У далекому 1937 році, саме в середині літа, у великій родині Івана і Марії Ткачуків народилася шоста дитина — син Володя. У сім’ї колгоспників вже підростало чотири сини і донька. Два брати Володимира Івановича —Іван та Савелій загинули на фронті, брата Василя, який був кандидатом педагогічних наук, очолював кафедру у Дніпропетровському університеті вже немає серед живих. Пішов із життя у вічність і брат Михайло, ще зовсім юною трагічно загинула сестричка Оля. А щаслива зірка подарувала нашому герою розповіді довге життя, бо вже 80-тий липневий теплий день народження відсвяткував він.

Після закінчення сільської семирічки Володимир Ткачук з відзнакою закінчив Тальнівський сільськогосподарський технікум, а потім Уманський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений агроном-рільник. Одразу помітили молодого, енергійного і відповідального агронома і направили на комсомольську, а згодом — на партійну роботу. Закидала доля молодого чоловіка працювати у Світловодськ, Онуфріївку, де залишилося у нього багато друзів і тільки приємні спогади.

З початку сімдесятих років Володимир Іванович стає другим секретарем райкому, а згодом і першим у Новгородці. Роботі віддавався на повну, де б не працював: майже 15 років керував районом, потім директором міжшкільного навчального комбінату, агрономом у професійно-технічному училищі №36, інженером обласного управління екології. Володимир Ткачук завжди був серед людей, намагався вирішувати їх проблеми та питання, допомагати, порадити. За його керівництва Новгородківщина славилася багатими, щедрими урожаями, поповнювалися машинно-тракторні парки, розвивалося тваринництво. Людей праці поважали, шанували та нагороджували.
За свою багаторічну працю Володимир Іванович не нажив багатства, авто, будинків. Але він має щасливу родину, велику повагу і шану від жителів району. Володимир Ткачук людина скромна, чесна і відкрита, добропорядна і щира. Його поради завжди виважені та мудрі. Ще з малого він взяв собі за мету — жити гідно, чесно і по совісті.

Так і живе. Переймається долею інших людей, допомагає як може. І в даний час не сидить вдома — заняття у вищій народній школі, у районному хорі «Ветеран». Він — член президії районної ветеранської організації, керівник шахового клубу «Тура»... Має багато державних нагород, орден, медалі, але жодного разу не носив їх.

Щасливий Володимир Іванович у подружньому житті. Вже більше п’ятдесяти років разом із дружиною Людмилою Андріївною йдуть по життю пліч-о-пліч. І відносини у них ніжні і романтичні. Людмила Андріївна більше 50 років викладала в школі математику. Сотні учнів — її вихованців поважають і люблять педагога за щирість, вимогливість і мудрість.

Подружжя Ткачуків виховало двох дітей Наталію і Сергія, прийняло як рідних зятя Анатолія та невістку Олену. Щиро радіють досягненням найдорожчих внуків Ірини, Марини, Катрусі та Олексія, балують наймолодшого в родині — правнучка Льовушку. І навчають їх добрим людським якостям — доброті, милосердю, відповідальності, чесності. Хіба це не є щастям, коли велика їхня родина збирається разом, коли є спільні теми для розмови, коли щемно від спогадів і радісно, що все в порядку. А як приємно заходити до Ткачуків у гості — радіють кожному, вони гарні співрозмовники і порадники.

На мій погляд, щаслива та зірка, під якою народився Володимир Іванович — шанована і поважна людина, добрий і щирий друг, гарний і виважений порадник та зразковий сім’янин. Бо щаслива та людина, яка живе не для себе, живе гідно і чесно, живе по совісті.