Духмяний чай від Олени Ковальової
- 5 січня 2018, 15:55
У січні ми вирішили продовжити рубрику «Кіровоградщина та її мистецтво хюґе». Нагадаємо, що хюґе — це скандинавське мистецтво бути щасливими.
Пора зимових свят налаштовує нас на романтичний та спокійний лад, коли хочеться сидіти у колі родини чи друзів і неспішно вести розмови за чашкою ароматного чаю при світлі свічок. Саме так люблять проводити свій час знам’янчанки, з якими ми познайомилися на фестивалі «Чута фест» у Цибулевому Знам’янського району.
Олена Ковальова живе у місті Знам’янка. Травництвом займається близько 10 років. Це її захоплення, її поклик, її місія у житті. Захоплення розпочалося із любові до подорожей.
— Оскільки через фінансовий бік справи подорожувати на далекі відстані не було змоги, я сідала на велосипед і відкривала для себе нові куточки рідного краю, — говорить Олена. — Коли необхідно було перепочити, сідала і розглядала кожну травинку і квіточку: скільки у неї пелюсток, який має запах. Потім вивчення трав стало метою таких подорожей, було цікаво вивчати різноманіття рослин. Згодом розпочала їх збирати і готувати чаї, дію яких випробовувала на собі. Але це не означає, що я не купую чаї у магазині. Їх ми також п’ємо, адже вони теж мають лікувальні властивості.
Знання щодо трав приходили самі собою. За фахом я кухар кулінар-кондитер, тобто моє захоплення ніяк із фахом не пов’язане. Вважаю, що воно у мені прокинулося, коли прийшов час, бо травництвом займалася моя прабабуся. Це так же, як і у поетів: звідки до них приходять віршові рядки? До речі, я теж пишу вірші, ще зі школи. Якийсь час була перерва, а зараз відновила це заняття. Мої твори друкували у газетах «Наша Знам’янщина», «Знам’янські вісті», «Сільське життя», а також вони увійшли до альманаху «Натхнення», яку упорядкував Знам’янський міський Палац культури.
Із своїм запашним товаром я буваю на ярмарках у Знам’янці, Кропивницькому. До мене звертаються за рекомендацією у підборі того чи іншого лікувального збору. Я, звісно, допомагаю, але на додачу завжди кажу: «Вода камінь точить». Адже усі хочуть швидкого одужання, а швидко нічого не відбувається, не даремно кажуть, що час лікує. А ще людині потрібна звичайнісінька підтримка. І якщо вона не знаходить її у близьких чи рідних, то, звичайно, я завжди знайду добре слово кожному, хто до мене звертається. Але хочу наголосити, що важливо не лікуватися, а постійно підтримувати організм у здоров’ї.
Окрім чаїв займаюся виготовленням ляльок-мотанок, ляльок-зернушок (вони допомагають вірити людині у вдалий рік і самому створювати необхідне диво у житті. Бо віра якраз і допомагає створити диво життя), ляльок-травниць (вони наповнені духмяною травою. Їх слід пом’яти в руках, поворушити, і тоді кімнатою пошириться трав’яний дух-аромат, який відганяє духів хвороби, тому таких ляльок рекомендують чіпляти над ліжечком дитини. У них всередині м’ята, меліса, чебрець, які мають приємний аромат). Лікувальними духмяними травами наповнюю і саше — подушечки, які насичують повітря приємним ароматом і створюють відчуття чистоти, створюючи затишок, комфорт й атмосферу у помешканні. Ці подушечки також можна класти у шафу, щоб ароматизувати постільну білизну чи рушники.
Для поповнення багажу власних знань слід вдосконалюватися. Для цього я багато експериментую, їжджу і спілкуюся з іншими травниками. Свої знання досі нікому не передала — немає охочих, бо це важка праця і велика відповідальність.
Розмову записала Тетяна Юганова
Олена Ковальова живе у місті Знам’янка. Травництвом займається близько 10 років. Це її захоплення, її поклик, її місія у житті. Захоплення розпочалося із любові до подорожей.
— Оскільки через фінансовий бік справи подорожувати на далекі відстані не було змоги, я сідала на велосипед і відкривала для себе нові куточки рідного краю, — говорить Олена. — Коли необхідно було перепочити, сідала і розглядала кожну травинку і квіточку: скільки у неї пелюсток, який має запах. Потім вивчення трав стало метою таких подорожей, було цікаво вивчати різноманіття рослин. Згодом розпочала їх збирати і готувати чаї, дію яких випробовувала на собі. Але це не означає, що я не купую чаї у магазині. Їх ми також п’ємо, адже вони теж мають лікувальні властивості.
Знання щодо трав приходили самі собою. За фахом я кухар кулінар-кондитер, тобто моє захоплення ніяк із фахом не пов’язане. Вважаю, що воно у мені прокинулося, коли прийшов час, бо травництвом займалася моя прабабуся. Це так же, як і у поетів: звідки до них приходять віршові рядки? До речі, я теж пишу вірші, ще зі школи. Якийсь час була перерва, а зараз відновила це заняття. Мої твори друкували у газетах «Наша Знам’янщина», «Знам’янські вісті», «Сільське життя», а також вони увійшли до альманаху «Натхнення», яку упорядкував Знам’янський міський Палац культури.
Із своїм запашним товаром я буваю на ярмарках у Знам’янці, Кропивницькому. До мене звертаються за рекомендацією у підборі того чи іншого лікувального збору. Я, звісно, допомагаю, але на додачу завжди кажу: «Вода камінь точить». Адже усі хочуть швидкого одужання, а швидко нічого не відбувається, не даремно кажуть, що час лікує. А ще людині потрібна звичайнісінька підтримка. І якщо вона не знаходить її у близьких чи рідних, то, звичайно, я завжди знайду добре слово кожному, хто до мене звертається. Але хочу наголосити, що важливо не лікуватися, а постійно підтримувати організм у здоров’ї.
Окрім чаїв займаюся виготовленням ляльок-мотанок, ляльок-зернушок (вони допомагають вірити людині у вдалий рік і самому створювати необхідне диво у житті. Бо віра якраз і допомагає створити диво життя), ляльок-травниць (вони наповнені духмяною травою. Їх слід пом’яти в руках, поворушити, і тоді кімнатою пошириться трав’яний дух-аромат, який відганяє духів хвороби, тому таких ляльок рекомендують чіпляти над ліжечком дитини. У них всередині м’ята, меліса, чебрець, які мають приємний аромат). Лікувальними духмяними травами наповнюю і саше — подушечки, які насичують повітря приємним ароматом і створюють відчуття чистоти, створюючи затишок, комфорт й атмосферу у помешканні. Ці подушечки також можна класти у шафу, щоб ароматизувати постільну білизну чи рушники.
Для поповнення багажу власних знань слід вдосконалюватися. Для цього я багато експериментую, їжджу і спілкуюся з іншими травниками. Свої знання досі нікому не передала — немає охочих, бо це важка праця і велика відповідальність.
Розмову записала Тетяна Юганова
