Ніби все правильно. Але ж будівельники прийшли не на голе місце. Люди тут, на Середньому Дніпрі-Славутичу селилися впродовж тисячоліть. Жили тут і в часи неоліту, тобто кам’яного віку, жили і в пізніші часи, виявлене і досліджене тут ранньослов’янське поселення VIII-Х століть нашої ери. Та і в пізніші часи проживали тут люди, залишивши після себе як давні легенди і перекази, так і пам’ятки матеріальної культури.

У часи великого переселення народів (перша половина першого тисячоліття нашої ери) тут, на Дніпрі, діяла переправа через давню нашу слов’янську ріку Дану, бачила вона тоді і могутні племена скіфів, гунів, давніх угрів, хозар, печенігів і половців, інших народів. Наприкінці першого тисячоліття тут господарювали слов’янські племена уличів, які під натиском полян пішли на Буг. На Дніпрі існували давні слов’янські торгові міста Бужин (нині село в Чигиринському районі), в гирлі річки Сули за горою Пивихою, яку добре видно на північному сході від Світловодська, існувало велике місто — порт Воїнь, гавань якого на ніч закривалася залізними ланцюгами, а на самій горі містився відомий в ті часи Пивогорський монастир, який підпорядковувався Києво-Печерській лаврі.

Та і монголо-татарські орди хана Батия не оминули наш край, влаштувавши на Дніпрі свій "перелаз", тобто облаштовану переправу через Дніпро. Відомий мандрівник Еріх Лясота, який плив Дніпром на човні в Запорозькі землі, бачив залишки татарської мечеті на правобережній горі, якраз тут, де і розташовувалось старе село Табурище. Що в землі тут відшукуються старі татарські монети свідчив і В. І. Гошкевич, який досліджував табурищанські околиці під час будівництва залізничної лінії від ст. Бурти до Новогеоргіївська і Чигирина на початку ХХ століття. Про це він і писав у своїй книзі "Скарби і старожитності Херсонської губернії", що вийшла 1903 року.



Уперше Табурище згадується в польських хроніках 1625 року, коли тут відбулася битва 20-тисячного козацького війська під командуванням гетьмана Марка Жмайла з 30-тисячним польсько-шляхетським військом коронного гетьмана Конецпольського. "Між залишками старого городища і озером Куруковим" біля села Табурища — так говориться в старих документах. Відомий історик нашого краю Василь Никифоров у своїх "Нарисах історії Олександрійського повіту" вказував, що Курукове озеро знаходилося поблизу села Білецьківки. Отже від старого городища (де нині шлюз) до с. Білецьківки — ось те поле, де і зійшлися в нерівному бою польські і козацькі війська.

Отже, за письмовими документами село Табурище існує з 1625 року, тобто йому нині минає 392 роки, значить і місту нашому слід би рахувати 392 роки, бо споруджене воно на місці старого села Гора. Городок. Божа гора Чорноморівка — ось ті кутки села, де якраз і виросло місто. Але з назвою нового міста пов’язані політичні процеси. Після смерті Сталіна (березень 1953 року) на політичну арену висунулися нові лідери. Головою Ради Міністрів СРСР було призначено вірного соратника Сталіна Георгія Маленкова, а посада Генерального секретаря ЦК КПРС залишилася тривалий час вільною. На неї претендували зразу кілька осіб з вищого політичного керівництва країни. Лише у вересні 1953 року Пленум ЦК прийняв рішення, щоб М. С. Хрущов зосередився на роботі в Центральному органі партії. Через деякий час його і було обрано Першим секретарем ЦК.

Колишні місцеві партійні працівники розповідали, що новому селищу мали дати ім’я Маленкова, але його фортуна невдовзі закінчилася. На перше місце в Політбюро вийшов Хрущов, тож саме його прізвище і дало назву проектованому новому місту.



Перші працівники великої новобудови згідно з проектом Нового міста розділили територію Табурища, де діяла сільська рада, на три частини. Одна йшла під затоплення (Чорноморівка, Скубіївка), всього 400 господарств, друга — Нагірне — відводила під спорудження нового міста (до неї увійшла і існуюча частина Табурища від Дніпра до вулиці Комсомольської (нині Героїв Чорнобиля) з сільськими хатами і господарствами, і третю частину склали південно-західні околиці Табурища, які розширилися і ущільнилися за рахунок переселенців із зони затоплення.

І лише в грудні 1955 року, під час чергових виборів до місцевих рад, були обрані Хрущовська селищна і Табурищанська сільська ради, які і співіснували на цій території аж до кінця 1959 року, коли їх врешті-решт об’єднали в одну Хрущовську селищну раду. Відтоді ім’я Табурища зникло з офіційних паперів і карти міста, поступившись своєю назвою смт Хрущово. А серед населення довго ще трималися назви Нижнє і Верхнє селища, та й назва Табурище ще й досі живе не лише в пам’яті людей, а й в щоденному спілкуванні світловодців, адже це нижня частина міста, названа офіційно Хмельницьким мікрорайоном.

Це і є перший корінь історії сучасного Світловодська.

(Далі буде).