Духовні святині села Васине

На високому пагорбі, серед розмаїття зелені, око подорожуючого спиняється на стінах зруйнованого старого храму, і відчуття чогось незвичайного, світлого охоплює душу. Поруч нова невеличка Петропавлівська церква радо зустрічає гостей. А в низині — озеро з лебедями манить поглянути на це диво вірності і любові зблизька (вже багато років птахи прилітають у ці місця, щоб продовжувати свій рід).

Криниця з цілющою водою втамує не лише вашу спрагу, а додасть здоров’я та сил здолати усі життєві випробування, бо лише з вірою в серці людина сильна духом і тілом.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:

Ще на початку ХVІІІ століття село Васине приєднало до себе невеличке село Зарудні Байраки. Ці землі належали представникам відомого козацького роду старшин Миргородського полку (Григорій Зарудний за часів Данила Апостола і до кінця 40-х років ХVІІІ століття займав посаду судді Миргородського полку). Відповідно до архівних документів, 1806 року господарі даних населених пунктів майор Петро та капітан Олександр Медерові. Населення становило 334 особи, з них 119 чоловіків та 115 жінок.

Відповідно до архівних документів (37 Фонду Херсонської Духовної консисторії, «Формулярного списку Введенської церкви села Зарудні Байраки Олександрійського повіту Херсонської губернії за 1914») відомо, що церква була збудована за сприяння Семена Микитовича Козьми і освячена 9 вересня 1903 року: «Будівля цегляна, на кам’яному фундаменті з дзвіницею. Верх дерев’яний, сосновий, вкритий залізом. Будівля 36 аршин у довжину, 15 у ширину та 23 у висоту. Огорожа дерев’яна складає 625 кв. Має чотири дзвони: 1-й вагою у 29 пудів 38 фунтів, 2-й — 9 пудів 30 фунтів, 3-й — 5 пудів 30 фунтів і 4-й — 30 фунтів. Вартість церкви по страховій оцінці 10500 рублів. Престол один, в ім’я Введення до храму Пресвятої Богородиці. Антимінс був виданий у 1903 році. Земельна ділянка при церкві складає 35 десят 1130 кв.саж. Ця земля подарована землевласником у власність релігійної громади, відповідно є запис у Нотаріальній книзі Єлисаветградської губернії Олександрійського повіту за 1903 рік, частина 2-га книга 1-ша №23».

Відповідно до Єпархіального довідника Херсонської єпархії, у 1906 році Введенська церква приписана до приходу в ім’я Митрофана Воронезького села Митрофанівка Новопразької волості Олександрійського повіту. На той час, з 1904 року служби у даному храмі проводив священик Діонісій Симеонов Климентьєв. Обов’язки псаломщика виконував Федір Моісейович Зайченко. Штат затверджений Указом Священного Синоду від 18 січня 1906 року №622. З жовтня 1907 року, відповідно до резолюції архієпископа Херсонського та Одеського Димитрія, священиком Введенської церкви села Зарудні Буєраки призначено Антонія Бедрицького. Псаломщиком же став Іван Миронов, а церковним старостою з 1907 по 1916 роки вибирався селянин Михайло Волков, а пізніше Іван Жарик.

Революційні події не оминули і Введенський храм — церква була закрита, і на її місці відкрили сільський клуб. А священнослужителі перетворилися у найбезправнішу категорію місцевих жителів, позбавлялися практично всіх прав, засобів до існування та житла. Віднині і на довгі роки вони несли тягар величезних випробувань як моральних, так і фізичних. У 1928 році на місці алтаря працівники клубу та партійні активісти встановили сцену. А у 60-ті роки ХХ століття у цьому приміщенні влаштували зерносховище, а пізніше птахоферму. У 80-ті роки відбулася руйнація будівлі: рухнув дах, а стіни намагалися розібрати на цеглу. Та намагання розбити стіни і фундамент не дали результату — храм вистояв, хоч і заріс всередині високими бур’янами. Так і стояв він високо на горі, нагадуючи перехожим про одну із сумних сторінок в історії нашого краю — сторінку безвір’я та відречення від Господа.

Дивує лише одне: чому люди, які виросли на одній землі, купаючись у промінні вранішнього сонця, дихаючи на повні груди одним повітрям, такі різні? Одні грабували храми і скидали з дзвіниць дзвони і хрести, трощили сокирами іконостаси, палили ікони… А інші намагалися зберегти для майбутніх поколінь хоч частинку духовних святинь, виступали за відновлення та відкриття храмів.

Пройшов час, і на початку ХХІ століття у зруйнованому храмі відбулося богослужіння. А 10 серпня 2004 року зареєстрована церковна громада, яку очолював настоятель Покровської церкви села Аджамка Олександр Ігнатьєв. Розуміючи, що коштів на відновлення храму не вистачить, 15 вересня 2004 року люди прийняли рішення збудувати поруч зі стінами Введенського храму невелику церкву в ім’я Святих апостолів Петра і Павла.

СЬОГОДЕННЯ ХРАМУ:

У 2016 році двічі ці місця відвідав єпископ Олександрійський і Світловодський Боголєп, щоб підтримати людей у їх добрих намірах, відслужити для прихожан Соборну Літургію в руїнах старого храму та освятити встановлений хрест Захисникам України.

Духовний осередок завжди був і є місцем єднання людей, силою, котра згуртовує думки і наміри у різні для українців часи. Запитуємо у настоятеля Костянтина: «А як зараз селяни сприймають релігію і віру?» «Люди різні, тому і шлях кожного до Бога неповторний і особливий. Я вчитель за освітою, і вже давно визначив для себе, що релігійне виховання дітей слід починати змалечку. Саме тому звернувся до людей з ініціативою ввести у шкільну програму учнів нашої Мошоринської сільської школи предмет «християнська етика». Два роки впроваджую цю практику в життя, спеціально облаштували у школі клас. Діти 5-6 класів слухають щотижневі уроки, батьки навіть різних релігійних поглядів помічають, що це дуже корисно для дітей, тому не проти таких нововведень. Я ніколи не нав’язую людям віру, я її дарую…» — відповів священик.



Завдяки зусиллям настоятеля Петропавлівської церкви протоієрея Костянтина Ромащенка, Євгенії Павлівни Височин та всіх небайдужих жителів села, територія навколо церкви упорядкована і має такий привабливий вигляд.

Найбільша мрія прихожан — відбудова старого храму. Тож звертаємося по допомогу до всіх небайдужих жителів Кіровоградщини підтримати нашу ідею щодо відновлення храму.

Завітайте до цього святого місця та відчуйте Божу благодать!

Телефон для спілкування: (066) 939-72-89 (Височин Євгенія Павлівна).