Лідія Василівна Бережна і Любов Валентинівна Гонжа — наші землячки, чарівні степівчанки, спасівчанки. Разом із материнською колисковою влилася в їхні серця велика любов до рідного краю, до людей праці, до природи. А разом з цим і любов до прекрасного — до поезії. Цим обом жінкам Бог дарував чарівну силу слова. Вони пишуть про найрідніше, найпотаємніше, про те, що турбує кожного з нас. Їхня поезія — глибоко жіноча, зворушливо-тендітна, хвилююча, осяяна якимось внутрішнім вогнем, а іноді має відтінок невимовного осіннього смутку.

Лідія Бережна і Любов Гонжа — жінки сучасні, поетеси, твори яких я читаю душею, вони близькі читачеві. Потужна поезія авторок про жінок, яким доводиться багато працювати, терпіти, чекати, але навіть у вирі щоденних проблем, душі та краса жінок залишаються чистими, світлими, прекрасними. Вони обидві є активними членами літературного гуртка «Світоч». Їхня поезія, на мою думку, не лише зачіпає оті невидимі струни нашої душі, а й приносить радість, спонукає замислюватися над багатьма питаннями. І пишеться вона легко і зрозуміло лише тоді, коли в серці живе любов, є емоції і почуття.

Мої героїні — люблячі і турботливі матусі. Лідія Василівна виростила трьох синів: Сашу, Женю і Колю, радіє п’ятьом чарівним онучкам: Альоні, Наташі, Настуні, Олександрі і Валерії — гордиться їхніми здобутками, любить і балує. Любов Валентинівна виховує двох донечок — школярку Аріну і дошкільницю Полінку. Змалечку привчає їх любити рідний край, поважати і допомагати старшим. Не дивлячись на зайнятість: Лідія Василівна майже все життя віддала праці на залізниці, а Любов Валентинівна працює в державній службі, вони знаходять час і для своїх близьких, для друзів, для громадської роботи, для творчості.

Нещодавно ці милі жінки святкували свої дні народження. Хочеться побажати їм добра, творчого натхнення, щастя і великої любові.