Каплиця на честь Казанської ікони Божої Матері (Село Букварка Олександрівського району)
Навіть коли здається, що історія села втрачена назавжди, варто спробувати зібрати її по крупинкам. І тоді серед іншого вдасться з’ясувати, що на території сучасної сільської ради колись було дві церкви. Навіть якщо час розпорядився так, що храми не вціліли, варто відродити хоча б один. І тоді жителі села відчують, що надія на відродження духовності є.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У ІІ половині ХVІІІ століття на Правобережній Україні, на території сучасної Кіровоградської області, діяла адміністративно-територіальна одиниця Нова Сербія. Ініціював таке переселення полковник австрійської служби Йован Самойлович Хорват, який клопотав перед російським урядом дати дозвіл йому та іншим сербам-граничарам, яких Австрія використовувала для охорони своїх кордонів від турків, оселитися на теренах Російської імперії. Отримавши дозвіл, один із шанців (земляне укріплення у вигляді рову з насипом) військово-поселенської території Нової Сербії — шанець 12-ї роти Чорного гусарського полку розташувався на берегах річки Крутоярки, де до цього знаходився козацький зимівник Крутояр. Під впливом сербської мови в результаті фонетичних процесів назва поселення змінилася до Вуковар, а пізніше перетворилася на Букварку. Упродовж часу змінювалися і межі сучасного села.
Серед інших пропозицій, які надав російському уряду при клопотанні щодо переселення Іван Хорват, була обіцянка за власні кошти побудувати кам’яний монастир в ім’я Миколи Чудотворця. Архімандритом у Нову Сербію Хорват узяв земляка — архімандрита Софронія.
Синод відділив Нову Сербію від Київської єпархії в Переяславську указом від 5 липня 1756 року. Архімандрит Софроній отримав грамоту від синоду 18 серпня 1756 року і виїхав у Нову Сербію. Чоловік він був чесний і набожний, тому зразу ж почав з виконання своїх обов’язків. Уже у 1759 році єпископ Гервасій доводить до відома синоду, що архімандрит Софроній Доброшевич хоче збудувати в лісі Чута монастир з подвір’ям і церквою в ім’я Преображення Господнього, на що має благословення преосвященного Іоанна і дозвіл від генерал-майора Хорвата.
Одначе будуватися не вийшло — Хорват передумав і заборонив будівництво, а його офіцери розігнали монахів. І так і далі повелося: Хорват скаржиться на Софронія в сенат, Софроній скаржиться на Хорвата Гервасію, а той, у свою чергу, в синод. Війна за угіддя продовжувалася, аж доки Гервасій не відлучив Хорвата від церкви. А пізніше Івана Хорвата взагалі прибрали з Нової Сербії, як і скасували саму Нову Сербію (1764 рік).
Цікавий момент: архімандрит — є, монахи — є, а монастир так і не збудували. Але користь від таких намірів для краю все ж таки була: в ротних поселеннях будувалися церкви коштами громад і окремих офіцерів. Так, у журналі синоду 1760 року записано, що на 23 ротних поселення Нової Сербії на кінець 1760 року було вже 26 діючих церков і 6 будувалося. Яка ж із них букварська?
Перша букварська церква знаходилася на місці поселення 12-ї роти Чорного гусарського полку, це сучасний хутір Тарасівка. Старожили пам’ятають, де стояла ця церква, і навіть знають, де знаходилася могила попа. Зараз там поле.
А от якою ця церква була? Ми можемо тільки гадати — ні малюнків, ні, тим більше, фотографій не збереглося. Підкріпити здогадки нам допоможуть розвідки архієпископа Гавриїла (Василь Федорович Розанов), який, займаючи на Півдні України посаду єпархіального архієрея, мав вільний доступ до архівних матеріалів, опрацював багато джерел і підготував низку праць, які були опубліковані після його переїзду до Одеси. У своїй праці «Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый» (1857 рік) він охоплює великий період: від виникнення Нової Сербії до перетворення її у Новоросійську губернію.
У цій роботі серед іншого автор зазначив, що церкви Нової Сербії були похідними: дерев’яними з одним або двома куполами. Думається, що церкви, як і все у Новій Сербії, були розраховані на випадок турецької агресії: при потребі розібрали — перевезли — на новому місці знову зібрали.
Дослідити цей період важко. Змінювались російські царі, а разом з ними назви міст, губерній і єпархій, бо російська православна церква була інструментом в руках самодержців, який допомагав тримати в покорі народи і підтримувати порядок на велетенській території імперії. Але одне зрозуміло: перша букварська церква була дерев’яна.
Ще одне джерело дає можливість стверджувати, що при церкві діяла школа. Архімандрит Арсеній (Антоній Ілліч Іващенко), описуючи відкриття семінарії у селі Цибулевому Знам’янського району, наводить факт, що у 1759 році священники Панчевого, Вуковара, Дмитрівки і Глинського отримали розпорядження присилати дітей від 8-ми до 14-ти років на навчання. Скільки діяла церковно-приходська школа — не відомо. Але знаємо, що Нова Сербія проіснувала до 1764 го року, а потім це стала Єлизаветинська провінція Новоросійської губернії.
Звідки знаємо про те, що церков на території сучасної Букварської сільської ради було дві? Єпископ Переяславський і Бориспільський Гервасій 18 січня 1766 року склав «Статистично-географічний огляд Єлизаветинської провінції», в якому сказано, що шанець Буковар (уже не Вуковар) налічує 596 жителів, а за 3 версти від нього є хутір Старий Вуковар, де всього три двори з населенням сім чоловік. (З цього зрозуміло, що село зайняло майже сучасне своє розташування). Оскільки згідно із синодальним та імператорським іменним указами від 10 серпня 1722 року та 4 червня 1768 року, які були чинні до 1778 року, визначалося, що діяла одна церква зі священником на 100-150 дворів, то на старому місці у 1766 році раніше діючої церкви вже бути не могло, бо, відповідно до даних Гервасія, там було всього три двори.
Чи церкву перенесли на нове місце в центр Буковару, чи залишили на місці, а в центрі збудували нову? Невідомо. Знаємо лише, що вихідці з Тарасівки (Старого Вуковару) з покоління в покоління усно передавали відомості про те, що перша церква була на честь ікони Божої Матері Казанської.
Від другої церкви (оригінальної чи перенесеної) на сьогодні маємо тільки залишки фундаменту в центрі села, біля школи на футбольному майданчику.
А ось письмових пам’яток трішки більше. У праці доктора історичних наук Ігоря Лимана «Православна церква на Півдні України в 1775-1781 р.р.» наведені відомості про церкви та парафіяльне духівництво, які мають бути переведені зі складу Переяславської єпархії до єпархії Слов’янської та Херсонської. Так ось у записі від 12 вересня 1776 року значаться священнослужителі «церкви святого великомученика Димитрия в шанце Буковарском». Оскільки ця (друга) церква мала назву на честь Димитрія, то можна сміливо стверджувати, що друга церква таки була новоствореною, а не перенесеною.
СЬОГОДЕННЯ
За ініціативи і фінансової підтримки місцевого жителя — голови фермерського господарства Віктора Гусака у селі збудували каплицю на честь Казанської ікони Божої Матері. Участь у будівництві серед інших брали учасники АТО Борис Михайлов та Віктор Цима.
Так відродилася перша церква давньої Букварки, тільки вже не похідна дерев’яна, а добротна, з гарною акустикою. 17 червня 2019 року у ній відбулася перша божественна літургія, яку провів протоієрей Дмитро Негреско.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Нинішні жителі села знають, що ікона Казанської ікони Божої Матері з тієї ж таки першої церкви довгий час перебувала в Букварці та передавалася від покоління до покоління однієї із сільських родин. Утім на сьогодні історія ікони невідома.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Букварки можна щочетверга рейсовим автобусом Олександрівка – Букварка.
У ІІ половині ХVІІІ століття на Правобережній Україні, на території сучасної Кіровоградської області, діяла адміністративно-територіальна одиниця Нова Сербія. Ініціював таке переселення полковник австрійської служби Йован Самойлович Хорват, який клопотав перед російським урядом дати дозвіл йому та іншим сербам-граничарам, яких Австрія використовувала для охорони своїх кордонів від турків, оселитися на теренах Російської імперії. Отримавши дозвіл, один із шанців (земляне укріплення у вигляді рову з насипом) військово-поселенської території Нової Сербії — шанець 12-ї роти Чорного гусарського полку розташувався на берегах річки Крутоярки, де до цього знаходився козацький зимівник Крутояр. Під впливом сербської мови в результаті фонетичних процесів назва поселення змінилася до Вуковар, а пізніше перетворилася на Букварку. Упродовж часу змінювалися і межі сучасного села.
Серед інших пропозицій, які надав російському уряду при клопотанні щодо переселення Іван Хорват, була обіцянка за власні кошти побудувати кам’яний монастир в ім’я Миколи Чудотворця. Архімандритом у Нову Сербію Хорват узяв земляка — архімандрита Софронія.
Синод відділив Нову Сербію від Київської єпархії в Переяславську указом від 5 липня 1756 року. Архімандрит Софроній отримав грамоту від синоду 18 серпня 1756 року і виїхав у Нову Сербію. Чоловік він був чесний і набожний, тому зразу ж почав з виконання своїх обов’язків. Уже у 1759 році єпископ Гервасій доводить до відома синоду, що архімандрит Софроній Доброшевич хоче збудувати в лісі Чута монастир з подвір’ям і церквою в ім’я Преображення Господнього, на що має благословення преосвященного Іоанна і дозвіл від генерал-майора Хорвата.
Одначе будуватися не вийшло — Хорват передумав і заборонив будівництво, а його офіцери розігнали монахів. І так і далі повелося: Хорват скаржиться на Софронія в сенат, Софроній скаржиться на Хорвата Гервасію, а той, у свою чергу, в синод. Війна за угіддя продовжувалася, аж доки Гервасій не відлучив Хорвата від церкви. А пізніше Івана Хорвата взагалі прибрали з Нової Сербії, як і скасували саму Нову Сербію (1764 рік).
Цікавий момент: архімандрит — є, монахи — є, а монастир так і не збудували. Але користь від таких намірів для краю все ж таки була: в ротних поселеннях будувалися церкви коштами громад і окремих офіцерів. Так, у журналі синоду 1760 року записано, що на 23 ротних поселення Нової Сербії на кінець 1760 року було вже 26 діючих церков і 6 будувалося. Яка ж із них букварська?
Перша букварська церква знаходилася на місці поселення 12-ї роти Чорного гусарського полку, це сучасний хутір Тарасівка. Старожили пам’ятають, де стояла ця церква, і навіть знають, де знаходилася могила попа. Зараз там поле.
А от якою ця церква була? Ми можемо тільки гадати — ні малюнків, ні, тим більше, фотографій не збереглося. Підкріпити здогадки нам допоможуть розвідки архієпископа Гавриїла (Василь Федорович Розанов), який, займаючи на Півдні України посаду єпархіального архієрея, мав вільний доступ до архівних матеріалів, опрацював багато джерел і підготував низку праць, які були опубліковані після його переїзду до Одеси. У своїй праці «Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый» (1857 рік) він охоплює великий період: від виникнення Нової Сербії до перетворення її у Новоросійську губернію.
У цій роботі серед іншого автор зазначив, що церкви Нової Сербії були похідними: дерев’яними з одним або двома куполами. Думається, що церкви, як і все у Новій Сербії, були розраховані на випадок турецької агресії: при потребі розібрали — перевезли — на новому місці знову зібрали.
Дослідити цей період важко. Змінювались російські царі, а разом з ними назви міст, губерній і єпархій, бо російська православна церква була інструментом в руках самодержців, який допомагав тримати в покорі народи і підтримувати порядок на велетенській території імперії. Але одне зрозуміло: перша букварська церква була дерев’яна.
Ще одне джерело дає можливість стверджувати, що при церкві діяла школа. Архімандрит Арсеній (Антоній Ілліч Іващенко), описуючи відкриття семінарії у селі Цибулевому Знам’янського району, наводить факт, що у 1759 році священники Панчевого, Вуковара, Дмитрівки і Глинського отримали розпорядження присилати дітей від 8-ми до 14-ти років на навчання. Скільки діяла церковно-приходська школа — не відомо. Але знаємо, що Нова Сербія проіснувала до 1764 го року, а потім це стала Єлизаветинська провінція Новоросійської губернії.
Звідки знаємо про те, що церков на території сучасної Букварської сільської ради було дві? Єпископ Переяславський і Бориспільський Гервасій 18 січня 1766 року склав «Статистично-географічний огляд Єлизаветинської провінції», в якому сказано, що шанець Буковар (уже не Вуковар) налічує 596 жителів, а за 3 версти від нього є хутір Старий Вуковар, де всього три двори з населенням сім чоловік. (З цього зрозуміло, що село зайняло майже сучасне своє розташування). Оскільки згідно із синодальним та імператорським іменним указами від 10 серпня 1722 року та 4 червня 1768 року, які були чинні до 1778 року, визначалося, що діяла одна церква зі священником на 100-150 дворів, то на старому місці у 1766 році раніше діючої церкви вже бути не могло, бо, відповідно до даних Гервасія, там було всього три двори.
Чи церкву перенесли на нове місце в центр Буковару, чи залишили на місці, а в центрі збудували нову? Невідомо. Знаємо лише, що вихідці з Тарасівки (Старого Вуковару) з покоління в покоління усно передавали відомості про те, що перша церква була на честь ікони Божої Матері Казанської.
Від другої церкви (оригінальної чи перенесеної) на сьогодні маємо тільки залишки фундаменту в центрі села, біля школи на футбольному майданчику.
А ось письмових пам’яток трішки більше. У праці доктора історичних наук Ігоря Лимана «Православна церква на Півдні України в 1775-1781 р.р.» наведені відомості про церкви та парафіяльне духівництво, які мають бути переведені зі складу Переяславської єпархії до єпархії Слов’янської та Херсонської. Так ось у записі від 12 вересня 1776 року значаться священнослужителі «церкви святого великомученика Димитрия в шанце Буковарском». Оскільки ця (друга) церква мала назву на честь Димитрія, то можна сміливо стверджувати, що друга церква таки була новоствореною, а не перенесеною.
СЬОГОДЕННЯ
За ініціативи і фінансової підтримки місцевого жителя — голови фермерського господарства Віктора Гусака у селі збудували каплицю на честь Казанської ікони Божої Матері. Участь у будівництві серед інших брали учасники АТО Борис Михайлов та Віктор Цима.
Так відродилася перша церква давньої Букварки, тільки вже не похідна дерев’яна, а добротна, з гарною акустикою. 17 червня 2019 року у ній відбулася перша божественна літургія, яку провів протоієрей Дмитро Негреско.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Нинішні жителі села знають, що ікона Казанської ікони Божої Матері з тієї ж таки першої церкви довгий час перебувала в Букварці та передавалася від покоління до покоління однієї із сільських родин. Утім на сьогодні історія ікони невідома.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Букварки можна щочетверга рейсовим автобусом Олександрівка – Букварка.
