Гайворонський краєзнавчий музей: працюємо у воєнний час, з нетерпінням чекаємо повернення у мирне життя
У Гайворонському краєзнавчому музеї тільки два працівники: директорка закладу Ольга Хлевнюк, яка займається краєзнавством, і науковий співробітник Микола Працьовитий, який спеціалізується на історії. Та їхніх знань і залюбленості у справу вистачить на багатогодинний марафон як Гайворонщиною, так і великим за площею музеєм. Тепер, із початком повномасштабної російської агресії, музейники знайомлять зі своїм краєм також і вимушених переселенців, які зупинилися у громаді.
Краєзнавчий музей діє в Гайвороні з 2005 року, розміщується в центрі культури і дозвілля Гайворонської міської ради, має художній, історичний та народознавчий відділи.
До цього у місті багато років функціонував музей залізничників, фонди якого передали наступнику, і зараз це один з найбільших розділів музею, з якого можна дізнатися про початок будівництва вузькоколійної залізниці, а з нею і міста. До речі, потяг МТ-202, який зараз стоїть на постаменті у центрі міста, — це найстаріший потяг в Україні. Виготовлений він на заводі Святого Леопольда у Бельгії у 1896 році, довго працював в Естонії, потім був переданий в Україну. Бельгійці доклали багато зусиль, щоб повернути історичну пам’ятку додому, але його вдалося залишити в Україні. І над цим працювали і тодішні працівники музею зокрема.
Також у закладі представлені експонати з усіх епох, серед яких артефакти Трипільської та Черняхівської культур, панорама Трипілля, наконечник татарської стріли, вудила з часів Київської Русі, скребки часів палеоліту; діють виставки творів місцевих художників та умільців; експонуються унікальні побутові речі, серед яких офіцерська шинель з башликом, якій понад 200 років, дерев’яні жорна середини ХХ століття, жлукто — праобраз сучасної пральної машини та інші. Загалом це понад дві тисячі експонатів.
Ольга Хлевнюк, директорка музею:
— Я отримала освіту за спеціальністю «Музейна справа й експерт з культурно-палатних цінностей для Митної служби України», також я магістерка з музейної справи, до речі, єдина в області. У виборі професії посприяла моя бабуся — Фросина Пелих з Вінничини. Вона була ткалею — майстринею України, про неї і її неймовірні роботи на студії Олександра Довженка свого часу зняли два документальних фільми. Бабуся брала мене із собою на усі виставки і хотіла, щоб моя робота була пов’язана з культурою. Так і вийшло. І зараз багато рушників у колекції музею — бабусі Фросини.
Моє перше місце роботи — цей заклад. Точніше, його предок — музей залізничників, куди 19 років тому, ще під час навчання, я прийшла працювати зберігачкою фондів.
У нас краєзнавчий музей, тому без історика нам ніяк. І він у нас є — це Микола Працьовитий. Микола Миколайович — ентузіаст. Усе що бачить цікаве по роботі — за все береться і виконує. У нього троє діток, тож коли він знаходить час, я не знаю (усміхається).
Микола Працьовитий, науковий співробітник музею:
— Так, мені подобається моя робота. Я працюю у Гайворонському краєзнавчому музеї з 2017 року. Закінчив Кіровоградський педуніверситет імені Володимира Винниченка, маю дві вищих освіти, одна з яких — історична, а значить, я проходив археологічну практику. І ось якось нам у музей місцевий вчитель географії Анатолій Трачук приніс шість мішків керамічних уламків. Їх вміст виглядав як пазли (сміється). Ми взялися їх сортувати, групувати за кольором, фактурою, малюнком, а потім почали з’єднувати, виводячи первісну форму цих предметів посуду. На одному із сосудів я побачив візерунок: примітивний сонячний календар, на якому позначені чотири пори року, дні рівнодення і дні сонцестояння, а також і місячний календар. Глибинність знань наших пращурів вражає.
Ми тісно співпрацюємо з Уманським державним педагогічним університетом імені Павла Тичини, разом з його викладачами беремо участь у заочних навчаннях, у співпраці з ними видали книгу «Гайворон на п’єдесталі», також маємо багато авторських публікацій щодо історії краю. Щороку беремо участь в наукових конференціях, зокрема і міжнародних.
У нас багато талановитих земляків-сучасників. Приємно, що багатьох з них відкриваємо саме ми, працівники музею.
Навесні Гайворон весь у квітах. Не треба їхати в Японію споглядати цвітіння сакури — у нас вулиці завжди потопають у цвіті абрикос і вишень. Наполягаєте на сакурах? Що ж, у Гайвороні є вулиця, на якій ростуть ці дерева!
Микола Працьовитий, Ольга Хлевнюк
Ольга Хлевнюк:
— Коли до Гайворона приїжджають туристи, ми з Миколою Миколайовичем їх зустрічаємо, показуємо місто за розробленим маршрутом, зокрема і залізницю, проводжаємо та запрошуємо приїздити ще. Із початком повномасштабного вторгнення російських військ до України серед відвідувачів нашого музею з’явилися ті, хто приїхав у наш край шукати порятунку від ворожої агресії. Сподіваємося, що наші екскурсії дають їм нові знання, відкривають гайворонську частинку Кіровоградщини, дарують тепло і спокій. Обов’язково чекаємо на кожного у мирний час!
До цього у місті багато років функціонував музей залізничників, фонди якого передали наступнику, і зараз це один з найбільших розділів музею, з якого можна дізнатися про початок будівництва вузькоколійної залізниці, а з нею і міста. До речі, потяг МТ-202, який зараз стоїть на постаменті у центрі міста, — це найстаріший потяг в Україні. Виготовлений він на заводі Святого Леопольда у Бельгії у 1896 році, довго працював в Естонії, потім був переданий в Україну. Бельгійці доклали багато зусиль, щоб повернути історичну пам’ятку додому, але його вдалося залишити в Україні. І над цим працювали і тодішні працівники музею зокрема.
Також у закладі представлені експонати з усіх епох, серед яких артефакти Трипільської та Черняхівської культур, панорама Трипілля, наконечник татарської стріли, вудила з часів Київської Русі, скребки часів палеоліту; діють виставки творів місцевих художників та умільців; експонуються унікальні побутові речі, серед яких офіцерська шинель з башликом, якій понад 200 років, дерев’яні жорна середини ХХ століття, жлукто — праобраз сучасної пральної машини та інші. Загалом це понад дві тисячі експонатів.
Ольга Хлевнюк, директорка музею:
— Я отримала освіту за спеціальністю «Музейна справа й експерт з культурно-палатних цінностей для Митної служби України», також я магістерка з музейної справи, до речі, єдина в області. У виборі професії посприяла моя бабуся — Фросина Пелих з Вінничини. Вона була ткалею — майстринею України, про неї і її неймовірні роботи на студії Олександра Довженка свого часу зняли два документальних фільми. Бабуся брала мене із собою на усі виставки і хотіла, щоб моя робота була пов’язана з культурою. Так і вийшло. І зараз багато рушників у колекції музею — бабусі Фросини.
Моє перше місце роботи — цей заклад. Точніше, його предок — музей залізничників, куди 19 років тому, ще під час навчання, я прийшла працювати зберігачкою фондів.
У нас краєзнавчий музей, тому без історика нам ніяк. І він у нас є — це Микола Працьовитий. Микола Миколайович — ентузіаст. Усе що бачить цікаве по роботі — за все береться і виконує. У нього троє діток, тож коли він знаходить час, я не знаю (усміхається).
Микола Працьовитий, науковий співробітник музею:
— Так, мені подобається моя робота. Я працюю у Гайворонському краєзнавчому музеї з 2017 року. Закінчив Кіровоградський педуніверситет імені Володимира Винниченка, маю дві вищих освіти, одна з яких — історична, а значить, я проходив археологічну практику. І ось якось нам у музей місцевий вчитель географії Анатолій Трачук приніс шість мішків керамічних уламків. Їх вміст виглядав як пазли (сміється). Ми взялися їх сортувати, групувати за кольором, фактурою, малюнком, а потім почали з’єднувати, виводячи первісну форму цих предметів посуду. На одному із сосудів я побачив візерунок: примітивний сонячний календар, на якому позначені чотири пори року, дні рівнодення і дні сонцестояння, а також і місячний календар. Глибинність знань наших пращурів вражає.
Ми тісно співпрацюємо з Уманським державним педагогічним університетом імені Павла Тичини, разом з його викладачами беремо участь у заочних навчаннях, у співпраці з ними видали книгу «Гайворон на п’єдесталі», також маємо багато авторських публікацій щодо історії краю. Щороку беремо участь в наукових конференціях, зокрема і міжнародних.
У нас багато талановитих земляків-сучасників. Приємно, що багатьох з них відкриваємо саме ми, працівники музею.
Навесні Гайворон весь у квітах. Не треба їхати в Японію споглядати цвітіння сакури — у нас вулиці завжди потопають у цвіті абрикос і вишень. Наполягаєте на сакурах? Що ж, у Гайвороні є вулиця, на якій ростуть ці дерева!
Микола Працьовитий, Ольга Хлевнюк
Ольга Хлевнюк:
— Коли до Гайворона приїжджають туристи, ми з Миколою Миколайовичем їх зустрічаємо, показуємо місто за розробленим маршрутом, зокрема і залізницю, проводжаємо та запрошуємо приїздити ще. Із початком повномасштабного вторгнення російських військ до України серед відвідувачів нашого музею з’явилися ті, хто приїхав у наш край шукати порятунку від ворожої агресії. Сподіваємося, що наші екскурсії дають їм нові знання, відкривають гайворонську частинку Кіровоградщини, дарують тепло і спокій. Обов’язково чекаємо на кожного у мирний час!
