Ольга родом з Новгородки, 9 років працює вчителькою фізики Новгородківського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів — ДНЗ». Вона — людина творча: і вишиває, і плете, а коли перебувала у другій декретній відпустці, захопилася миловарінням, бо, за словами жінки, «творча людина не може сидіти просто так». Цікавим був і сам спосіб обрання захоплення: Ольга переглянула чимало матеріалів в інтернеті, виписала те, чим можна займатися, і почала викреслювати, що не підходить. — Я взагалі люблю списки, — говорить Ольга. — Я ж математик за складом розуму, тому мені необхідний чіткий план, планування на роботі — планування і в житті. І вдома у мене все за списками: на холодильнику висять помісячні списки — куди відвести дітей, що необхідно купити тощо.

Мій чоловік Євген — вчитель трудового навчання у цій же школі. Він родом з Олександрії. Ми познайомилися під час навчання у Кіровоградському державному педуніверситеті імені Володимира Винниченка. Майбутній чоловік, який старший за мене на рік, приходив у гості з одногрупником (який тепер наш кум) у гуртожиток до своїх однокурсниць, з якими я жила на одному поверсі. Кажуть, що немає кохання з першого погляду, але, мабуть, воно є, бо Євген мені сподобався одразу. Можливо це дивно звучить, але мене вразило його вбрання: хлопець, який мешкає в гуртожитку, був вбраний у світлі брюки, білу футболку, білі кросівки, а коли він роззувся, я побачила білосніжні шкарпетки. Після першої зустрічі він став заходити частіше, проявляти знаки уваги — зокрема приносив гарячий шоколад, який я дуже любила. Ми зустрічалися два місяці, а потім я переїхала до нього. Через два роки, у 2005, вирішили одружитися, а рішення наше прискорив мій тато.

Євген: — Після першої зустрічі мені захотілося бачити Ольгу частіше, мабуть, це й справді кохання з першого погляду. Мені не були важливі її якості господині, бо сподобалася те, що вона гарна і весела. Таких, як вона, не зустрічав раніше.

Ольга: — Думаю, важливою складовою наших міцних і тривалих стосунків стало те, що ми зустрілися у молодому віці, коли не важливий соціальний статус, ми навіть не цікавилися одне в одного, ким працюють батьки.
Дуже незвичайною є думка Бегбедера… На моє переконання, у коханні не треба думати, що буде через рік чи два, слід просто відчувати одне одного. Протягом усього нашого подружнього життя ми з чоловіком ніколи не залишалися одне без одного на тривалий час: на роботі ми разом, обідаємо разом, додому йдемо разом, з дітьми гуляємо разом — маємо трьох синів: Дениса (вісім років) і двійню — Максима і Макара, яким по два з половиною роки. До батьків в Олександрію Євген не хоче їхати без мене, хоча з маленькими дітьми це досить складно.

Так, звичка з’являється, і може дратувати, що хтось кладе речі не на місце, але щоб розлучатися — це ні! Я вважаю, що на такі побутові проблеми не слід звертати уваги, адже ніхто не є ідеальним. Інколи слід заплющити очі на дрібницю, а інколи — поговорити. Хоча особисто ми дуже часто говоримо. Я емоційна, Євген — більш мовчазний, тому розмови ініціюю я. Ми розкладаємо проблему на складові, разом її вирішуємо і намагаємося кожен по відношенню до іншого удосконалюватися.

Євген: — Від фрази дружини «нам слід поговорити» я свідомість не втрачаю. Інколи мені цікаво, інколи хвилююся в очікуванні. Бувають такі ситуації, коли я вже наперед знаю, що за годину-дві така пропозиція надійде. За складом характеру я дійсно спокійний і мовчазний, але емоційність дружини мене не дратує — ми ж друзі одне для одного. У нас не так багато друзів в оточенні, і якщо ми не будемо розмовляти по душам між собою, то нічого хорошого для нас обох не буде.

Ольга: — Мені не можуть набриднути стосунки, бо я щоразу відкриваю свого чоловіка з нового боку. Після народження двійні у мене розпочалася післяпологова депресія, до того ж були деякі тривожні висновки лікарів щодо стану здоров’я малюків, тож я плакала з ранку до вечора. І зараз я розумію, що не кожен чоловік би таке витримав. Але він постійно носив немовлят на руках, вставав до них серед ночі, а коли влаштувався на ще одну роботу, приходив з роботи зранку і бавився з ними. Зараз він постійно відшукує нові методи виховання дітей, за ними душі не чує. По відношенню до мене — завжди компліменти і квіти. Він завжди веселий, жартує, у мене таке враження, що він ніколи не втомлюється. Мене вражають його уподобання в хобі, фільмах, музиці. Це людина, з якою можна поговорити на будь-яку тему. Тому про які нудні стосунки може йти мова!

Взагалі, мій чоловік — свята людина: не палить, не вживає алкоголь, домашній, з дітьми гуляє, тому я за нього тримаюся. При одруженні ми вінчання розцінювали як серйозний крок і лише минулого року зрозуміли, що готові до нього, адже одне без одного ми нікуди, тому на річницю весілля у серпні повінчалися. До цієї важливої події чоловік підготував мені у подарунок колаж з фото наших пам’ятних дат, який зараз прикрашає нашу квартиру. До речі, минулого тижня ми дивилися передачу, в якій розповідали, що комік Євген Кошовий та його дружина теж вирішили повінчатися на десяту річницю подружнього життя, тож ми знайшли однодумців і серед зірок.

Окрема розмова про наші хобі. Мені спочатку було страшно займатися новою справою — миловарінням, але крок за кроком все вдавалося. Тепер мої вироби купують, з ними побувала на хуторі Надія, у Помічній, на днях сіл Новгородківського району й у самій Новгородці. У свої вироби додаю аромаолії, щоб вони було не лише гарними, а ще й корисними. Освоїла цукрові скраби, бомбочки для ванни, які люблять малюки. Чоловік мене підтримує: коли влітку трохи не складалося з продажами і я хотіла кидати цю справу, він переконав не зупинятися. Ще шию краватки-метелики, щоб хлопці гарно виглядали. Бісером вишила велику картину «Велика родина», але на продаж її не виставляю — то моє особисте: створювала її, коли була вагітна. Ми вже знали, що у нас буде двійня, тому малюнок вибирали довго. Я хотіла, щоб картина була в українському стилі, а коли побачили ту схему (там було двоє маленьких хлопчиків і один старший, а біля кожного стоїть по дівчинці), я сказала: то наші хлопці, дівчата — це невістки, а це ми з тобою: жінка з хлібиною і чоловік з поросям. Ми мріємо про власний будинок, то на картині є і будинок, і кіт. Це така собі карта мрії.

У мене багато планів у списках, серед яких виготовлення розвиваючих іграшок з фетру (пальчиковий театр), але немає часу для їх реалізації. Слід займатися дітьми: грати з ними, приділяти увагу. Старший Денис ходить на танці, освоює піаніно, малювання і ліплення. Музику люблять усі троє: наш сімейний ранок починається з того, що ми вмикаємо канал М1 і всі танцюють. Уявіть собі це в однокімнатній квартирі!

Мій чоловік теж творчий: вже два роки займається фото і відео, робить віньєтки, знімає випускні й весілля, роблячи цікаві фільми. Любить випилювати лобзиком: випиляв з дерева наші імена, і ці вироби прикрасили новорічну ялинку.

Євген: — Старший син просить мене навчити його працювати у фотошопі (графичный редактор — ред.) — і я його вчу. Нещодавно ми майстрували разом годівничку, і я ще й довірив Денисові фотокамеру, аби він відзняв процес. Ми змонтували ролик і тепер часто переглядаємо його. Півроку тому замовлень на зйомки заходів було багато, але це відбирало час від родини. Тому утвердився в думці, що захоплення має залишатися захопленням, а не ставати ще однією роботою.

Ольга: — У нас троє ще маленьких дітей, тому час для нашої творчості — нічний. Вночі сімейна пара Дигадюків не спить — дружина мило варить, перед цим перевіривши зошити, а чоловік відео монтує.

У нас є сімейні традиції: ми проводимо сімейні наради, на які беремо старшого сина, і обговорюємо теми, які нас зацікавили. Кожних вихідних ми влаштовуємо сімейну вечірку: готуємо піцу чи хот-доги, смакуємо їх з кавою та теревенимо. Зараз у сина розпочався період закоханостей, тож він із татом або зі мною обговорює стратегію поведінки з дівчатами, а потім ми разом готуємо бутерброди, якими він пригощає своїх подруг. Нам не подобається проводити дозвілля у кафе чи барах, більш імпонує таке домашнє спілкування.
Євген: — На мою думку, запорукою наших стосунків, окрім кохання, є відсутність розподілу на жіночу і чоловічу роботу, за виключенням свердління чи шитва, звісно. А так, кому прибирати, готувати їсти чи гуляти з дітьми, ми не ділимо. Ще вважаю, що діти — це важливо: впевнено заявляю, що три дитини — веселіше, ніж одна. І робити з ними щось разом дуже приємно і їм, і нам. А ще важливо, що ми працюємо разом — бачимося частіше. Свого часу я ближче підбирався до дружини, навіть кабінет їй у школі обладнав, аби можна було приходити туди разом із сином-школярем.

Ольга: — А я вважаю, що треба одне одного чути і поважати думку іншого, і ніяких більше складних правил не існує.

(068) 067 93 95 (Ольга Дигадюк).