«Українське кіно: тексти і контексти»: Сергій Тримбач про спадщину, пам’ять і силу кіно
- Ксенія Федорова
- 11 жовтня 2025, 09:17
10 жовтня в Обласній універсальній науковій бібліотеці імені Дмитра Чижевського у Кропивницькому відбулася зустріч «Українське кіно: тексти і контексти. Рефлексія Сергія Тримбача», присвячена історії та майбутньому національного кіномистецтва. Подія зібрала поціновувачів українського кіно, літератури та історії культури.
Головний гість заходу — кінознавець, літературознавець і довженкознавець Сергій Тримбач, якому цьогоріч виповнилося 75 років, поділився власними роздумами про розвиток українського кіно від 1920-х років до сьогодення.
Тримбач народився у селі Жовтневе (нині Байдаківський мікрорайон Олександрії), навчався на філологічному факультеті Київського університету, присвятив життя дослідженню українського кіномистецтва та очолював Національну спілку кінематографістів України. Його внесок відзначено Державною премією імені Довженка, Премією Джеймса Мейса та званням Заслуженого діяча мистецтв України.
Центральною темою розмови стала постать Олександра Довженка — одного з основоположників українського і світового кінематографа. Його фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля» стали класикою, а його творчість — прикладом балансу між мистецтвом і політикою.
Творчість Довженка завжди перебувала на межі між мистецтвом і політикою. Його твори прославляли людину, землю, працю, але водночас - змушували шукати компроміс із радянською владою. Сам Тримбач підкреслив, що режисер «жив у системі, проте завжди прагнув залишатися собою».
Особисте життя митця також не було простим. Довженко був одружений із Юлією Іпполитівною Солнцевою, акторкою та режисеркою, яка після його смерті присвятила життя збереженню його спадщини. Вона екранізувала його сценарії - «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна» - зберігши дух і стиль чоловіка.
Дітей у подружжя не було, проте духовними «дітьми Довженка», як сказав Тримбач, стали його учні, послідовники та ті, хто продовжив українську кіномову - Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Кіра Муратова, Роман Балаян, Сергій Параджанов.
У ході зустрічі Тримбач також згадав постаті Василя Стуса, Івана Дзюби, Ліни Костенко та Василя Цвіркуна — представників покоління, яке продовжило моральну лінію Довженка. Він поділився історіями про страх і напругу радянської епохи, розповів про зустрічі з Богданом Бенюком і захоплення грою Богдана Ступки.
Зустріч перетворилася на глибоку розмову про ідентичність, пам’ять і культурну спадкоємність. Головне питання, яке підняв кінознавець: чи зберігає сучасна культура ту внутрішню силу, якою колись були сповнені фільми Довженка.
«Ми можемо славитися не лише чорноземами, а й великими людьми», — підкреслив він, згадуючи своє походження з Кіровоградщини.
Тримбач народився у селі Жовтневе (нині Байдаківський мікрорайон Олександрії), навчався на філологічному факультеті Київського університету, присвятив життя дослідженню українського кіномистецтва та очолював Національну спілку кінематографістів України. Його внесок відзначено Державною премією імені Довженка, Премією Джеймса Мейса та званням Заслуженого діяча мистецтв України.
Центральною темою розмови стала постать Олександра Довженка — одного з основоположників українського і світового кінематографа. Його фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля» стали класикою, а його творчість — прикладом балансу між мистецтвом і політикою.
Творчість Довженка завжди перебувала на межі між мистецтвом і політикою. Його твори прославляли людину, землю, працю, але водночас - змушували шукати компроміс із радянською владою. Сам Тримбач підкреслив, що режисер «жив у системі, проте завжди прагнув залишатися собою».
Особисте життя митця також не було простим. Довженко був одружений із Юлією Іпполитівною Солнцевою, акторкою та режисеркою, яка після його смерті присвятила життя збереженню його спадщини. Вона екранізувала його сценарії - «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна» - зберігши дух і стиль чоловіка.
Дітей у подружжя не було, проте духовними «дітьми Довженка», як сказав Тримбач, стали його учні, послідовники та ті, хто продовжив українську кіномову - Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Кіра Муратова, Роман Балаян, Сергій Параджанов.
У ході зустрічі Тримбач також згадав постаті Василя Стуса, Івана Дзюби, Ліни Костенко та Василя Цвіркуна — представників покоління, яке продовжило моральну лінію Довженка. Він поділився історіями про страх і напругу радянської епохи, розповів про зустрічі з Богданом Бенюком і захоплення грою Богдана Ступки.
Зустріч перетворилася на глибоку розмову про ідентичність, пам’ять і культурну спадкоємність. Головне питання, яке підняв кінознавець: чи зберігає сучасна культура ту внутрішню силу, якою колись були сповнені фільми Довженка.
Фото: авторки
