Нове життя старих речей
- 27 лютого 2019, 12:00
Не відкладати на потім все те, що можна зробити зараз, жити ідеями й постійним пошуком творчості, бути дуже доброю до людей і бажати їм краси у всьому — така філософія життя знам’янчанки Ольги Кірносової.
Від 1975-го по 2007-ий роки Ольга Петрівна працювала у професійному ліцеї у Знам’янці, де окрім основних предметів керувала гуртком, навчаючи всіх охочих вишивці. Щороку в ліцеї проводилися огляди робіт гуртківців, це сотні серветок, різних технік…
Перші власні роботи майстриня дуже береже, адже вони були зроблені на початку 70-х років. Так склалося, що перші вишивки стали подарунками на 50-річчя мами Марії Іванівни, а потім рушник за рушником виникали цілі колекції. Особливе місце посідають картини із зображенням українських хат. Це уподобання сама вишивальниця пояснити не може, але говорить, що так проявляється в її душі українська культура. Є навіть серії картин «Пори року», де домівки українців зображені в різних варіаціях та кольорах. Поки що вишиті «Зима»» і «Весна», а ще дві чекають свого часу.
— Я дуже любила раніше робити панно. Це було модно. Іноді ними накривали телевізори, прикрашали різні тумбочки у домівках, — розповідає Ольга Кірносова, — ниток тоді був великий дефіцит, розпускали з готового, а малюнки вишукували у журналах «Радянська жінка» та «Робітниця». Книжки з вишивання почали з’являтися у продажу після 1991-го року. Я підбирала готові схеми-вирізки з 1957-го року, уявіть, скільки часу минуло. Раніше вважалось престижно мати ексклюзив, коли у магазинах продавали основи та зверху вишивали. Зараз я вишиваю теж, але у наборах є схеми і нитки, тільки творіть.
Ольга Петрівна започаткувала у власній творчості традицію — вишивати на подарунки. Кожен з таких презентів і зараз дуже продуманий, завжди відповідає характеру, року народження, знаку зодіаку майбутнього власника. Наприклад, 2018-го року минуло 45 років, як знам’янська майстриня закінчила Харківський державний університет ім.Каразіна, і всім своїм одногрупникам вона виготовила 25 маленьких котиків — символів домашнього вогнища.
Новим етапом не тільки життя, а й творчості для Ольги Кірносової став час на пенсії. Вона переосмислила свої уподобання і почала шити. Швейну машинку мала багато років, її подарували батьки — Марія Іванівна та Петро Григорович, і за віком вона ровесниця самої майстрині.
Перші творчі роботи — новорічні чобітки різних розмірів та тематики, відповідно до тварини року. Дарувала всі свої роботи дітям і знайомим.
— Історії моїх чобітків цікаві, адже багато подарунків вони зберегли для дітей і не тільки. Я все і не відслідковую, іноді знайомі та друзі переказують цікаві моменти. Я вчилася на них вирізати і вигадувати різні орнаменти. Цікаво, що я випадково придбала іншомовну книжку, де не було зрозуміло для мене жодного слова, але були надруковані гарні схеми різних виробів з шматочків тканини. Значно пізніше я дізналась, що це — «печворк», і він мене захопив.
Нині стрічкова творчість у Ольги Петрівни має фантастичні творчі прояви: яскраві та картаті покривала, наволочки на подушки — оздоблені колами, квадратиками і навіть шестикутниками з різних гармонійно підібраних тканин. Ольга Петрівна печворк дуже любить, зацікавлено підбирає тканини, сама творить малюнки, старанно зшиває все у стрічки і великі полотна. Майстриня тепер знає про таку техніку багато, навіть історію її виникнення в Америці, Китаї та інших країнах. Вона розповідає про це всім зацікавленим, завжди щедра на знання і поради. Особливо тепло майстриня переказує про візити до клубу рукоділля у Знам’янці «Калина», який працює при міському територіальному центрі з надання допомоги літнім людям, там зароджується багато творчих ідей.
Зовсім нещодавно у Знам’янському ра-
йонному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Нове життя старих речей…» за участю Любові Муріної та Ольги Кірносової, вже були перші відвідувачі — школярі. Майстрині спеціально для них провели майстер-клас і показали, як дарувати нове життя старим речам.
— Я маю наміри втілити в життя ще багато ідей, часу аби на все вистачило, бо і так я телевізор не дивлюся, я його слухаю, а ручки роблять своє. Мені дуже допомагає чоловік Василь Іванович, який через інтернет знаходить новинки в інших майстринь. Я постійно шукаю нові приводи для своєї творчості, напевно, це безкінечно…, — ділиться Ольга Петрівна.
Оксана Войчишина
Перші власні роботи майстриня дуже береже, адже вони були зроблені на початку 70-х років. Так склалося, що перші вишивки стали подарунками на 50-річчя мами Марії Іванівни, а потім рушник за рушником виникали цілі колекції. Особливе місце посідають картини із зображенням українських хат. Це уподобання сама вишивальниця пояснити не може, але говорить, що так проявляється в її душі українська культура. Є навіть серії картин «Пори року», де домівки українців зображені в різних варіаціях та кольорах. Поки що вишиті «Зима»» і «Весна», а ще дві чекають свого часу.
— Я дуже любила раніше робити панно. Це було модно. Іноді ними накривали телевізори, прикрашали різні тумбочки у домівках, — розповідає Ольга Кірносова, — ниток тоді був великий дефіцит, розпускали з готового, а малюнки вишукували у журналах «Радянська жінка» та «Робітниця». Книжки з вишивання почали з’являтися у продажу після 1991-го року. Я підбирала готові схеми-вирізки з 1957-го року, уявіть, скільки часу минуло. Раніше вважалось престижно мати ексклюзив, коли у магазинах продавали основи та зверху вишивали. Зараз я вишиваю теж, але у наборах є схеми і нитки, тільки творіть.
Ольга Петрівна започаткувала у власній творчості традицію — вишивати на подарунки. Кожен з таких презентів і зараз дуже продуманий, завжди відповідає характеру, року народження, знаку зодіаку майбутнього власника. Наприклад, 2018-го року минуло 45 років, як знам’янська майстриня закінчила Харківський державний університет ім.Каразіна, і всім своїм одногрупникам вона виготовила 25 маленьких котиків — символів домашнього вогнища.
Новим етапом не тільки життя, а й творчості для Ольги Кірносової став час на пенсії. Вона переосмислила свої уподобання і почала шити. Швейну машинку мала багато років, її подарували батьки — Марія Іванівна та Петро Григорович, і за віком вона ровесниця самої майстрині.
Перші творчі роботи — новорічні чобітки різних розмірів та тематики, відповідно до тварини року. Дарувала всі свої роботи дітям і знайомим.
— Історії моїх чобітків цікаві, адже багато подарунків вони зберегли для дітей і не тільки. Я все і не відслідковую, іноді знайомі та друзі переказують цікаві моменти. Я вчилася на них вирізати і вигадувати різні орнаменти. Цікаво, що я випадково придбала іншомовну книжку, де не було зрозуміло для мене жодного слова, але були надруковані гарні схеми різних виробів з шматочків тканини. Значно пізніше я дізналась, що це — «печворк», і він мене захопив.
Нині стрічкова творчість у Ольги Петрівни має фантастичні творчі прояви: яскраві та картаті покривала, наволочки на подушки — оздоблені колами, квадратиками і навіть шестикутниками з різних гармонійно підібраних тканин. Ольга Петрівна печворк дуже любить, зацікавлено підбирає тканини, сама творить малюнки, старанно зшиває все у стрічки і великі полотна. Майстриня тепер знає про таку техніку багато, навіть історію її виникнення в Америці, Китаї та інших країнах. Вона розповідає про це всім зацікавленим, завжди щедра на знання і поради. Особливо тепло майстриня переказує про візити до клубу рукоділля у Знам’янці «Калина», який працює при міському територіальному центрі з надання допомоги літнім людям, там зароджується багато творчих ідей.
Зовсім нещодавно у Знам’янському ра-
йонному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Нове життя старих речей…» за участю Любові Муріної та Ольги Кірносової, вже були перші відвідувачі — школярі. Майстрині спеціально для них провели майстер-клас і показали, як дарувати нове життя старим речам.
— Я маю наміри втілити в життя ще багато ідей, часу аби на все вистачило, бо і так я телевізор не дивлюся, я його слухаю, а ручки роблять своє. Мені дуже допомагає чоловік Василь Іванович, який через інтернет знаходить новинки в інших майстринь. Я постійно шукаю нові приводи для своєї творчості, напевно, це безкінечно…, — ділиться Ольга Петрівна.
Оксана Войчишина
