Його ілюстрації — це мікс комп’ютерного малювання та малювання вручну — власна авторська технологія, оскільки чистою комп’ютерною графікою художник не займається. Виключно ілюстрації Федір Лагно присвячує час з 2012 року, коли вперше запропонували проілюструвати книгу: — І наша з письменником Володимиром Кобзарем книга «Буваличі» того ж року отримала відзнаку Форуму видавців у Львові, — розповідає художник. — Хоча до цього у мене не було практики ілюстрування, які і навичок комп’ютерної графіки. Останню освоював самотиком, у мене виходило, тому занурювався все глибше й глибше. Причому чим далі, тим стає цікавіше. Я співпрацював з видавничим домом «Києво-Могилянська академія», видавництвами «Веселка», «Пріоритет», оформлював поезію Олександра Косенка (народився в селі Долино-Кам’янка Знам’янського району — авт.). Я потрапив у цю колію і не можу з неї вибратися. А не можу, тому що не хочу: мені подобається, і замовлення та пропозиції є. Особливо, коли я почав співпрацювати з кропивницьким видавництвом «Імекс-ЛТД»: вони зацікавилися моєю роботою як ілюстратора, а мені цікаво спробувати себе в різних областях мистецтва живопису.

Я не можу визначити стиль, у якому працюю, оскільки я про стиль не думаю взагалі — для мене важливий колір, якому приділяю багато уваги. Стиль можна вигадати і надягнути на нього вербальну сітку. Головне ж — рефлексія (емоційне розуміння власних переживань — авт.) глядача щодо побаченого. Це ірраціональна культура, коли першими йдуть емоції, а свідомість наздоганяє їх потім, і вони вже разом ідуть, взявшись за руки. Я даю поштовх, а думку будує сам глядач, причому вона може бути набагато цікавіша, ніж авторська. На моє переконання, саме у цьому полягає творчість, а не у тому, щоб намалювати правильний натюрморт чи пейзаж, щоб було зрозуміло. Картина — це атестат художника: там його інтелект, його світобачення.

Коли я створюю свої полотна, я теж іду від власних почуттів, а не вмикаю такого собі шкільного психолога, який знає, що фіолетовий означає апатію, а якщо у роботі багато чорного, то це явні проблеми з психікою. Коли я іноді працюю з дітьми або до мене приходить п’ятирічна племінниця, то єдине, про що я прошу їхніх батьків, — щоб вони дали дітям свободу. І якщо у них є імпульс таланту (а діти усі талановиті!), то дорослі його обтесують, обрубують, підводять під якісь рамки, закони. Дорослим слід дослухатися до Пікассо, який сказав: «Після закінчення академії я заново почав вивчати мистецтво через дитячий малюнок». Митця надихали дитячі малюнки, через безпосередність й академічну незаангажованість яких він наново почав осягати мистецтво.

Для мене усе мистецтво, зокрема книги і кіно, ділиться на хороше і погане. Сьогодні, на жаль, масова культура спотворила розуміння хорошого і поганого — вона утворила мікс, треш (хлам, сміття — авт.). Ми взагалі живемо зараз у культурі трешу, тому людям складно розрізняти справжнє мистецтво від посередності, адже у них немає часу на те, щоб розбиратися. Зараз люди мало цікавляться мистецтвом, тому що вони просто виживають в нинішніх умовах.

Для того, щоб мати багатий духовний світ, слід постійно дізнаватися нове. Цим я займаюся постійно, адже художник має бути всебічно освіченою людиною, причому не лише у мистецтві. Інтернет, який не так давно увійшов у наше життя, з одного боку — купа сміття, а з іншого — золота жила. Я продовжую розвиватися: я дізнався, що таке італійський неореалізм, переглянув усю класику світового кінематографу, я знаю, що таке французька нова хвиля в кіно, зараз вивчаю німецьку класичну літературу, філософію. Коли сідаю за роботу, вмикаю класичну музику або джаз, коли ж музики досить, переходжу до аудіокниги, таким чином я і працюю, і здобуваю знання, отримуючи задоволення. До всього, прослуховування заощаджує час, якого не вистачає, зокрема, на мандрівки світом.

Федір Лагно народився в Олександрівці, навчався в Харківському художньо-промисловому інституті на факультеті дизайну, який закінчив 1983 року. Після закінчення вишу художник активно виставлявся: брав участь у всеукраїнських і міжнародних виставках. Його роботи оцінив куратор, який займався відбором художників на творчу практику в Італії. Отож Федір Федорович з Центральної України та ще четверо художників з інших регіонів 1994 року 2 місяці працювали в Болоньї та Венеції, де малювали картини і виставляли їх, таким чином представляючи українську культуру за кордоном. З 1998 року деякий період життя займався дизайном: товариш, з яким закінчував інститут, організував дизайн-студію в Москві, він викликав Федора Лагна туди, і деякий час майстри співпрацювали. З деяких пір співпраця припинена. У ті часи познайомився із самобутніми художниками Віктором Чумаченком та Володимиром Товкайлом із міста Світловодська, з якими разом виставлялися у різних галереях. Ввосьме поспіль бере участь у Великодньому благодійному аукціоні у Кропивницькому, кошти від якого йдуть на розвиток обласного онкологічного диспансеру в обласному центрі.

— Бажання стати художником виникло досить рано, а у 6-7 класі про це я вже знав напевне. Я випадково знайшов журнал, де були надруковані роботи вихованців Київської республіканської художньої школи при Київському художньому інституті, а внизу була адреса вишу. Тож після восьмого класу я зібрався і сам поїхав туди, повізши свої малюнки. Директорка тоді без зайвих коментарів просто відвела мене до галереї, де висіли роботи моїх однолітків, і я зрозумів, наскільки багато мені ще слід працювати над своєю майстерністю. Але в Олександрівці не було студії, де б я міг швидше отримати навики, тому вступ після 10-го класу теж був провальним, і лише після армії я вступив на підготовче відділення харківського вишу, на яке теж був великий конкурс. Мабуть, тому, що дуже сильно хотів. І за рік підготовки в мене вже був найкращий малюнок на курсі, і хоча разом зі мною вступали абітурієнти після художніх училищ, я успішно склав вступні іспити й шість років навчався улюбленій справі. Після закінчення інституту я отримав направлення до міста Дніпро, але мені там не сподобалося, зокрема й через те, що було досить дорого орендувати майстерню. Тому я повернувся в Олександрівку і ніколи не переймався, що живу у маленькому містечку. А нині, з наявністю інтернету, взагалі жодних проблем з місцем проживання немає: якщо ти талановитий, то тебе у будь-якій точці планети помітять і запропонують роботу, а ти, відповідно, зможеш реалізуватися. Ще один плюс віддаленості: оцінюють лише твої роботи, і немає ніякого лобі з боку якихось впливових людей.

Я люблю працювати і не люблю відволікатися на речі, які творчості жодним чином не стосуються.

Розмову записала та вела
Тетяна Юганова