Братська могила партизанів
Селище Знам’янка Друга Знам’янської міської ради
На старому кладовищі у селищі Знам’янці Другій, серед покинутих і похилених хрестів, біля підніжжя братської могили, червоніють яскравим кольорами численні корзини квітів. У могилі поховані партизани, які вели боротьбу з фашистськими окупантами на території Знам’янщини.
Навколо пам’ятника встановлено металеву огорожу з п’ятикутними зірками червоного кольору. На пам’ятнику зверху знаходиться зображення ордена Вітчизняної війни І ступеня, а нижче напис російської мовою: «Здесь похоронены партизаны, расстрелянные немецко-фашистскими захватчиками 1-го октября 1941 года: Бацанов Петр Иванович — 1919 года рождения, Ивлев Нестор Самойлович — 1883 г.р., Ульянич Иван Леонтиевич — 1898 г.р., Семенков Григорий Филиппович — 1897 г.р. Вечная слава героям».
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Його життя було, як спалах зірки: у 20 років він керував вчительським колективом, а у 22 став командиром підпільної групи.
Народився Петро Іванович Бацанов у селищі Знам’янці Другій у 1919 році. Він був непосидючим і допитливим хлопчиськом, любив подорожувати в Чорному лісі, грати у футбол та волейбол, гарно навчався. У 1937 році Петро закінчив Знам’янську залізничну школу №8. Відповідно до Постанови Центрального Виконавчого Комітету Ради Народних Комісарів СРСР про введення персональних звань для вчителів від 10 квітня 1936 року йому присвоїли звання вчителя навчальної школи, а 1 вересня він прийняв свій перший клас. Для дітей Петро Іванович став не лише класним керівником, а й старшим другом та мудрим порадником. У січні 1939 року його призначили директором школи. Молодий енергійний директор сумлінно ставився до своїх професійних обов’язків. З перших же днів роботи розпочав розширення навчальної бази, проводив реконструкцію будівлі, зробив освітлення. Він намагався зробити з неповної школи початкову.
У 1940 році Петро став студентом-заочником Кіровоградського вчительського інституту. Він гарно навчався та активно займався громадською діяльністю.
Червень 1941-го зруйнував не лише плани літнього відпочинку, він став крахом життєвих доль мільйонів людей.
5 серпня, після обіду, з боку Кропивницького почувся гул моторів та гуркіт важкої техніки — це фашистські мотоцикли і танки заїхали у Знам’янку. Без перешкод вони прямували до центру міста, ніхто не став їм на заваді — радянські війська завчасно залишили
Знам’янку і відступили до Олександрії. Зразу ж розпочалося встановлення нового порядку: за прогулянки містом після 18:00 без пропуску — розстріл; за допомогу партизанам — розстріл; за передачу та зберігання листівок — розстріл; за зберігання зброї та радіоприймачів — розстріл.
Однією з перших розпочала свою діяльність підпільна група Петра Бацанова. На плечі хлопців лягла розвідувальна місія, вони намагалися більше дізнатися про розміщення ворожого гарнізону, здобували інформацію про пересування військових ешелонів через станцію, передавали партизанам зброю та харчі, розповсюджували листівки. Зовні неквапливий, розважливий Петро Бацанов мав гнучкий розум, війна наче розбудила в ньому здібності, які дрімали. Він не мав військової освіти, не служив в армії, але упевнено оволодівав партизанською тактикою. Такими ж були його односельчани — Івлев, Семенков, Ульянич. Бойова дружба допомогла їм оволодіти тактикою підпільників і партизанів.
У вересні 1941-го зрадник Звєрьков подав до Суботцівської поліцейської комендатури декілька доносів на Віктора Іванова (старосту громадського двору), який мав зв’язки з партизанами. Начальником поліції Жуковським було прийнято рішення про встановлення
цілодобового спостереження за будинком та прилеглою територією. За підпільниками Миколою Івлєвим, Іваном Ульяничем та Григорієм Семенковим також встановили нагляд. Поліцейські Бобриков та Звєрьков весь час спостерігали за ними. Уранці, коли Івлєв та Семенков прямували на конспіративну квартиру у с.Аджамці, їх було арештовано. Ульянич же повернувся до партизанського загону і попередив про запрошення для себе та Бацанова до старости Іванова, щоб вирішити питання, пов’язані з подальшим базуванням загону на території колгоспу. Під виглядом людей, що обмінюють речі на харчі, Бацанов разом з товаришем вирушили глухими польовими дорогами до села й обійшли Суботці.
24 вересня у другій половині дня вони прибули до будинку громадського старости, де на них вже чекала засідка — начальник Знам’янської
поліції Ір’янов, Янишевський, троє гестапівців та четверо поліцаїв.
За свідченням В.Серчаєва, останній допит патріотів проводив Ір’янов. Перед цим хлопців дуже сильно били, ламали дверима пальці рук, груди і тіло обпалювали автогеном, на спині випалювали зірки. Ці звірства фашистських нелюдів не зломили наших земляків, вони так і не розповіли про партизанські стоянки у Чорному лісі.
Колона поступово рухалася до лісу, а за деревами, ховаючись від поліцаїв, йшли рідні Петра. Сльози розпачу здавлювали, не маючи можливості хоч чимось зарадити.
Зрадники, мабуть, не думали у той час, що їх злодіянням прийде кінець і вони отримають заслужену кару. Ось уже й ліс. Прикручений до правої руки Бацанова невідомий матрос спотикнувся. І тут же отримав удар в плече від Кравченка…
На краю лісу, за 25-30 метрів від дороги, кат Ір’янов особисто підходив і з відстані метр-півтора розстрілював юнаків пострілами в голову. За цим кривавим дійством спостерігав тато Петра Бацанова Іван Степанович, поруч стояла, стримуючи гіркий плач, мати Єфросина Петрівна та старша сестра Варвара. То була страшна картина, коли ти змушений спостерігати, як у тебе забирають найдорожчу людину, а ти нічим не можеш допомогти. А в цей час жандарми курили та сміялися.
І лише 9 грудня 1943 року, коли було звільнено місто Знам’янку та селище Знам’янку Другу, Іван Степанович вирішив перепоховати останки тіл сина та його бойових побратимів.
У лютому 1944 року стояла напрочуд тепла погода, а 3-4 лютого пройшов сильний дощ, завдяки якому Іван Степанович зміг швидко знайти у лісі траншеї, де фашисти провели розстріл молодих партизанів.
Навіть страшно уявити ті почуття, що переповнювали серце батька, але потрібно було копати і обережно відгортати землю від залишків людських тіл. Це було жахливе видовище — довкола виднілися людські кістки — тут розстріляли багатьох знам’янчан. У повітрі відчувався трупний сморід, що ускладнювало роботу — дихати було майже неможливо. Скелети підпільників змогли ідентифікувати лише по колючому дроту, яким було скручено їхні руки. А тіло невідомого моряка так і знаходилося поруч з тілом Петра Бацанова. Наступного дня Іван Степанович разом з помічниками підготували на місцевому кладовищі могилу та виготовили гроб. А 7-8 лютого власноруч, пішки переносили тіла молодих підпільників. Так їх і похоронили разом у одній братській могилі — хлопців із селища Знам’янки Другої та невідомого до сьогодні героя-матроса.
У 1975 році на кладовищі встановили стелу з іменами героїчних земляків.
СЬОГОДЕННЯ
Відповідно до рішення виконавчого комітету Знам’янської міської ради від 23 березня 1995 року №167 Знам’янській ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 присвоєно ім’я Петра Івановича Бацанова і встановлено пам’ятну дошку на його честь. Сьогодні ім’я героїчного земляка носить одна з вулиць селища.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Братська могила знаходиться на кладовищі селища Знам’янки Другої, до якого курсують рейсові автобуси №6.
Оксана Лутай
У матеріалі використані дані з книги
Івана Іванова «Доля і трагедія
партизанського загону»
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Його життя було, як спалах зірки: у 20 років він керував вчительським колективом, а у 22 став командиром підпільної групи.
Народився Петро Іванович Бацанов у селищі Знам’янці Другій у 1919 році. Він був непосидючим і допитливим хлопчиськом, любив подорожувати в Чорному лісі, грати у футбол та волейбол, гарно навчався. У 1937 році Петро закінчив Знам’янську залізничну школу №8. Відповідно до Постанови Центрального Виконавчого Комітету Ради Народних Комісарів СРСР про введення персональних звань для вчителів від 10 квітня 1936 року йому присвоїли звання вчителя навчальної школи, а 1 вересня він прийняв свій перший клас. Для дітей Петро Іванович став не лише класним керівником, а й старшим другом та мудрим порадником. У січні 1939 року його призначили директором школи. Молодий енергійний директор сумлінно ставився до своїх професійних обов’язків. З перших же днів роботи розпочав розширення навчальної бази, проводив реконструкцію будівлі, зробив освітлення. Він намагався зробити з неповної школи початкову.
У 1940 році Петро став студентом-заочником Кіровоградського вчительського інституту. Він гарно навчався та активно займався громадською діяльністю.
Червень 1941-го зруйнував не лише плани літнього відпочинку, він став крахом життєвих доль мільйонів людей.
5 серпня, після обіду, з боку Кропивницького почувся гул моторів та гуркіт важкої техніки — це фашистські мотоцикли і танки заїхали у Знам’янку. Без перешкод вони прямували до центру міста, ніхто не став їм на заваді — радянські війська завчасно залишили
Знам’янку і відступили до Олександрії. Зразу ж розпочалося встановлення нового порядку: за прогулянки містом після 18:00 без пропуску — розстріл; за допомогу партизанам — розстріл; за передачу та зберігання листівок — розстріл; за зберігання зброї та радіоприймачів — розстріл.
Однією з перших розпочала свою діяльність підпільна група Петра Бацанова. На плечі хлопців лягла розвідувальна місія, вони намагалися більше дізнатися про розміщення ворожого гарнізону, здобували інформацію про пересування військових ешелонів через станцію, передавали партизанам зброю та харчі, розповсюджували листівки. Зовні неквапливий, розважливий Петро Бацанов мав гнучкий розум, війна наче розбудила в ньому здібності, які дрімали. Він не мав військової освіти, не служив в армії, але упевнено оволодівав партизанською тактикою. Такими ж були його односельчани — Івлев, Семенков, Ульянич. Бойова дружба допомогла їм оволодіти тактикою підпільників і партизанів.
У вересні 1941-го зрадник Звєрьков подав до Суботцівської поліцейської комендатури декілька доносів на Віктора Іванова (старосту громадського двору), який мав зв’язки з партизанами. Начальником поліції Жуковським було прийнято рішення про встановлення
цілодобового спостереження за будинком та прилеглою територією. За підпільниками Миколою Івлєвим, Іваном Ульяничем та Григорієм Семенковим також встановили нагляд. Поліцейські Бобриков та Звєрьков весь час спостерігали за ними. Уранці, коли Івлєв та Семенков прямували на конспіративну квартиру у с.Аджамці, їх було арештовано. Ульянич же повернувся до партизанського загону і попередив про запрошення для себе та Бацанова до старости Іванова, щоб вирішити питання, пов’язані з подальшим базуванням загону на території колгоспу. Під виглядом людей, що обмінюють речі на харчі, Бацанов разом з товаришем вирушили глухими польовими дорогами до села й обійшли Суботці.
24 вересня у другій половині дня вони прибули до будинку громадського старости, де на них вже чекала засідка — начальник Знам’янської
поліції Ір’янов, Янишевський, троє гестапівців та четверо поліцаїв.
За свідченням В.Серчаєва, останній допит патріотів проводив Ір’янов. Перед цим хлопців дуже сильно били, ламали дверима пальці рук, груди і тіло обпалювали автогеном, на спині випалювали зірки. Ці звірства фашистських нелюдів не зломили наших земляків, вони так і не розповіли про партизанські стоянки у Чорному лісі.
Колона поступово рухалася до лісу, а за деревами, ховаючись від поліцаїв, йшли рідні Петра. Сльози розпачу здавлювали, не маючи можливості хоч чимось зарадити.
Зрадники, мабуть, не думали у той час, що їх злодіянням прийде кінець і вони отримають заслужену кару. Ось уже й ліс. Прикручений до правої руки Бацанова невідомий матрос спотикнувся. І тут же отримав удар в плече від Кравченка…
На краю лісу, за 25-30 метрів від дороги, кат Ір’янов особисто підходив і з відстані метр-півтора розстрілював юнаків пострілами в голову. За цим кривавим дійством спостерігав тато Петра Бацанова Іван Степанович, поруч стояла, стримуючи гіркий плач, мати Єфросина Петрівна та старша сестра Варвара. То була страшна картина, коли ти змушений спостерігати, як у тебе забирають найдорожчу людину, а ти нічим не можеш допомогти. А в цей час жандарми курили та сміялися.
І лише 9 грудня 1943 року, коли було звільнено місто Знам’янку та селище Знам’янку Другу, Іван Степанович вирішив перепоховати останки тіл сина та його бойових побратимів.
У лютому 1944 року стояла напрочуд тепла погода, а 3-4 лютого пройшов сильний дощ, завдяки якому Іван Степанович зміг швидко знайти у лісі траншеї, де фашисти провели розстріл молодих партизанів.
Навіть страшно уявити ті почуття, що переповнювали серце батька, але потрібно було копати і обережно відгортати землю від залишків людських тіл. Це було жахливе видовище — довкола виднілися людські кістки — тут розстріляли багатьох знам’янчан. У повітрі відчувався трупний сморід, що ускладнювало роботу — дихати було майже неможливо. Скелети підпільників змогли ідентифікувати лише по колючому дроту, яким було скручено їхні руки. А тіло невідомого моряка так і знаходилося поруч з тілом Петра Бацанова. Наступного дня Іван Степанович разом з помічниками підготували на місцевому кладовищі могилу та виготовили гроб. А 7-8 лютого власноруч, пішки переносили тіла молодих підпільників. Так їх і похоронили разом у одній братській могилі — хлопців із селища Знам’янки Другої та невідомого до сьогодні героя-матроса.
У 1975 році на кладовищі встановили стелу з іменами героїчних земляків.
СЬОГОДЕННЯ
Відповідно до рішення виконавчого комітету Знам’янської міської ради від 23 березня 1995 року №167 Знам’янській ЗОШ І-ІІІ ступенів №7 присвоєно ім’я Петра Івановича Бацанова і встановлено пам’ятну дошку на його честь. Сьогодні ім’я героїчного земляка носить одна з вулиць селища.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Братська могила знаходиться на кладовищі селища Знам’янки Другої, до якого курсують рейсові автобуси №6.
Оксана Лутай
У матеріалі використані дані з книги
Івана Іванова «Доля і трагедія
партизанського загону»