До таких людей належить і директор комунального закладу «Новгородківський районний будинок дитячої та юнацької творчості», голова Новгородківської районної організації профспілки працівників освіти і науки України Наталія Іванівна Квітка. Їй хочеться бути скрізь і завжди серед людей. І стає жаль, що людина водночас може бути тільки десь в одному місці. У той час, як життя плине так широко й всеосяжно. І скрізь ти міг бути, скрізь зустрічати цікавих, розумних людей, заради них і завдяки їм живеш. І твоє щастя, що ти ніколи і ніде не забуваєш про це. Ось тільки скрізь бути ніяк не вдається, про що жалкує моя співрозмовниця.

У вересні цього року Наталія Іванівна відзначила ювілейну дату у своєму багатому на події та зустрічі житті. Однак, як і раніш, душа її залишається молодою й романтичною, серце відкрите цьому прекрасному світові, а мозок пульсує і серце б’ється у передчутті нових відчуттів та перемог.

Такою вже є її вчительська доля: не обійти, не об’їхати. А почалася вона після закінчення Кіровоградського педінституту імені О. С. Пушкіна призначенням в 1978 році на посаду вчителя математики Малинівської 8-річної школи Петрівського району, пізніще – викладача математики Новгородківського СПТУ №36. Енергійна молода вчителька швидко здобула авторитет в учнів та педагогічного колектву. Її поважали за глибокі знання, фаховий рівень викладання, за вміння організовувати колег на корисні справи, любов до учнів та до руху неспокійного життя. Наталію Іванівну помітили в районі та обрали на посаду третього сектретаря райкому комсомолу – завідувача шкільним відділом. Однак вона так і не зуміла довго жити без дітей: після комсомольської та партійної роботи знову повернулась до школи. Працювала вчителем математики Новгородківської ЗОШ №1 та заступником директора Новгородківської ЗШ №2. Навчала інших, а разом з ними вчилася й сама азбуці керівної діяльності, правильності та своєчасності принятих рішень, вмілому поєднанню індивідуальних та колегіальних форм управління для забезпечення ефективної діяльності всього колективу. У якийсь момент зрозуміла, що вже «переросла» себе як керівника, що може передавати набутий за роки робот в школі досвід іншим, тому й дала згоду на перехід до районного відділу освіти, де майже десять років працювала на посаді головного спеціаліста. З 2001 року на громадських засадах очолила галузевий райком профспілки працівників освіти, а через чотири роки була призначена на посаду директора комунального закладу «Новгородківський будинок дитячої та юнацької творчості», де працює й зараз.

Неабияке уміння спілкуватися з людьми, ділити з ними навпіл радості та труднощі, мудрість лідера, бо тільки в в знаннях і повазі до людей бачить Наталія Іванівна успіх вирішення будь-якої справи є визначальним у її характері. І це не є перебільшенням, бо, за її словами, успішним та справедливим може бути тільки той керівник, який живе роботою, досягненнями та проблемами свого колективу.

Чисельною в районі є профспілкова оганізація працівників освіти – близько 500 осіб, і чи не всі вони об’єднані в ній спільною справою та творчими задумами. І організація ця не паперова, не для «галочки» існує, а для людей і задля людей. І це не високі слова. Бо три роки тому до моїх рук випадково потрапила збірка «Перлина вчительського серця», яку «заселили» ліричні поезїї 15 педагогів району з Інгуло-Кам’янського, Верблюзького, Тарасівського, Петрокорбівського НВК, райцентрових шкіл, які заявили про свій поетичний хист в номінаціях з пейзажної, філософської, патріотичної, професійної лірики.

Збірочка побачила світ, однак профспілковий лідер не заспокоївся на тому, бо пізніш зібрала її авторів задля ближнього знайомства та обміну досвідом у вітальні районного будинку культури. А хіба можна викреслити зі спогадів цікаві заняття у «Клубі молодого вчителя» та перемоги молодих вчителів району в обласних конкурсах «Міс та містер освітяни», численні захоплюючі мандрівки рідним краєм, зокрема до до урочища Монастирище Устинівського району, де вчителі отримали справжню енергетику у своїй неспокійній професії!

А скільки проводиться профспілковою організацією туристичних поїздок, подорожей, конкурсів, спортивних змагань – не перелічити?!

Тому не випадково під час урочистостей з нагоди відзначення цьогорічного Дня працівників освіти Наталію Іванівну Квітку було нагороджено Нагрудним знаком ЦК профспілки працівників освіти і науки України «Заслужений працівник профспілки працівників освіти і науки України».

Окрім голови обкому галузевої профспілки Світлани Скалько її вітала яскравими осінніми квітами того дня начальник відділу освіти райдержадміністрації Лідія Остапчук (на фото), а вже після повернення додому – її колеги, друзі та рідні: чоловік (теж в минулому вчитель) Олександр Васильович, син Андрій та дочка Оксана, з якою, до речі, я познайомився на початку 90-х років, коли ще працював провідним інспектором – методистом обласного управління освіти, а вона, тодішня десятикласниця Новгородківської ЗОШ №1, брала участь в літературному конкурсі учнівської молоді Кіровоградщини і стала його переможницею. Як голова журі конкурсу аналізував її перші поезії, підготував кілька з них до публікації в газеті «Кіровоградська правда», тривалий час спостерігав за її творчим злетом.

Від себе хочу побажати своїй колезі Наталії Іванівні й надалі вести впевнено освітянський профспілковий корабель, аби сонячним теплом та щирістю людських сердець наповнювалися усі подальші дні і роки Вашого життя, а тепло та затишок рідної оселі надійно захищали від життєвих негараздів.