Село Митрофанівка Новгородківського району
Надгробний камінь — найдавніша історична пам’ятка Митрофанівки
Друзі, попри карантин наші з вами віртуальні подорожі не припиняються. Залишайтеся вдома — подорожуйте з «Вісником Кіровоградщини». Сьогодні ми у селі Митрофанівці. Дякуючи уважності, його жителі знайшли, а завдяки повазі — зберегли місцевий артефакт — надгробний камінь з місця поховання найстарішого відомого на сьогодні жителя села.
Село Митрофанівка Новгородківського району,
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Історія Митрофанівки сягає корінням у ХVІІІ століття. Через безперервні битви, набіги татар ця місцевість віками пустувала. Тільки з 1710 року російські воєначальники почали створювати тут військові поселення — напіввійськові, напівгосподарські формування. Мета їх створення була подвійна: по-перше, перетнути шлях татарським ордам, а по-друге, остаточно закріпити землі за Росією. Щодо першого, то на Правобережжі, між Дніпром і Бугом, становище було найскладніше через рівну, як скатертина, відкриту усім вітрам місцевість. Ось тоді й стали в пригоді небагаточисленні тут ріки, навіть дуже малі, такі як Кам’янка. Тут і виникло в середині ХVІІІ столітті село Митрофанівка як військове поселення.
За переказами старожилів, старшим одного десятка поселенців був козак на ім’я Митрофан. Людина сильна, міцної статури, розсудлива і смілива. Слід вважати, що саме від його імені село й отримало свою назву.
Одночасно з цим проходило заселення й інших ділянок ріки Кам’янки — там, де нині знаходяться селище Новгородка, села Інгуло-Кам’янка, Вершино-Кам’янка та інші. Центром оборонної лінії по річці Кам’янці стала перейменована з хутора Куцівки Новгородка. Предметним підтвердженням приблизного часу заснування села є надгробний камінь на найстарішому, давно покинутому кладовищі (в народі — панське, оскільки розміщувалося біля маєтку місцевого пана Данило́вича). На камені висічено: «Тут по-коїться прах Никифора Іщенко. Народився в 1801 р., помер в 1909 р. Спи з миром». Це найстаріший відомий на сьогодні сільський житель, оскільки надгробків із більш ранньою датою народження поки не знайдено. Камінь знайшли під час польових робіт, оскільки тепер там, де колись був маєток, — поле. Зважили історичне значення знахідки для історії села і вирішили зберегти. До всього ж надгробок — з червоного граніту, ця кам’яна порода досить часто зустрічається на території Митрофанівки. Тут навіть є кар’єр, в якому довгий час добували щебінь — хороше покриття для сільських доріг. У той же час існує чимало свідчень того, що ці багаті родючі землі Новгородківщини приваблювали людей і в ще більш давні часи. Про це говорять, наприклад, могили, розкидані по степу. В околицях Митрофанівки їх вісім. Деякі навіть отримали власні назви: «Висока», «Розрита».
У різні часи село поповнювалося поселенцями з північної частини та західних районів України, Росії, і навіть з більш далеких країн, та найбільше поселилося тут запорозьких козаків. Основними свідченнями переселень з інших країв є прізвища місцевих жителів. Так, якщо перебрати прізвища митрофанівців минулих часів і сучасності, то крім українських зустрінемо російські: Потапов, Григор’єв, польські: Петецький, Мурав-ський, Зеленгур, білоруські: Ковальов, молдавські: Кондрескул, Балаєскул, Даскал, тюркські: Шаламай, Мамалат, єврейські: Тартаковський, Мендель, циганські: Мун-тян, сербські: Нотич, Бабич.
Письмові згадки про Митрофанівку знаходимо у давніх книгах. Так, в «Географическо-статистическом Словаре Российской империи», [составитель П.Семенов].
– Санкт-Петербург, 1867. – Т. 3 значиться: «Митрофановка, село (козац.), Херсонской губернии, Александрийского уезда, при речке Каменке, вь 37 верстах оть уезднаго города. Число жителей 1725 общ. нас. (887 муж. пол.) Малоросіянь и Молдавань, дворовь 308, православ. Молитов. Домь». А в «Энциклопедическом словаре». – Санкт-Петербург. Издание Ф.А. Брокгауз, 1896. – Т.19 знаходимо наступний запис: «Дворов 960, жителей около 3000».
СЬОГОДЕННЯ
Місцеві краєзнавці продовжують роботу над пошуком усних та письмових свідчень про історію села, а також артефактів.
ЦІКАВІ ФАКТИ
До сих пір у деяких господарствах збереглися поїлки для худоби, витесані з місцевого червоного граніту. При чому інколи можна побачити такі великі посудини, що дивуєшся, як раніше їх транспортували до подвір’їв митрофанівців.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Камінь стоїть у центрі села, неподалік сільської ради. Дістатися до Митрофанівки можна автобусами Кропивницький–Митрофанівка, Олександрія–Митрофанівка.
Зоя Шевченко, Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Василеві Гурію
Історія Митрофанівки сягає корінням у ХVІІІ століття. Через безперервні битви, набіги татар ця місцевість віками пустувала. Тільки з 1710 року російські воєначальники почали створювати тут військові поселення — напіввійськові, напівгосподарські формування. Мета їх створення була подвійна: по-перше, перетнути шлях татарським ордам, а по-друге, остаточно закріпити землі за Росією. Щодо першого, то на Правобережжі, між Дніпром і Бугом, становище було найскладніше через рівну, як скатертина, відкриту усім вітрам місцевість. Ось тоді й стали в пригоді небагаточисленні тут ріки, навіть дуже малі, такі як Кам’янка. Тут і виникло в середині ХVІІІ столітті село Митрофанівка як військове поселення.
За переказами старожилів, старшим одного десятка поселенців був козак на ім’я Митрофан. Людина сильна, міцної статури, розсудлива і смілива. Слід вважати, що саме від його імені село й отримало свою назву.
Одночасно з цим проходило заселення й інших ділянок ріки Кам’янки — там, де нині знаходяться селище Новгородка, села Інгуло-Кам’янка, Вершино-Кам’янка та інші. Центром оборонної лінії по річці Кам’янці стала перейменована з хутора Куцівки Новгородка. Предметним підтвердженням приблизного часу заснування села є надгробний камінь на найстарішому, давно покинутому кладовищі (в народі — панське, оскільки розміщувалося біля маєтку місцевого пана Данило́вича). На камені висічено: «Тут по-коїться прах Никифора Іщенко. Народився в 1801 р., помер в 1909 р. Спи з миром». Це найстаріший відомий на сьогодні сільський житель, оскільки надгробків із більш ранньою датою народження поки не знайдено. Камінь знайшли під час польових робіт, оскільки тепер там, де колись був маєток, — поле. Зважили історичне значення знахідки для історії села і вирішили зберегти. До всього ж надгробок — з червоного граніту, ця кам’яна порода досить часто зустрічається на території Митрофанівки. Тут навіть є кар’єр, в якому довгий час добували щебінь — хороше покриття для сільських доріг. У той же час існує чимало свідчень того, що ці багаті родючі землі Новгородківщини приваблювали людей і в ще більш давні часи. Про це говорять, наприклад, могили, розкидані по степу. В околицях Митрофанівки їх вісім. Деякі навіть отримали власні назви: «Висока», «Розрита».
У різні часи село поповнювалося поселенцями з північної частини та західних районів України, Росії, і навіть з більш далеких країн, та найбільше поселилося тут запорозьких козаків. Основними свідченнями переселень з інших країв є прізвища місцевих жителів. Так, якщо перебрати прізвища митрофанівців минулих часів і сучасності, то крім українських зустрінемо російські: Потапов, Григор’єв, польські: Петецький, Мурав-ський, Зеленгур, білоруські: Ковальов, молдавські: Кондрескул, Балаєскул, Даскал, тюркські: Шаламай, Мамалат, єврейські: Тартаковський, Мендель, циганські: Мун-тян, сербські: Нотич, Бабич.
Письмові згадки про Митрофанівку знаходимо у давніх книгах. Так, в «Географическо-статистическом Словаре Российской империи», [составитель П.Семенов].
– Санкт-Петербург, 1867. – Т. 3 значиться: «Митрофановка, село (козац.), Херсонской губернии, Александрийского уезда, при речке Каменке, вь 37 верстах оть уезднаго города. Число жителей 1725 общ. нас. (887 муж. пол.) Малоросіянь и Молдавань, дворовь 308, православ. Молитов. Домь». А в «Энциклопедическом словаре». – Санкт-Петербург. Издание Ф.А. Брокгауз, 1896. – Т.19 знаходимо наступний запис: «Дворов 960, жителей около 3000».
СЬОГОДЕННЯ
Місцеві краєзнавці продовжують роботу над пошуком усних та письмових свідчень про історію села, а також артефактів.
ЦІКАВІ ФАКТИ
До сих пір у деяких господарствах збереглися поїлки для худоби, витесані з місцевого червоного граніту. При чому інколи можна побачити такі великі посудини, що дивуєшся, як раніше їх транспортували до подвір’їв митрофанівців.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Камінь стоїть у центрі села, неподалік сільської ради. Дістатися до Митрофанівки можна автобусами Кропивницький–Митрофанівка, Олександрія–Митрофанівка.
Зоя Шевченко, Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Василеві Гурію