Село Підлісне Олександрівського району
Які події бачив Плоський ліс
Історія про дітей-героїв, яких за зв’язок з партизанами нацисти живцем закопали на околиці Плоського лісу, що неподалік від села Підлісного Олександрівського району, вражає. Попри те, що на сьогодні живих свідків тих подій не залишилося, а в інформаційному просторі з’являються нові погляди і трактування цієї події, підлісненці з повагою ставляться до своїх загиблих односельців і бережуть пам’ять про них, оберігаючи її від викривлень.
Село Підлісне Олександрівського району,
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Гітлерівці окупували Підлісне 5 серпня 1941 року. Значна частина жителів села бра-ла участь у боротьбі проти окупантів у пар-тизанському загоні ім.Ворошилова (командир Семен Довженко). Допомагали партизанам і четверо друзів, які до війни закінчили п’ять класів місцевої школи. Похмурого осіннього дня 25 жовтня 1943 року в село Підлісне Олександрівського району для облави на партизан прибув каральний загін гітлерівців. Ризикуючи життям, хлопці повідомили про намір окупантів командуванню загону. Але самі потрапили до рук есесівців. Після жорстоких катувань фашисти напівживими закопали хлопців у Плоському лісі.
ФЕДЯ ШЕПЕЛЬ
Шепель Федір Феодосійович народився 27 лютого 1927 року. Під час окупації був зв’язковим між партизанським загоном, який діяв у лісі, і підпільниками, які проживали на території села. У жовтні 1943 року староста Юхименко попередив батьків Феді про те, що гітлерівці готують облаву на партизанів. Федосій Мартинович заборонив синові йти в ліс, але Федя вирішив попередити партизанів про небезпеку. Разом з друзями він погнав пасти корів до лісу...
ЯША МАТВІЄНКО
Матвієнко Яків Свиридович народився 5 квітня 1927 року. У жовтні 1943 року до нього зайшов Федя Шепель, і хлопці погнали корів до лісу, маючи на меті попередити партизанів про небезпеку. Облава застала їх у лісі. Попередити партизанів вони встигли, але самі вийти з лісу не змогли. Розлютовані фашисти привезли хлопців в село на допит. Комендатура розміщувалась у хаті Євдокії Боровик. Жінка чула, як нацисти допитували хлопців, намагаючись взнати, де партизанський табір, як до нього пройти. Хлопці мовчали. Поліцай згадав, що часто бачив в лісі чотирьох хлопчаків...
ВАНЯ ЮРЧЕНКО
Юрченко Іван Захарович народився 24 червня 1927 року. У жовтні 1943 року його викликали в комендатуру, де він побачив своїх друзів Федю та Яшу. Згодом в комендатуру привели й Івана Коноваленка. Окупанти хотіли знати тільки одне — де розміщений партизанський табір. Хлопці мовчали. Гітлерівці почали катування. А в цей час стурбовані матері шукали своїх дітей. У комендатурі рідні хлопчиків намагалися умовити відпустити дітей, пропонували викуп. Але розлю-товані невдачею фашисти продовжували знущання. Незабаром чорна крита машина від’їхала від комендатури...
ВАНЯ КОНОВАЛЕНКО
Коноваленко Іван Романович народився 20 січня 1927 року. У жовтні 1943 року його також викликали в комендатуру, де вже були його друзі. Не отримавши потрібних відомостей, есесівці вивезли хлопців із села. Батьки поїхали розшукувати своїх дітей. Люди підказали, що машина їхала в напрямку Єлизаветградківки. Але рідні хлопців там не знайшли. Денис Недяков підказав, що бачив машину у лісі біля села Плоського. Свіжий слід від коліс привів батьків до свіжо заритої ями. У ній було закопано п’ятеро незнайомих людей і четверо підлісненських хлопчиків. У лісі вони були заховані до 12 січня 1944 року, а потім (коли село було звільнене) рідні перепоховали їхні тіла на сільському кладовищі, де і тепер знаходиться їхня братська могила.
Федір Шепель і Яків Матвієнко посмертно були нагороджені медалями «Партизану Вітчизняної війни» ІІ ступеня.
На сьогодні є дві версії цієї події. За однією, у лісі схопили Федора Шепеля і Якова Матвієнка, а, згадавши, що хлопців завжди бачили вчотирьох, до комендатури викликали Івана Юрченка й Івана Коноваленка. За іншою, усі чотири хлопці були у лісі. Ліс оточили і хлопців забрали на околиці.
Утім, існує інший погляд на подію, який розкриває у своїй книзі «Обком утік...» (2017 рік) Іван Петренко. Автор стверджує, що хоч Шепель і Матвієнко «дійсно були пов’язані з партизанами», їх розстріляли, коли вони «випасали худобу неподалік будівлі лісництва». Коноваленко і Юрченко були розстріляні в числі 15 осіб, «які, на свою біду, потрапили на очі гітлерівцям». «Вже у 70-х роках ХХ століття областю поширилася легенда про те, що цих підлітків — Ф. Шепеля, Я. Матвієнка, І.Коноваленка та І.Юрченка живцем закопали гітлерівці тільки за те, що вони не виказали місце перебування партизанів», — пише автор. Мовляв, нацисти і так знали місце перебування партизанів, а ліс був настільки вузький, що сховатися у ньому було складно. На думку Івана Петренка, письменник, історик Дмитро Клюєнко (родом із села Родниківки Олександрівського району) своєю книгою «Хлопці з нашого села» (1979 рік) тільки підтримав цю легенду. Та місцеві жителі стверджують, що попри різні версії розгортання подій того дня, жодних приводів називати цю подію легендою, вигадкою немає.
СЬОГОДЕННЯ
У часи радянської влади історію про вчинок юних підлісненців подавали виключно на засадах героїзму і патріотизму. Але у підлісненців завжди було одне питання щодо цієї події...
У 1998 році у шкільному музеї відкрили експозицію «Галерея рушників» у пам’ять про тих, хто пішов на війну і не повернувся. Серед інших у пам’ять про брата Федора рушник передала його сестра Любов Феодосіївна Кузьменко (Шепель). Тоді ж вона розповіла, що окрім того, що хлопці щиро були віддані справі боротьби з окупантами і допомагали партизанам, діти пішли у ліс ще й тому, що їм пообіцяли за цей вчинок поїздку до Сталіна, який нібито особисто вручатиме їм нагороду. Але головне питання в іншому. Діти зробили свій вчинок, але про що ж думали дорослі? Коли хлопці принесли таку важливу звістку, чому ж партизани не залишили їх із собою, щоб убезпечити від облави, адже те, що їх побачать гітлерівці, було очевидним.
Раніше цій події у Підлісному і пам’яті страчених дітей приділялася велика увага. З розпадом Радянського Союзу увага значно знизилася. Педагоги місцевої школи роблять усе, щоб ця історія була жива. Хоча б на місцевому рівні, якщо не на рівні країни. Учителі разом з учнями прибирають могилу, бувають у лісі на місці страти. Керівниця шкільного музею — вчителька історії та правознавства Ірина Варламова розробила екскурсійний маршрут, який розпочинається у шкільному музеї, звідти екскурсанти йдуть на місце страти, потім на місце поховання, а завершують екскурсію в сільському парку Слави. Триває екскурсія близько години. Реакція дітей і дорослих завжди бурхлива, і в очах завжди сльози.
На подвір’ї школи її загиблим учням встановили пам’ятний знак у вигляді погруддя. Але погруддя були обтягнуті цінним металом, тому у 90-х роках їх викрали. На початку 2000-х тодішній міністр освіти України Станіслав Ніколаєнко завітав у Підлісне з візитом, побачив розкурочені пам’ятники і одразу ж дав власні кошти на їх відновлення, а суму, якої не вистачатиме, порадив зібрати у місцевих жителів. Так і зробили. Було таке, що бабусі давали і 50 копійок, та гроші зібрали, і на території школи встановили меморіальні дошки.
ЦІКАВІ ФАКТИ
У середині 80-х років минулого століття аматори із села Михайлівки створили фільм про підлісненських хлопців. На плівці говорять ще свідки тих подій, зокрема і мама Феді Шепеля. Будинок, в якому розміщувалася комендатура, де вели допит чотирьох хлопців, стоїть і зараз.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Підлісного можна рейсо-вими автобусами Кропивницький–Олександрівка, Кропивницький–Медведівка або на власному авто.
Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу
Ірині Варламовій, Любові Ободовській, Сніжані Парієнко
Гітлерівці окупували Підлісне 5 серпня 1941 року. Значна частина жителів села бра-ла участь у боротьбі проти окупантів у пар-тизанському загоні ім.Ворошилова (командир Семен Довженко). Допомагали партизанам і четверо друзів, які до війни закінчили п’ять класів місцевої школи. Похмурого осіннього дня 25 жовтня 1943 року в село Підлісне Олександрівського району для облави на партизан прибув каральний загін гітлерівців. Ризикуючи життям, хлопці повідомили про намір окупантів командуванню загону. Але самі потрапили до рук есесівців. Після жорстоких катувань фашисти напівживими закопали хлопців у Плоському лісі.
ФЕДЯ ШЕПЕЛЬ
Шепель Федір Феодосійович народився 27 лютого 1927 року. Під час окупації був зв’язковим між партизанським загоном, який діяв у лісі, і підпільниками, які проживали на території села. У жовтні 1943 року староста Юхименко попередив батьків Феді про те, що гітлерівці готують облаву на партизанів. Федосій Мартинович заборонив синові йти в ліс, але Федя вирішив попередити партизанів про небезпеку. Разом з друзями він погнав пасти корів до лісу...
ЯША МАТВІЄНКО
Матвієнко Яків Свиридович народився 5 квітня 1927 року. У жовтні 1943 року до нього зайшов Федя Шепель, і хлопці погнали корів до лісу, маючи на меті попередити партизанів про небезпеку. Облава застала їх у лісі. Попередити партизанів вони встигли, але самі вийти з лісу не змогли. Розлютовані фашисти привезли хлопців в село на допит. Комендатура розміщувалась у хаті Євдокії Боровик. Жінка чула, як нацисти допитували хлопців, намагаючись взнати, де партизанський табір, як до нього пройти. Хлопці мовчали. Поліцай згадав, що часто бачив в лісі чотирьох хлопчаків...
ВАНЯ ЮРЧЕНКО
Юрченко Іван Захарович народився 24 червня 1927 року. У жовтні 1943 року його викликали в комендатуру, де він побачив своїх друзів Федю та Яшу. Згодом в комендатуру привели й Івана Коноваленка. Окупанти хотіли знати тільки одне — де розміщений партизанський табір. Хлопці мовчали. Гітлерівці почали катування. А в цей час стурбовані матері шукали своїх дітей. У комендатурі рідні хлопчиків намагалися умовити відпустити дітей, пропонували викуп. Але розлю-товані невдачею фашисти продовжували знущання. Незабаром чорна крита машина від’їхала від комендатури...
ВАНЯ КОНОВАЛЕНКО
Коноваленко Іван Романович народився 20 січня 1927 року. У жовтні 1943 року його також викликали в комендатуру, де вже були його друзі. Не отримавши потрібних відомостей, есесівці вивезли хлопців із села. Батьки поїхали розшукувати своїх дітей. Люди підказали, що машина їхала в напрямку Єлизаветградківки. Але рідні хлопців там не знайшли. Денис Недяков підказав, що бачив машину у лісі біля села Плоського. Свіжий слід від коліс привів батьків до свіжо заритої ями. У ній було закопано п’ятеро незнайомих людей і четверо підлісненських хлопчиків. У лісі вони були заховані до 12 січня 1944 року, а потім (коли село було звільнене) рідні перепоховали їхні тіла на сільському кладовищі, де і тепер знаходиться їхня братська могила.
Федір Шепель і Яків Матвієнко посмертно були нагороджені медалями «Партизану Вітчизняної війни» ІІ ступеня.
На сьогодні є дві версії цієї події. За однією, у лісі схопили Федора Шепеля і Якова Матвієнка, а, згадавши, що хлопців завжди бачили вчотирьох, до комендатури викликали Івана Юрченка й Івана Коноваленка. За іншою, усі чотири хлопці були у лісі. Ліс оточили і хлопців забрали на околиці.
Утім, існує інший погляд на подію, який розкриває у своїй книзі «Обком утік...» (2017 рік) Іван Петренко. Автор стверджує, що хоч Шепель і Матвієнко «дійсно були пов’язані з партизанами», їх розстріляли, коли вони «випасали худобу неподалік будівлі лісництва». Коноваленко і Юрченко були розстріляні в числі 15 осіб, «які, на свою біду, потрапили на очі гітлерівцям». «Вже у 70-х роках ХХ століття областю поширилася легенда про те, що цих підлітків — Ф. Шепеля, Я. Матвієнка, І.Коноваленка та І.Юрченка живцем закопали гітлерівці тільки за те, що вони не виказали місце перебування партизанів», — пише автор. Мовляв, нацисти і так знали місце перебування партизанів, а ліс був настільки вузький, що сховатися у ньому було складно. На думку Івана Петренка, письменник, історик Дмитро Клюєнко (родом із села Родниківки Олександрівського району) своєю книгою «Хлопці з нашого села» (1979 рік) тільки підтримав цю легенду. Та місцеві жителі стверджують, що попри різні версії розгортання подій того дня, жодних приводів називати цю подію легендою, вигадкою немає.
СЬОГОДЕННЯ
У часи радянської влади історію про вчинок юних підлісненців подавали виключно на засадах героїзму і патріотизму. Але у підлісненців завжди було одне питання щодо цієї події...
У 1998 році у шкільному музеї відкрили експозицію «Галерея рушників» у пам’ять про тих, хто пішов на війну і не повернувся. Серед інших у пам’ять про брата Федора рушник передала його сестра Любов Феодосіївна Кузьменко (Шепель). Тоді ж вона розповіла, що окрім того, що хлопці щиро були віддані справі боротьби з окупантами і допомагали партизанам, діти пішли у ліс ще й тому, що їм пообіцяли за цей вчинок поїздку до Сталіна, який нібито особисто вручатиме їм нагороду. Але головне питання в іншому. Діти зробили свій вчинок, але про що ж думали дорослі? Коли хлопці принесли таку важливу звістку, чому ж партизани не залишили їх із собою, щоб убезпечити від облави, адже те, що їх побачать гітлерівці, було очевидним.
Раніше цій події у Підлісному і пам’яті страчених дітей приділялася велика увага. З розпадом Радянського Союзу увага значно знизилася. Педагоги місцевої школи роблять усе, щоб ця історія була жива. Хоча б на місцевому рівні, якщо не на рівні країни. Учителі разом з учнями прибирають могилу, бувають у лісі на місці страти. Керівниця шкільного музею — вчителька історії та правознавства Ірина Варламова розробила екскурсійний маршрут, який розпочинається у шкільному музеї, звідти екскурсанти йдуть на місце страти, потім на місце поховання, а завершують екскурсію в сільському парку Слави. Триває екскурсія близько години. Реакція дітей і дорослих завжди бурхлива, і в очах завжди сльози.
На подвір’ї школи її загиблим учням встановили пам’ятний знак у вигляді погруддя. Але погруддя були обтягнуті цінним металом, тому у 90-х роках їх викрали. На початку 2000-х тодішній міністр освіти України Станіслав Ніколаєнко завітав у Підлісне з візитом, побачив розкурочені пам’ятники і одразу ж дав власні кошти на їх відновлення, а суму, якої не вистачатиме, порадив зібрати у місцевих жителів. Так і зробили. Було таке, що бабусі давали і 50 копійок, та гроші зібрали, і на території школи встановили меморіальні дошки.
ЦІКАВІ ФАКТИ
У середині 80-х років минулого століття аматори із села Михайлівки створили фільм про підлісненських хлопців. На плівці говорять ще свідки тих подій, зокрема і мама Феді Шепеля. Будинок, в якому розміщувалася комендатура, де вели допит чотирьох хлопців, стоїть і зараз.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Підлісного можна рейсо-вими автобусами Кропивницький–Олександрівка, Кропивницький–Медведівка або на власному авто.
Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу
Ірині Варламовій, Любові Ободовській, Сніжані Парієнко