Чорноліський отаман Кібець-Бондаренко
2017 рік в Україні проголошено Роком Української революції 1917-1921 років. Наш сьогоднішній матеріал присвячується пам’яті славного героїчного земляка отамана Миколи Кібця-Бондаренка та його родини.
Там, де гуляє лише вітер, перегукуються у повній тиші цвіркуни, пугач у нічній імлі прокричить на самоті, високо на кручі серед старого цвинтаря — одинокий хрест. Його видно здалеку кожному подорожньому, туди веде добре витоптана стежка.
Відомий український письменник Роман Коваль розповідає: «Ось тут було село Чорноліска, а 1975 року його загребли тракторами як неперспективне. А он за ним, під отим пагорбом, де пасуться корови, один з центрів Чорноліської культури. Там щороку навесні з ріллі викопують рештки посуду, мечів, ядра... Тут скарбниця чорноліської культури. А довкруж — широкі лани й смуги лісів, ген — ліс Чута. А он — Нерубай-ліс. А у протилежний бік — Чорний ліс. Усі вони були базою партизанів у 1918-1920-х роках. Тут діяли отамани Загородній, Гупало, Голик-Залізняк, Хмара, Микола Кібець-Бондаренко, його двоюрідний брат Архип Бондаренко».
Саме тут, біля колишнього села Чорноліска, на околиці села Цибулеве Знам’янського району, за часів Української національної революції 1917-1921 рр. було захоронено замордованих більшовиками маленького синочка та дружину нашого героїчного земляка, чорноліського отамана Кібця-Бондаренка.
Знам’янські козаки на чолі з курінним Віктором Мазуренком відновили могилу отаманової дружини Євгенії Трихманенко та півторарічного сина Миколки. На ньому — слова: «На цьому кладовищі сплять вічним сном дружина та син чорноліського отамана Кібця-Бондаренка Миколи Степановича — Євгенія Олексіївна та її син Бондаренко Микола Миколайович, замордовані більшовицькою бандою в жовтні 1920 року».
ЛЕГЕНДА
— Більшовики, коли не могли зловити повстанця, помстилися його родині, — розповідає Роман Коваль, — отамановому синові було півтора рочки... Кібець, коли дізнався про загибель дружини й сина, одразу кинувся в Чорноліску. Коли тесть (Олекса Трихманенко) вийшов на ґанок, отаман впав на коліна. — Тату, простіть! Я винен за смерть вашої дочки, а моєї дружини, й сина... — Кріпись, сину! — відповів той. — Що скоїлось, того вже не повернеш. Їм тепер однаково, а ти знаєш, що робити...»
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Микола Степанович Кібець-Бондаренко народився у волосному селі Цибулевому на кутку Пшеничівка. Про життєвий шлях Миколи Кібця-Бондаренка до літа 1920 року відомо мало. Перша згадка про нього як про повстанського ватажка припадає на початок серпня 1920 року, коли він на чолі кінного загону у сто шабель, сформованого із хліборобів Цибулевого та навколишніх сіл, взяв участь у Знам’янському повстанні.
У Знам’янці та на інших залізничних станціях, на які здійснював нальоти Кібець, восени 1920 року більшовики вивісили десятки плакатів, на яких було зображено хижого птаха-кібця, що ширяв над червоноармійськими загонами. У своїх пазурах кібець ніс двох червоноармійців, які стікали кров’ю, і, витягнувши шию, клював дзьобом інших. Під малюнком напис: «Бандит — Кобец».
Уславився Кібець надзвичайно вмілими засідками і несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони, під час яких роззброював цілі військові підрозділи ворога, здійснював диверсії на залізниці.
ЦІКАВІ ФАКТИ
10 серпня 1920 року на перегоні між залізничними станціями Хирівка та Цибулеве його бійці розібрали залізницю, внаслідок чого розбився ешелон червоної кінноти Семена Будьонного. Повстанці здобули трофеї: 92 коней, 5 кулеметів, рушниці, набої.
Старшина Чорноліського полку Михайло Дорошенко так описував Кібця: «Невеличкого росту чоловік з великим носом та чорними гострими очима».
«Партизани Кібця виглядали імпозантно: хлопці мали добрих коней, сідла й зброю, всі добре одягнені, в шинелях і рогатих будьонівках. А Кібець був у шкіряному комплекті зі шкіряним летунським шоломом на голові. Та завжди на височенному вороному коні, малого зросту, з розставленими в їзді ліктями, гострим носом і гострим поглядом, Кібець справді нагадував малого степового хижака кібця, який був пострахом мирних пернатих мешканців степу…» — згадував ад’ютант командира 1-го куреня Холодного Яру Юрій Залізняк (Горліс-Горський).
У жовтні 1920 року між Веселим Кутом і с.Чорноліска у засідку Кібця потрапив червоноармійський загін. Точну кількість убитих не з’ясовано, але полонили 11 осіб. Їх Кібець відправив до отамана Пилипа Хмари, якому підлягав. Серед здобутих трофеїв — кулемети «Максим» і «Льюїс», набої до них, гранати.
Наприкінці жовтня (можливо, на початку листопада) 1920 р. Микола Кібець у формі червоного командира з трьома перевдягнутими у будьонівську форму козаками поїхав до Цибулева, де стояв загін «по борьбе с бандитизмом» (ББ). Представивши документи на ім’я «товаріща Хлєбова», відрекомендувався червоному командирові, який жив у хаті Лимаря — знайомого Кібця, і домовився про спільний виступ проти «банд Хмари і Кобця». Отаман виманив півсотні ББ з Цибулевого у повстанську засідку, де їх було знищено.
Після смерті найрідніших людей (дружини і сина) загін Кібця на станції Знам’янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Ґалембу, який закатував його рідних.
До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам’янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК. Це підтверджує інформаційне зведення Кременчуцької губернської ЧК від 29 листопада 1920 року: «В Знаменском районе ежедневно появляются бандиты, терроризирующие население и совработников. Работать совершенно нет возможности, так как приходится прятаться очень часто, ввиду налетов… В селе Цыбулево во время проведения-выполнения разверстки бандитами изрублено 4 красноармейца. Из окон домов бандитов все время производилась стрельба. Бандой кавалеристов в 70 чел. разобран путь и перерезан телеграфный провод. По-видимому, это сделала одна из шаек банды Кипчика».
3 січня 1921 року отаман Кібець загинув у бою з червоними. «Тієї нещасливої хвилини ворожа куля вирвала з повстанських лав найхоробрішого і найсміливішого лицаря — Миколу Степановича Бондаренка-Кібця. Упав із коня мертвим, але шаблі із своїх міцних та відважних рук не випустив. Він її символічно передавав і доручав живим борцям, щоб продовжували боротьбу за волю і незалежність України», — згадував колишній повстанець Михайло Дорошенко.
У тому ж бою повстанці вбили командира 14-ї дивізії 1-ї Кінної армії Олександра Пархоменка, захопили армійську скарбницю червоних і багато цінних документів.
Отамана Кібця поховали біля церкви села Надлак (тепер Новоархангельський район, Кіровоградська область).
Пам’ять про героїчну постать в історії визвольної боротьби українського народу 1917-1921 років завжди буде у наших серцях.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Рейсовим автобусом з автовокзалу м.Знам’янка до с.Цибулеве, або ж електричкою до станції Мамаїв Яр. А далі пішки або ж на власному транспорті, слухаючи захопливі розповіді про минуле нашого краю від краєзнавця, власника зеленої садиби «Гайдамацька Січ» Володимира Вознюка.
Використані матеріали з книги
Романа Коваля «Коли співали кулі»
Відомий український письменник Роман Коваль розповідає: «Ось тут було село Чорноліска, а 1975 року його загребли тракторами як неперспективне. А он за ним, під отим пагорбом, де пасуться корови, один з центрів Чорноліської культури. Там щороку навесні з ріллі викопують рештки посуду, мечів, ядра... Тут скарбниця чорноліської культури. А довкруж — широкі лани й смуги лісів, ген — ліс Чута. А он — Нерубай-ліс. А у протилежний бік — Чорний ліс. Усі вони були базою партизанів у 1918-1920-х роках. Тут діяли отамани Загородній, Гупало, Голик-Залізняк, Хмара, Микола Кібець-Бондаренко, його двоюрідний брат Архип Бондаренко».
Саме тут, біля колишнього села Чорноліска, на околиці села Цибулеве Знам’янського району, за часів Української національної революції 1917-1921 рр. було захоронено замордованих більшовиками маленького синочка та дружину нашого героїчного земляка, чорноліського отамана Кібця-Бондаренка.
Знам’янські козаки на чолі з курінним Віктором Мазуренком відновили могилу отаманової дружини Євгенії Трихманенко та півторарічного сина Миколки. На ньому — слова: «На цьому кладовищі сплять вічним сном дружина та син чорноліського отамана Кібця-Бондаренка Миколи Степановича — Євгенія Олексіївна та її син Бондаренко Микола Миколайович, замордовані більшовицькою бандою в жовтні 1920 року».
ЛЕГЕНДА
— Більшовики, коли не могли зловити повстанця, помстилися його родині, — розповідає Роман Коваль, — отамановому синові було півтора рочки... Кібець, коли дізнався про загибель дружини й сина, одразу кинувся в Чорноліску. Коли тесть (Олекса Трихманенко) вийшов на ґанок, отаман впав на коліна. — Тату, простіть! Я винен за смерть вашої дочки, а моєї дружини, й сина... — Кріпись, сину! — відповів той. — Що скоїлось, того вже не повернеш. Їм тепер однаково, а ти знаєш, що робити...»
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Микола Степанович Кібець-Бондаренко народився у волосному селі Цибулевому на кутку Пшеничівка. Про життєвий шлях Миколи Кібця-Бондаренка до літа 1920 року відомо мало. Перша згадка про нього як про повстанського ватажка припадає на початок серпня 1920 року, коли він на чолі кінного загону у сто шабель, сформованого із хліборобів Цибулевого та навколишніх сіл, взяв участь у Знам’янському повстанні.
У Знам’янці та на інших залізничних станціях, на які здійснював нальоти Кібець, восени 1920 року більшовики вивісили десятки плакатів, на яких було зображено хижого птаха-кібця, що ширяв над червоноармійськими загонами. У своїх пазурах кібець ніс двох червоноармійців, які стікали кров’ю, і, витягнувши шию, клював дзьобом інших. Під малюнком напис: «Бандит — Кобец».
Уславився Кібець надзвичайно вмілими засідками і несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони, під час яких роззброював цілі військові підрозділи ворога, здійснював диверсії на залізниці.
ЦІКАВІ ФАКТИ
10 серпня 1920 року на перегоні між залізничними станціями Хирівка та Цибулеве його бійці розібрали залізницю, внаслідок чого розбився ешелон червоної кінноти Семена Будьонного. Повстанці здобули трофеї: 92 коней, 5 кулеметів, рушниці, набої.
Старшина Чорноліського полку Михайло Дорошенко так описував Кібця: «Невеличкого росту чоловік з великим носом та чорними гострими очима».
«Партизани Кібця виглядали імпозантно: хлопці мали добрих коней, сідла й зброю, всі добре одягнені, в шинелях і рогатих будьонівках. А Кібець був у шкіряному комплекті зі шкіряним летунським шоломом на голові. Та завжди на височенному вороному коні, малого зросту, з розставленими в їзді ліктями, гострим носом і гострим поглядом, Кібець справді нагадував малого степового хижака кібця, який був пострахом мирних пернатих мешканців степу…» — згадував ад’ютант командира 1-го куреня Холодного Яру Юрій Залізняк (Горліс-Горський).
У жовтні 1920 року між Веселим Кутом і с.Чорноліска у засідку Кібця потрапив червоноармійський загін. Точну кількість убитих не з’ясовано, але полонили 11 осіб. Їх Кібець відправив до отамана Пилипа Хмари, якому підлягав. Серед здобутих трофеїв — кулемети «Максим» і «Льюїс», набої до них, гранати.
Наприкінці жовтня (можливо, на початку листопада) 1920 р. Микола Кібець у формі червоного командира з трьома перевдягнутими у будьонівську форму козаками поїхав до Цибулева, де стояв загін «по борьбе с бандитизмом» (ББ). Представивши документи на ім’я «товаріща Хлєбова», відрекомендувався червоному командирові, який жив у хаті Лимаря — знайомого Кібця, і домовився про спільний виступ проти «банд Хмари і Кобця». Отаман виманив півсотні ББ з Цибулевого у повстанську засідку, де їх було знищено.
Після смерті найрідніших людей (дружини і сина) загін Кібця на станції Знам’янка хитрощами роззброїв ескадрон червоної кінноти, захопив у полон і розстріляв комісара ескадрону Якова Ґалембу, який закатував його рідних.
До кінця листопада 1920 року отамани Хмара і Кібець діяли біля Знам’янки — здійснювали диверсії на залізницях, зупиняли потяги, знищували відділи червоноармійців і ЧК. Це підтверджує інформаційне зведення Кременчуцької губернської ЧК від 29 листопада 1920 року: «В Знаменском районе ежедневно появляются бандиты, терроризирующие население и совработников. Работать совершенно нет возможности, так как приходится прятаться очень часто, ввиду налетов… В селе Цыбулево во время проведения-выполнения разверстки бандитами изрублено 4 красноармейца. Из окон домов бандитов все время производилась стрельба. Бандой кавалеристов в 70 чел. разобран путь и перерезан телеграфный провод. По-видимому, это сделала одна из шаек банды Кипчика».
3 січня 1921 року отаман Кібець загинув у бою з червоними. «Тієї нещасливої хвилини ворожа куля вирвала з повстанських лав найхоробрішого і найсміливішого лицаря — Миколу Степановича Бондаренка-Кібця. Упав із коня мертвим, але шаблі із своїх міцних та відважних рук не випустив. Він її символічно передавав і доручав живим борцям, щоб продовжували боротьбу за волю і незалежність України», — згадував колишній повстанець Михайло Дорошенко.
У тому ж бою повстанці вбили командира 14-ї дивізії 1-ї Кінної армії Олександра Пархоменка, захопили армійську скарбницю червоних і багато цінних документів.
Отамана Кібця поховали біля церкви села Надлак (тепер Новоархангельський район, Кіровоградська область).
Пам’ять про героїчну постать в історії визвольної боротьби українського народу 1917-1921 років завжди буде у наших серцях.
ЯК ДІСТАТИСЯ
Рейсовим автобусом з автовокзалу м.Знам’янка до с.Цибулеве, або ж електричкою до станції Мамаїв Яр. А далі пішки або ж на власному транспорті, слухаючи захопливі розповіді про минуле нашого краю від краєзнавця, власника зеленої садиби «Гайдамацька Січ» Володимира Вознюка.
Використані матеріали з книги
Романа Коваля «Коли співали кулі»
