Пам’ятні хрести жертвам українського Голодомору 1932-1933 років
За радянських часів згадувати про цю темну сторінку в історії держави було категорично заборонено. Після проголошення Україною незалежності про Голодомор не тільки заговорили як про факт, йому дали оцінку. І встановили пам’ятні знаки, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору і застерегти сучасників від зчинення будь-яких злочинів проти людяності.
Село Красносілка Олександрівського району
Дев’ять місяців Голодомору (листопад 1932 року – липень 1933 року) були найстрашнішими за всю історію Красносілки: кількість жертв голоду становить 645 осіб, з них дітей до 17 років — 326.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Колективізація в Красносілці завершилася тим, що уся орна земля і близько 90% дворів були об’єднані у два колгоспи. Оплата праці колгоспників була низькою, точніше — мізерною. Працювали на трудодні («на палички»). Майже увесь вирощений урожай забирала держава. Селяни постійно знаходилися під пильним оком комуністів та активістів. Красносілка, як і вся Україна, опинилася перед трагічною сторінкою своєї історії — Голодомором.
До 60-ї річниці Голодомору в Україні учні старших класів місцевої школи записали спогади своїх бабусь і дідусів, які на своїх плечах винесли те лихоліття і були свідками трагедії своїх односельців.
Зі спогадів Марії Антонівни Багаченко (1922 р.н.): «У 1932 році хліб увесь вивезли в план, а людям мало що дали. Настав 1933 рік. У людей хліба уже не було, але план продовжували накладати на село; брати не було чого. Тоді організовували комнезами із сільських людей, які ходили по хатах і витрушували навіть із горшків, що в кого було, і забирали — план «конали». І люди залишились із зими 1933 року зовсім без ніякого хліба, а картопля, яка в кого була, то до весни 33-го поїли. А весна настала тільки в березні, люди ходили голодні й пухлі, а потім з’явилося листя на деревах, люди поїдали геть те листя, і дерева стояли голі. Навіть дійшло до того, що почали їсти дітей. У нас в селі були такі випадки. Так, одну дитину, дівчинку, з’їли на кладовищі. А коло четвертої бригади, що коло І.М.Черв’яка, знайшли голову з тієї дівчинки. Одним словом, страшне діло було. А людей мертвих вивозили на кладовище гарбами майже кожного дня, там копали велику яму і туди їх складали всіх у одну, а потім копали іншу. А люди, котрі дужчі, то ходили на роботу заради того, що дадуть на полі якоїсь юшки, що пшонка пшонку доганяє, а пшонки й чорт не дожене. Та, бува, підуть на поле, та там і помруть, і не додому їх везуть, а в яму. Хай його, цього 33-го, ніхто більше не бачить і не знає...»
СЬОГОДЕННЯ
На сільському кладовищі у пам’ять про загиблих від голоду встановили дерев’яний хрест.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До Красносілки можна добратися автобусом Олександрsвка–Ставидла або власним авто.
За матеріалами книги Анатолія Дейнеки «Село наше Красне...»
підготувала Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці публікації Іванові Богаченку
Село Млинок Онуфріївського району
Кількість жителів села Млинка за період 1932-1933 років зменшилася майже у два рази. За статистикою стоять люди, які помирали у холоді та голоді.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У книзі Анатолія Гудзенка, Лариси Кириченко, Віктора Титаря «Село Млинок, погляд у минуле» темі Голодомору присвячений окремий розділ. Цитуємо уривки з книги.
Марія Василівна Зімниця: «У людей забирали все до останнього, навіть пучки сушеної бузини. Шукаючи зерно в хатах, розвалювали печі, переривали землю на городах. Восени і взимку люди збирали кураї, качани без зерна, перетирали це все в борошно і пекли з нього млинці. Навесні вже почали збирати зелену траву, викопувати корінці. Було, коли зустрічалися, то не пізнавали одне одного. Страшно, коли берешся за людину і пальці вгрузають в тіло».
Ганна Степанівна Павлюченко: «У селі була спеціальна бригада, яка по одному викликала до себе селян та вимагала відвезти на станцію мішок зерна. За невиконання наказу позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни, бідняки навіть накладали на себе руки. Усі двори були обкладені податками. Якщо не було хліба, забирали все, що було в хаті, а людей виганяли з житла і забивали його дошками. Багато людей блукали звечора і вночі, намагаючись знайти собі притулок. Коли нас вигнали з хати, я ходила працювати, наймаючись до людей, а мати мене чекала під парканом. Спали десь в кулях кукурудзи, іноді в степу».
Векла Норова: «У селі Морозівці Млинківської сільської ради в річці ловили ракушки, їжаків смалили, сковорідки змащували солідолом. У колгоспі імені Будьонного люди різали і жарили дохлу коняку. Як повертати на Морозівку, під горою стояла хата. Туди часто затягували людей, вбивали і їли. У період 1932-1933 років було розглянуто велику кількість судових справ по людоїдству. По Онуфріївському району налічувалося біля 35 випадків людоїдства. У селі Млинку було близько чотирьох випадків, судом розглянута лише одна справа, судовий процес проходив дуже довго, і люди просто помирали, не дочекавшись судового рішення».
СЬОГОДЕННЯ
На сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак односельцям — жертвам Голодомору.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Млинка можна авто чи пасажирським автобусом, що курсує за маршрутом Кременчук–Млинок, та автобусами, що курсують за маршрутом Київ–Дніпро.
Тетяна Юганова
Село Велика Скельова Світловодського району
61 камінець біля підніжжя хреста жертвам Голодомору символізує кількість загиблих від штучного голоду у селах Великій та Малій Скельовій.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Трагедія Голодомору 1932-1933 років охопила кожну родину Великоскельовської сільської ради. У книгах записів актів реєстрації цивільного стану, які вела сільська рада, були зафіксовані смерті від голоду, що є більше винятком, ніж нормою для того часу. Зібрані й свідчення тих, хто вижив. Пошукова група, створена при сільській раді, дослідила, що жертвами Голодомору 1932-1933 років в селах Велика та Мала Скельова був 61 житель, як дорослі, так і діти. Але очевидно, що точної кількості жертв встановити неможливо. Розповіді найстарших мешканців села та документи свідчать, що вижити односельчанам під час голоду допомогли голова колгоспу Дем’ян Швець, голова сільради Марко Швець, уповноважений РВК Махонько. Вони влаштовували безкоштовні обіди, допомагали знайти молоді роботу на підприємствах Донбасу, зокрема на шахтах. За таку діяльність постановою РВК було ухвалено наступне: за невиправдане довір’я партії та за опортуністичну роботу як класового ворога виключити з кандидатів партії та притягти до судової відповідальності голову колгоспу Дем’яна Швеця, голову села Марка Швеця, а уповноваженого Махонька відкликати з роботи та притягти до судової відповідальності.
СЬОГОДЕННЯ
На вшанування і вічну пам’ять загиблим від штучного Голодомору 1932-1933 років односельчанам встановили пам’ятний знак. Він стоїть навпроти сільського адмінбудинку. На місці будівлі, де він стоїть, колись було кладовище, на якому у роки Голодомору ховали тих, хто загинув від голоду. Ініціаторами встановлення пам’ятного знака виступила територіальна громада села Великої Скельової та тодішнє Управління каналу Дніпро-Інгулець. Біля підніжжя хреста лежить шістдесят один камінець, що символізує душі померлих від голоду скельовчан.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Великої Скельової можна рейсовим автобусом Вільне–Велика Скельова через Світловодськ.
Надія Скринько, Тетяна Юганова
Історія про загибель живих і ненароджених мільйонів українців не має права на забуття.
28 листопада, в День пам’яті жертв Голодомору, запаліть свічку пам’яті.
Дев’ять місяців Голодомору (листопад 1932 року – липень 1933 року) були найстрашнішими за всю історію Красносілки: кількість жертв голоду становить 645 осіб, з них дітей до 17 років — 326.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Колективізація в Красносілці завершилася тим, що уся орна земля і близько 90% дворів були об’єднані у два колгоспи. Оплата праці колгоспників була низькою, точніше — мізерною. Працювали на трудодні («на палички»). Майже увесь вирощений урожай забирала держава. Селяни постійно знаходилися під пильним оком комуністів та активістів. Красносілка, як і вся Україна, опинилася перед трагічною сторінкою своєї історії — Голодомором.
До 60-ї річниці Голодомору в Україні учні старших класів місцевої школи записали спогади своїх бабусь і дідусів, які на своїх плечах винесли те лихоліття і були свідками трагедії своїх односельців.
Зі спогадів Марії Антонівни Багаченко (1922 р.н.): «У 1932 році хліб увесь вивезли в план, а людям мало що дали. Настав 1933 рік. У людей хліба уже не було, але план продовжували накладати на село; брати не було чого. Тоді організовували комнезами із сільських людей, які ходили по хатах і витрушували навіть із горшків, що в кого було, і забирали — план «конали». І люди залишились із зими 1933 року зовсім без ніякого хліба, а картопля, яка в кого була, то до весни 33-го поїли. А весна настала тільки в березні, люди ходили голодні й пухлі, а потім з’явилося листя на деревах, люди поїдали геть те листя, і дерева стояли голі. Навіть дійшло до того, що почали їсти дітей. У нас в селі були такі випадки. Так, одну дитину, дівчинку, з’їли на кладовищі. А коло четвертої бригади, що коло І.М.Черв’яка, знайшли голову з тієї дівчинки. Одним словом, страшне діло було. А людей мертвих вивозили на кладовище гарбами майже кожного дня, там копали велику яму і туди їх складали всіх у одну, а потім копали іншу. А люди, котрі дужчі, то ходили на роботу заради того, що дадуть на полі якоїсь юшки, що пшонка пшонку доганяє, а пшонки й чорт не дожене. Та, бува, підуть на поле, та там і помруть, і не додому їх везуть, а в яму. Хай його, цього 33-го, ніхто більше не бачить і не знає...»
СЬОГОДЕННЯ
На сільському кладовищі у пам’ять про загиблих від голоду встановили дерев’яний хрест.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До Красносілки можна добратися автобусом Олександрsвка–Ставидла або власним авто.
За матеріалами книги Анатолія Дейнеки «Село наше Красне...»
підготувала Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці публікації Іванові Богаченку
Село Млинок Онуфріївського району
Кількість жителів села Млинка за період 1932-1933 років зменшилася майже у два рази. За статистикою стоять люди, які помирали у холоді та голоді.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У книзі Анатолія Гудзенка, Лариси Кириченко, Віктора Титаря «Село Млинок, погляд у минуле» темі Голодомору присвячений окремий розділ. Цитуємо уривки з книги.
Марія Василівна Зімниця: «У людей забирали все до останнього, навіть пучки сушеної бузини. Шукаючи зерно в хатах, розвалювали печі, переривали землю на городах. Восени і взимку люди збирали кураї, качани без зерна, перетирали це все в борошно і пекли з нього млинці. Навесні вже почали збирати зелену траву, викопувати корінці. Було, коли зустрічалися, то не пізнавали одне одного. Страшно, коли берешся за людину і пальці вгрузають в тіло».
Ганна Степанівна Павлюченко: «У селі була спеціальна бригада, яка по одному викликала до себе селян та вимагала відвезти на станцію мішок зерна. За невиконання наказу позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни, бідняки навіть накладали на себе руки. Усі двори були обкладені податками. Якщо не було хліба, забирали все, що було в хаті, а людей виганяли з житла і забивали його дошками. Багато людей блукали звечора і вночі, намагаючись знайти собі притулок. Коли нас вигнали з хати, я ходила працювати, наймаючись до людей, а мати мене чекала під парканом. Спали десь в кулях кукурудзи, іноді в степу».
Векла Норова: «У селі Морозівці Млинківської сільської ради в річці ловили ракушки, їжаків смалили, сковорідки змащували солідолом. У колгоспі імені Будьонного люди різали і жарили дохлу коняку. Як повертати на Морозівку, під горою стояла хата. Туди часто затягували людей, вбивали і їли. У період 1932-1933 років було розглянуто велику кількість судових справ по людоїдству. По Онуфріївському району налічувалося біля 35 випадків людоїдства. У селі Млинку було близько чотирьох випадків, судом розглянута лише одна справа, судовий процес проходив дуже довго, і люди просто помирали, не дочекавшись судового рішення».
СЬОГОДЕННЯ
На сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак односельцям — жертвам Голодомору.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Млинка можна авто чи пасажирським автобусом, що курсує за маршрутом Кременчук–Млинок, та автобусами, що курсують за маршрутом Київ–Дніпро.
Тетяна Юганова
Село Велика Скельова Світловодського району
61 камінець біля підніжжя хреста жертвам Голодомору символізує кількість загиблих від штучного голоду у селах Великій та Малій Скельовій.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Трагедія Голодомору 1932-1933 років охопила кожну родину Великоскельовської сільської ради. У книгах записів актів реєстрації цивільного стану, які вела сільська рада, були зафіксовані смерті від голоду, що є більше винятком, ніж нормою для того часу. Зібрані й свідчення тих, хто вижив. Пошукова група, створена при сільській раді, дослідила, що жертвами Голодомору 1932-1933 років в селах Велика та Мала Скельова був 61 житель, як дорослі, так і діти. Але очевидно, що точної кількості жертв встановити неможливо. Розповіді найстарших мешканців села та документи свідчать, що вижити односельчанам під час голоду допомогли голова колгоспу Дем’ян Швець, голова сільради Марко Швець, уповноважений РВК Махонько. Вони влаштовували безкоштовні обіди, допомагали знайти молоді роботу на підприємствах Донбасу, зокрема на шахтах. За таку діяльність постановою РВК було ухвалено наступне: за невиправдане довір’я партії та за опортуністичну роботу як класового ворога виключити з кандидатів партії та притягти до судової відповідальності голову колгоспу Дем’яна Швеця, голову села Марка Швеця, а уповноваженого Махонька відкликати з роботи та притягти до судової відповідальності.
СЬОГОДЕННЯ
На вшанування і вічну пам’ять загиблим від штучного Голодомору 1932-1933 років односельчанам встановили пам’ятний знак. Він стоїть навпроти сільського адмінбудинку. На місці будівлі, де він стоїть, колись було кладовище, на якому у роки Голодомору ховали тих, хто загинув від голоду. Ініціаторами встановлення пам’ятного знака виступила територіальна громада села Великої Скельової та тодішнє Управління каналу Дніпро-Інгулець. Біля підніжжя хреста лежить шістдесят один камінець, що символізує душі померлих від голоду скельовчан.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Великої Скельової можна рейсовим автобусом Вільне–Велика Скельова через Світловодськ.
Надія Скринько, Тетяна Юганова
Історія про загибель живих і ненароджених мільйонів українців не має права на забуття.
28 листопада, в День пам’яті жертв Голодомору, запаліть свічку пам’яті.