наша героїня Олена Малик — одна з тих людей, яка присвятила своє життя Світловодську та Світловодському району, працюючи будівельницею у Світловодському районному
споживчому товаристві.
18 червня цього року Олені Іванівні Малик виповниться 80 років (1939 рік народження). Її життя було не з легких. Народилася в Новогеоргіївську (нині с.Нагірне) в багатодітній родині. Закінчила десять класів школи і одразу пізнала, що таке важка праця. Треба було йти працювати, аби допомогти матері годувати родину, тому про навчання не було й мови. Та негаразди не зламали тендітну жінку,
і вона згадує своє життя як подарунок долі: люблячий чоловік Олександр Дмитрович, сини — Сергій та Станіслав і улюблена робота. Хіба не в цьому щастя? Тож жінка залюбки згадала минулі роки.
— Працювала робітницею під час будівництва Кременчуцької ГЕС — це була моя перша робота. Коли перевели відбудовувати сусіднє місто Кременчук, вступила до Кременчуцького технологічного технікуму на технолога. Під час навчання працювала муляром, згодом бригадиром, а тоді майстром будівництва. Після технікуму вийшла заміж і вступила до Полтавського будівельного інституту (навчатися і працювати допомогли сусіди, які в цей час доглядали за моєю першою дитиною), а у зв’язку з хворобою чоловіка довелося покинути навчання. Закінчила кар’єру у Кременчуці у плановому відділі Кременчуцького міськвиконкому. З чоловіком вирішили будувати власний будинок поряд з рідними у Світловодську. У профспілці саме шукали інженера з будівництва, тож мої десять років стажу будівельницею оцінив голова Світловодського районного споживчого товариства Михайло Добровольський. І першою випробувальною роботою стало будівництво кафе «Берізка». Роботу керівництво оцінило, а на посаді затвердили. З тих пір моїм завданням було складати кошторис, креслити план приміщень, завідувала машинами та бригадами, на будівництво приймала робітників з усієї України. Будувала магазини та столові як одно- так і двоповерхові (більшість 24 на 12 метрів з підвалами) — у Подорожньому, Великій Андрусівці, Калантаєвому, Григорівці, Глинську, Федірках, Захарівці, Павлівці, Миронівці, Великій Скельовій та в Озерах. У місті Світловодську побудовані були магазини, житловий будинок та двоповерхові приміщення районного споживчого товариства. Магазини усі опалювалися,
бо ми будували до них котельні, за їхню роботу відповідала я особисто. Завдяки відданості професії підвищили на посаду заступниці голови з техслужби районного споживчого товариства. Працювало тоді на підприємстві близько 300 людей, був плановий, торговий відділи, бухгалтерія, громадське харчування, облаштовані склади з овочами з усього району, розводили птицю, кролів, харчовий комбінат виготовляв ковбаси та копчену рибу. Приємно згадати прожиті роки, але долею побудованих мною приміщень зараз не цікавлюся, аби не краяти душу неприємними новинами. Мені подобалося працювати. О 5-й ранку прокидалася і поспішала на автобус, аби їхати в село на будівництво об’єкта. Старалися робити усе якісно і щоб людям було зручно користуватися. Ночами не спала, все думала над будівництвом. Серед моїх колег — Ніна Григорівана Бучацька, Любов Іванівна Холоденко, Зоя Михайлівна Слободяник, Марія Михайлівна Селізньова, Катерина Леонідівна Познякова, Валентина Іванівна Корчага. Коли зустрічаюся з продавчинями магазинів, як родичі обіймаємося. І як чую, гукають: «Лєна Іванівна!», — одразу розумію, що то колеги по роботі.
Разом з чоловіком також будинок побудували власними руками — я муляр, чоловік — штукатур. Двері, вікна — усе самі, лише дах людей наймали робити. Сини допомагали завжди. Тож свій досвід у цій справі змогли передати і їм. У 2004 році я вийшла на заслужений
відпочинок, пропрацювавши 65 років. Скільки себе пам’ятаю, завжди працюю і не уявляю, як можна інакше. 2,5 роки минуло, як помер коханий чоловік, на двох розділили 53 роки спільного життя, він завжди допомагав в усьому, з ним я була по-справжньому щаслива.
На завершення спілкування жінка показала медалі та почесні грамоти, якими була нагороджена впродовж багатьох років розбудови
Світловодська та Світловодського району. На одній з них Олену Іванівну було названо майстром — золоті руки. У жінки-будівельниці Олени Іванівни Малик окрім двох синів є троє онуків — Юлія, Владислав та Руслана, а також троє правнуків. Вона радіє кожному їх візиту в гості і впевнена, що на своє 80-річчя з такою великою родиною їй не доведеться сумувати. Рідні ж бажають мамі, бабусі та прабабусі ще довго радувати своєю гостинністю, усмішкою і бадьорістю духу.
Альона Зозуля
і вона згадує своє життя як подарунок долі: люблячий чоловік Олександр Дмитрович, сини — Сергій та Станіслав і улюблена робота. Хіба не в цьому щастя? Тож жінка залюбки згадала минулі роки.
— Працювала робітницею під час будівництва Кременчуцької ГЕС — це була моя перша робота. Коли перевели відбудовувати сусіднє місто Кременчук, вступила до Кременчуцького технологічного технікуму на технолога. Під час навчання працювала муляром, згодом бригадиром, а тоді майстром будівництва. Після технікуму вийшла заміж і вступила до Полтавського будівельного інституту (навчатися і працювати допомогли сусіди, які в цей час доглядали за моєю першою дитиною), а у зв’язку з хворобою чоловіка довелося покинути навчання. Закінчила кар’єру у Кременчуці у плановому відділі Кременчуцького міськвиконкому. З чоловіком вирішили будувати власний будинок поряд з рідними у Світловодську. У профспілці саме шукали інженера з будівництва, тож мої десять років стажу будівельницею оцінив голова Світловодського районного споживчого товариства Михайло Добровольський. І першою випробувальною роботою стало будівництво кафе «Берізка». Роботу керівництво оцінило, а на посаді затвердили. З тих пір моїм завданням було складати кошторис, креслити план приміщень, завідувала машинами та бригадами, на будівництво приймала робітників з усієї України. Будувала магазини та столові як одно- так і двоповерхові (більшість 24 на 12 метрів з підвалами) — у Подорожньому, Великій Андрусівці, Калантаєвому, Григорівці, Глинську, Федірках, Захарівці, Павлівці, Миронівці, Великій Скельовій та в Озерах. У місті Світловодську побудовані були магазини, житловий будинок та двоповерхові приміщення районного споживчого товариства. Магазини усі опалювалися,
бо ми будували до них котельні, за їхню роботу відповідала я особисто. Завдяки відданості професії підвищили на посаду заступниці голови з техслужби районного споживчого товариства. Працювало тоді на підприємстві близько 300 людей, був плановий, торговий відділи, бухгалтерія, громадське харчування, облаштовані склади з овочами з усього району, розводили птицю, кролів, харчовий комбінат виготовляв ковбаси та копчену рибу. Приємно згадати прожиті роки, але долею побудованих мною приміщень зараз не цікавлюся, аби не краяти душу неприємними новинами. Мені подобалося працювати. О 5-й ранку прокидалася і поспішала на автобус, аби їхати в село на будівництво об’єкта. Старалися робити усе якісно і щоб людям було зручно користуватися. Ночами не спала, все думала над будівництвом. Серед моїх колег — Ніна Григорівана Бучацька, Любов Іванівна Холоденко, Зоя Михайлівна Слободяник, Марія Михайлівна Селізньова, Катерина Леонідівна Познякова, Валентина Іванівна Корчага. Коли зустрічаюся з продавчинями магазинів, як родичі обіймаємося. І як чую, гукають: «Лєна Іванівна!», — одразу розумію, що то колеги по роботі.
Разом з чоловіком також будинок побудували власними руками — я муляр, чоловік — штукатур. Двері, вікна — усе самі, лише дах людей наймали робити. Сини допомагали завжди. Тож свій досвід у цій справі змогли передати і їм. У 2004 році я вийшла на заслужений
відпочинок, пропрацювавши 65 років. Скільки себе пам’ятаю, завжди працюю і не уявляю, як можна інакше. 2,5 роки минуло, як помер коханий чоловік, на двох розділили 53 роки спільного життя, він завжди допомагав в усьому, з ним я була по-справжньому щаслива.
На завершення спілкування жінка показала медалі та почесні грамоти, якими була нагороджена впродовж багатьох років розбудови
Світловодська та Світловодського району. На одній з них Олену Іванівну було названо майстром — золоті руки. У жінки-будівельниці Олени Іванівни Малик окрім двох синів є троє онуків — Юлія, Владислав та Руслана, а також троє правнуків. Вона радіє кожному їх візиту в гості і впевнена, що на своє 80-річчя з такою великою родиною їй не доведеться сумувати. Рідні ж бажають мамі, бабусі та прабабусі ще довго радувати своєю гостинністю, усмішкою і бадьорістю духу.
Альона Зозуля
