Усе життя в віршованих рядках
- 19 квітня 2016, 10:30
Ранок понеділка для нас розпочався зі знайомства з цікавою і неординарною людиною – Володимиром Івановичем Цареградським, який завітав до редакції газети «Вісник Кіровоградщини» з власними віршами та бажанням почути нашу думку щодо його поетичних здібностей.
Упродовж двохгодинного спілкування з нашим гостем, ми дізналися про його нелегкий трудовий і життєвий шлях, який він описав у віршованих рядках, зібраних у товстому зошиту, заповненому від першої до останньої сторінки.
Заслужений працівник промисловості України, володар почесних нагрудних знаків «Шахтарська слава», «Ударник XI п'ятирічки» та «Переможець соцзмагань» Володимир Іванович Цареградський вперше писати вірші почав лише 3 роки тому, на своє 77-річчя. Рідні та друзі схвально поставилися до його творчості, тож, з того часу колишній шахтар не розлучається з ручкою і папером. Пише про все на світі – про любов і кохання, красу і велич рідного краю, про сьогоднішні події в Україні та про випробування часів Другої Світової війни. Чимало віршованих рядків автора розповідають і про його малу Батьківщину – рідний Новогеоргіївськ.
Та більшість творів автора – автобіографічні. Без приховування розповідає він і про свої трудові здобутки, і про сімейне життя, і про нелегкі випробування, які випали на його долю, і навіть про згубні звички, як-то тяга до алкоголю. «По молодості я дійсно багато пив. Але за власним бажанням пройшов лікування і вже 50 років як зцілився цього недуга, – зізнається Володимир Іванович. – Я для чого це розповідаю? Тому що впевнений: якщо я зміг – і інші зможуть кинути пити. Я хочу, щоб молодь це зрозуміла. Більше за все не люблю п'яниць і ледарів».
Нині пенсіонер, Володимир Іванович усе життя тяжко працював, у тому числі у забоях та на шахтах. Першим місцем його роботи була шахта «Капітальна» у місті Жовті Води, куди він потрапив одразу після школи, а далі – шахти та рудники у Воркуті та Якутську, робота на «Світловодському хлібозаводі» та на Бетонному заводі, на ЗЧМ та СКТС і ТМ. Як зізнався наш співрозмовник, його трудова книжка заповнена вщерть, а ім’я значилося в Книзі трудової слави Кіровоградської області.
«У мене щонайменше 50 місць роботи, – посміхаючись говорить чоловік і додає, – І скрізь подяки і нагороди…». Найдовше (19 років) він пропрацював розмелювачем вольфрамової суміші на «Світловодському казенному комбінаті твердих сплавів і тугоплавких металів», звідси і пішов на пенсію. Та навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, не перестає трудитися. Наразі робить ремонт у побудованому власноруч будинку. І, звісно, пише вірші, один з яких ми пропонуємо на розсуд наших читачів. Зауважимо, що публікується він уперше.
***
Сам я з Придніпров’я, люблю ці края.
Це, люди добрі, Вітчизна моя!
Пас я тут корови і в’юнів ловив,
Колоски збирав я й по садках ходив.
Учився не дуже – гуляти любив.
У Дніпрі купався, на лижах ходив.
Місця тут красиві – поля і луги,
Горби і долини, й Дніпра береги.
І місто славетне на річці стояло,
Купальня і Тясмин його омивали.
Артілей і фабрик було там сповна,
Ставала на ноги країна моя.
І ліс був – дубовий, сосновий стояв,
Ковпак свого часу у нім воював.
Болота й озера довкола були,
Вони очеретом усі поросли.
Не буду ганьбити я інші місця,
Та Новогеоргіївськ – мрія моя.
***
Володимир Цареградський
Заслужений працівник промисловості України, володар почесних нагрудних знаків «Шахтарська слава», «Ударник XI п'ятирічки» та «Переможець соцзмагань» Володимир Іванович Цареградський вперше писати вірші почав лише 3 роки тому, на своє 77-річчя. Рідні та друзі схвально поставилися до його творчості, тож, з того часу колишній шахтар не розлучається з ручкою і папером. Пише про все на світі – про любов і кохання, красу і велич рідного краю, про сьогоднішні події в Україні та про випробування часів Другої Світової війни. Чимало віршованих рядків автора розповідають і про його малу Батьківщину – рідний Новогеоргіївськ.
Та більшість творів автора – автобіографічні. Без приховування розповідає він і про свої трудові здобутки, і про сімейне життя, і про нелегкі випробування, які випали на його долю, і навіть про згубні звички, як-то тяга до алкоголю. «По молодості я дійсно багато пив. Але за власним бажанням пройшов лікування і вже 50 років як зцілився цього недуга, – зізнається Володимир Іванович. – Я для чого це розповідаю? Тому що впевнений: якщо я зміг – і інші зможуть кинути пити. Я хочу, щоб молодь це зрозуміла. Більше за все не люблю п'яниць і ледарів».
Нині пенсіонер, Володимир Іванович усе життя тяжко працював, у тому числі у забоях та на шахтах. Першим місцем його роботи була шахта «Капітальна» у місті Жовті Води, куди він потрапив одразу після школи, а далі – шахти та рудники у Воркуті та Якутську, робота на «Світловодському хлібозаводі» та на Бетонному заводі, на ЗЧМ та СКТС і ТМ. Як зізнався наш співрозмовник, його трудова книжка заповнена вщерть, а ім’я значилося в Книзі трудової слави Кіровоградської області.
«У мене щонайменше 50 місць роботи, – посміхаючись говорить чоловік і додає, – І скрізь подяки і нагороди…». Найдовше (19 років) він пропрацював розмелювачем вольфрамової суміші на «Світловодському казенному комбінаті твердих сплавів і тугоплавких металів», звідси і пішов на пенсію. Та навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, не перестає трудитися. Наразі робить ремонт у побудованому власноруч будинку. І, звісно, пише вірші, один з яких ми пропонуємо на розсуд наших читачів. Зауважимо, що публікується він уперше.
***
Сам я з Придніпров’я, люблю ці края.
Це, люди добрі, Вітчизна моя!
Пас я тут корови і в’юнів ловив,
Колоски збирав я й по садках ходив.
Учився не дуже – гуляти любив.
У Дніпрі купався, на лижах ходив.
Місця тут красиві – поля і луги,
Горби і долини, й Дніпра береги.
І місто славетне на річці стояло,
Купальня і Тясмин його омивали.
Артілей і фабрик було там сповна,
Ставала на ноги країна моя.
І ліс був – дубовий, сосновий стояв,
Ковпак свого часу у нім воював.
Болота й озера довкола були,
Вони очеретом усі поросли.
Не буду ганьбити я інші місця,
Та Новогеоргіївськ – мрія моя.
***
Володимир Цареградський