Село Попівка Онуфріївського району
Меморіальна дошка композитору Михайлу Калачевському
Михайло Калачевський — український композитор, піаніст, громадський діяч, юрист. Народився 26 вересня 1851 року на хуторі Федорівці поблизу Попівки, хрестили його у попівській Петропавлівській церкві, а коли немовля після хрестин везли у родинний маєток у Калачівці, місцеві говорили, що жаби на берегах Сухого Омельничка співали особливо мелодійно.
Село Попівка Онуфріївського району,
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Михайло Миколайович Калачевський народився 26 вересня на хуторі Федорівці поблизу села Попівки Кременчуцького повіту — нині Онуфріївського району Кіровоградської області у маєтку свого діда Федора Івановича, який брав участь у багатьох військових кампаніях, пішов у відставку у майорському чині і заснував хутори Федорівку (від імені засновника) і Калачівку. Батько Михайла — Микола Федорович — теж був військовим, брав участь у турецькій кампанії і в чині штабс-ротмістра пішов у відставку в 1835 році, поселився у Федорівці.
Михайло від народження був хворобливим. З дитинства виховувався в атмосфері музики і народної творчості. Любив відпочивати у селі Рокитному Полтавської області, де жив його дідусь. Вони їздили до міста Кременчука слухати духовий оркестр, чи у їхню садибу приходили музиканти. Коли хлопцеві було вісім років, помер батько, після чого Михайло жив у селі Кочубеївці на Херсонщині та у власному селі Михайлівці на Миколаївщині (нині село Калачеве).
Інтерес до народної музики був таким же сильним і під час навчання в Одеській приватній Другій класичній гімназії, коли він мав змогу слухати хори, які виконували українські твори, і під час навчання в Одеському, а згодом Київському університетах, куди він перевівся. (Юнак отримав не лише музичну, а і юридичну освіту). Потім навчався у Лейпцізькій консерваторії, виїхавши у Німеччину для лікування. Там Калачевський продовжив започатковану його попередником Миколою Лисенком справу: озброївшись наукою, творити свою національну професійну музику. Найвидатнішим твором композитора стала побудована на основі народних мелодій «Українська симфонія» — дипломна робота, вперше виконана у Лейпцигу в 1876 році.
Після повернення на батьківщину Михайло Калачевський жив і працював у Кременчуці. Про те, чи відвідував Калачевський Федорівку та Калачівку у дорослому віці, згадок не зустрічається.
У 1880-ті роки Калачевський був почесним земським суддею, пізніше — ще й губернським. З 1890 року, впродовж десяти років, керував виконавчим органом Кременчуцької земської управи. На громадських засадах обіймав посади голови комісій з питань поліпшення шкільної справи, з питань поліпшення освіти народу, був членом повітової училищної ради, опікунські ради жіночої гімназії.
Незважаючи на зайнятість громадською роботою, йому вдалося створити значний музичний доробок. Але частина творчої спадщини, що дійшла до нас, невелика. Це фортепіанні п’єси, реквієми, серенади, романси, зокрема «Не зваблюй ти мене красою», «Бажання», «Зови надію сновидінням», «Заступом копана яма глибокая» та інші.
Окрім написання творів Калачевський займався популяризацією світових музичних здобутків, вихованням у кременчужан інтересу до серйозної музики. З цією метою створив оркестр, у якому грали місцеві аматори: чиновники, лікарі, вчителі. До репертуару оркестру входили камерні твори Бетховена, Моцарта, Мендельсона, Шумана, Глинки, Чайковського, Даргомижського та інших. У селі Рокитному під Кременчуком Михайло Калачевський спорудив маєток, що вражав довершеністю архітектурних форм. А ще заклав унікальний парк, де росли десятки різновидів дерев і кущів. У садку, біля маєтку, були збудовані підмостки для оркестру, і там щонеділі можна було безкоштовно слухати музику. Сам Калачевський був ансамблістом, акомпаніатором, диригентом, лектором.
Восени 1903 року хронічна хвороба Михайла Калачевського перейшла у прогресуючий параліч. Останні роки свого життя він провів у Рокитному. Помер 26 вересня 1907 року, похований у Рокитному, у власній садибі.
У роки встановлення радянської влади садиба садиба Калачевських була пограбована і спалена, парк захаращено; склеп, де був похований великий композитор, зруйновано у 1945 році. Могилу творця було надовго загублено. Минув час. Нащадки знайшли місце поховання композитора, встановили надгробну плиту у вигляді кришки роялю. Парк оновили і присвоїли йому ім’я господаря.
З метою увічнення пам’яті видатного земляка, талановитого композитора Кременчуцькій дитячій музичній школі №3 у 2008 році присвоїли ім’я Михайла Миколайовича Калачевського.
СЬОГОДЕННЯ
Архів композитора був знищений, тому дані щодо його біографії суперечливі, навіть щодо прізвища: Калачевський чи Колачевський — немає одностайної думки. Але виписка з метричної книги Петропавлівської церкви, яка збереглася, доводить, що саме Калачевський.
Маєтки у Калачівці (колишній Петропавлівській церкві) не збереглися. У Попівці до 150-річчя з дня народження великого земляка на сільському Будинку культури встановили меморіальну дошку.
Ще 50 років тому цікавість до постаті композитора була активною: у Попівку, на батьківщину Калачевського, приїздили музиканти, які давали концерти класичної музики. Останнім часом подібних заходів у селі не відбувається.
ЦІКАВІ ФАКТИ
2 березня 1901 року в Кременчуці, вперше в Україні, оркестр Дмитра Ахшарумова виконав «Українську симфонію» Михайла Калачевського. Публіка викликала автора після кожної частини на сцену і вітала гучними оплесками.
Оригінальний рукопис «Української симфонії» був знайдений музикознавцем Миколою Грінченком у 30-х роках минулого століття.
Молодшого брата Михайла Калачевського — Сергія, який теж народився у Федоровці, сьогодні називають «українським Нобелем, який не відбувся». Він отримав медичну освіту і відомий передусім як хірург, що здійснив першу в Російській імперії успішну операцію резекції шлунку. Згодом чоловік зайнявся рудною справою у Кривбасі й отримав значні статки: сучасники називали його «залізним королем». Оскільки подружжя дітей не мало, то весь свій багатомільйонний статок вони заповіли на доброчинні справи. Але виконати заповіт не встигли, до влади внаслідок жовтневого перевороту прийшли більшовики. У радянському Кривому Розі знищили буквально все, що зробив доброго для міста Сергій Миколайович: маєток, сад, робітниче селище, навіть могили подружжя. Лише рудник під назвою «шахта ім. Орджонікідзе» працює й досі.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Попівки можна автобусом Млинок – Кременчук та Деріївка – Кременчук або власним транспортом.
За матеріалами сайту Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара,
видання «Вісник Кременчука» №19, 2016 року,
публікацій Галини Стадник «Михайло Колачевський: розшуки і знахідки»
та Володимира Боська «Сергій Колачевський: лікар, підприємець,
найвидатніший український благодійник, чий заповіт не був виконаний»
підготувала Тетяна Юганова
Дякуємо за підготовку
матеріалу Ользі Копійці
Михайло Миколайович Калачевський народився 26 вересня на хуторі Федорівці поблизу села Попівки Кременчуцького повіту — нині Онуфріївського району Кіровоградської області у маєтку свого діда Федора Івановича, який брав участь у багатьох військових кампаніях, пішов у відставку у майорському чині і заснував хутори Федорівку (від імені засновника) і Калачівку. Батько Михайла — Микола Федорович — теж був військовим, брав участь у турецькій кампанії і в чині штабс-ротмістра пішов у відставку в 1835 році, поселився у Федорівці.
Михайло від народження був хворобливим. З дитинства виховувався в атмосфері музики і народної творчості. Любив відпочивати у селі Рокитному Полтавської області, де жив його дідусь. Вони їздили до міста Кременчука слухати духовий оркестр, чи у їхню садибу приходили музиканти. Коли хлопцеві було вісім років, помер батько, після чого Михайло жив у селі Кочубеївці на Херсонщині та у власному селі Михайлівці на Миколаївщині (нині село Калачеве).
Інтерес до народної музики був таким же сильним і під час навчання в Одеській приватній Другій класичній гімназії, коли він мав змогу слухати хори, які виконували українські твори, і під час навчання в Одеському, а згодом Київському університетах, куди він перевівся. (Юнак отримав не лише музичну, а і юридичну освіту). Потім навчався у Лейпцізькій консерваторії, виїхавши у Німеччину для лікування. Там Калачевський продовжив започатковану його попередником Миколою Лисенком справу: озброївшись наукою, творити свою національну професійну музику. Найвидатнішим твором композитора стала побудована на основі народних мелодій «Українська симфонія» — дипломна робота, вперше виконана у Лейпцигу в 1876 році.
Після повернення на батьківщину Михайло Калачевський жив і працював у Кременчуці. Про те, чи відвідував Калачевський Федорівку та Калачівку у дорослому віці, згадок не зустрічається.
У 1880-ті роки Калачевський був почесним земським суддею, пізніше — ще й губернським. З 1890 року, впродовж десяти років, керував виконавчим органом Кременчуцької земської управи. На громадських засадах обіймав посади голови комісій з питань поліпшення шкільної справи, з питань поліпшення освіти народу, був членом повітової училищної ради, опікунські ради жіночої гімназії.
Незважаючи на зайнятість громадською роботою, йому вдалося створити значний музичний доробок. Але частина творчої спадщини, що дійшла до нас, невелика. Це фортепіанні п’єси, реквієми, серенади, романси, зокрема «Не зваблюй ти мене красою», «Бажання», «Зови надію сновидінням», «Заступом копана яма глибокая» та інші.
Окрім написання творів Калачевський займався популяризацією світових музичних здобутків, вихованням у кременчужан інтересу до серйозної музики. З цією метою створив оркестр, у якому грали місцеві аматори: чиновники, лікарі, вчителі. До репертуару оркестру входили камерні твори Бетховена, Моцарта, Мендельсона, Шумана, Глинки, Чайковського, Даргомижського та інших. У селі Рокитному під Кременчуком Михайло Калачевський спорудив маєток, що вражав довершеністю архітектурних форм. А ще заклав унікальний парк, де росли десятки різновидів дерев і кущів. У садку, біля маєтку, були збудовані підмостки для оркестру, і там щонеділі можна було безкоштовно слухати музику. Сам Калачевський був ансамблістом, акомпаніатором, диригентом, лектором.
Восени 1903 року хронічна хвороба Михайла Калачевського перейшла у прогресуючий параліч. Останні роки свого життя він провів у Рокитному. Помер 26 вересня 1907 року, похований у Рокитному, у власній садибі.
У роки встановлення радянської влади садиба садиба Калачевських була пограбована і спалена, парк захаращено; склеп, де був похований великий композитор, зруйновано у 1945 році. Могилу творця було надовго загублено. Минув час. Нащадки знайшли місце поховання композитора, встановили надгробну плиту у вигляді кришки роялю. Парк оновили і присвоїли йому ім’я господаря.
З метою увічнення пам’яті видатного земляка, талановитого композитора Кременчуцькій дитячій музичній школі №3 у 2008 році присвоїли ім’я Михайла Миколайовича Калачевського.
СЬОГОДЕННЯ
Архів композитора був знищений, тому дані щодо його біографії суперечливі, навіть щодо прізвища: Калачевський чи Колачевський — немає одностайної думки. Але виписка з метричної книги Петропавлівської церкви, яка збереглася, доводить, що саме Калачевський.
Маєтки у Калачівці (колишній Петропавлівській церкві) не збереглися. У Попівці до 150-річчя з дня народження великого земляка на сільському Будинку культури встановили меморіальну дошку.
Ще 50 років тому цікавість до постаті композитора була активною: у Попівку, на батьківщину Калачевського, приїздили музиканти, які давали концерти класичної музики. Останнім часом подібних заходів у селі не відбувається.
ЦІКАВІ ФАКТИ
2 березня 1901 року в Кременчуці, вперше в Україні, оркестр Дмитра Ахшарумова виконав «Українську симфонію» Михайла Калачевського. Публіка викликала автора після кожної частини на сцену і вітала гучними оплесками.
Оригінальний рукопис «Української симфонії» був знайдений музикознавцем Миколою Грінченком у 30-х роках минулого століття.
Молодшого брата Михайла Калачевського — Сергія, який теж народився у Федоровці, сьогодні називають «українським Нобелем, який не відбувся». Він отримав медичну освіту і відомий передусім як хірург, що здійснив першу в Російській імперії успішну операцію резекції шлунку. Згодом чоловік зайнявся рудною справою у Кривбасі й отримав значні статки: сучасники називали його «залізним королем». Оскільки подружжя дітей не мало, то весь свій багатомільйонний статок вони заповіли на доброчинні справи. Але виконати заповіт не встигли, до влади внаслідок жовтневого перевороту прийшли більшовики. У радянському Кривому Розі знищили буквально все, що зробив доброго для міста Сергій Миколайович: маєток, сад, робітниче селище, навіть могили подружжя. Лише рудник під назвою «шахта ім. Орджонікідзе» працює й досі.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Добратися до Попівки можна автобусом Млинок – Кременчук та Деріївка – Кременчук або власним транспортом.
За матеріалами сайту Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара,
видання «Вісник Кременчука» №19, 2016 року,
публікацій Галини Стадник «Михайло Колачевський: розшуки і знахідки»
та Володимира Боська «Сергій Колачевський: лікар, підприємець,
найвидатніший український благодійник, чий заповіт не був виконаний»
підготувала Тетяна Юганова
Дякуємо за підготовку
матеріалу Ользі Копійці