Братська могила
- 20 березня 2018, 16:15
Під час Другої світової гітлерівцям територію Кіровоградщини вдалося захопити протягом одного тижня, з 30 липня по 7 серпня, а радянські воїни відвойовували її майже півроку, з кінця вересня 1943-го по середину березня 1944-го року. 7 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Новгородки. Перші бої за визволення Новгородківського району почалися в другій половині жовтня 1943 року, а останнім визволеним населеним пунктом району стало село Інгуло-Кам’янка. Ця подія відбулася 12 березня 1944 року.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У перші дні війни інгуло-кам’янці не знали, що таке Друга світова війна, але впродовж чотирьох років на їхню долю випали всі страждання, які навіть у думках не можна уявити.
Перший раз фашисти зайшли в село 5 серпня 1941 року, зайняли його, що хотіли, те й робили, знущалися з жителів. У селі залишилися тільки жінки з дітьми та люди похилого віку, оборонятися не було кому. А ще залишилися чоловіки, які не могли піти на фронт і допомагали на місці, зокрема створювали підпільні комсомольські організації. В Інгуло-Кам’янці у 1941-1943 роках діяла підпільна організація «Спартак», якою керував Михайло Іванович Піддячний. До організації входили М.О.Борошненко, Б.Ф.Вічко, В.М.Тарасов, І.П.Рак. Члени групи зібрали радіоприймач, перехоплювали хвилі та розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. До цієї справи вони залучали й інших юнаків, яким у всьому довіряли, але свої секрети не розповідали. У приміщенні теперішньої аптеки розміщувалася фашистська комендатура, і коли гітлерівці виїжджали з села, комсомольські підпільники пробиралися в приміщення комендатури, вивчали документи, які пощастило побачити, забирали патрони.
Коли гітлерівці робили облави, то люди ховалися в погребах. Одного дня селом ішли два гітлерівці, і де були великі будинки, туди кидали гранати і зривали їх. Люди почали вибігати з будинків і тікати городами, бо ніхто не знав, чия хата здається фашистам великою.
Взимку 1943 року всіх, хто вмів працювати, гнали рити окопи. Зима була дуже холодна, люта, і вдень, і вночі вила хуртовина. У ті грудневі дні в Інгуло-Кам’янці точилися тяжкі бої. У них брала участь 94-а стрілецька дивізія, якою на той час командував гвардії полковник Іван Руських. Остаточно населений пункт визволили 12 березня 1944 року. У боях за визволення села від фашистських окупантів загинули 192 воїни Червоної армії, які поховані у братській могилі, з них 164 відомі, решта — безіменні. Захоронення в ній продовжувалися і після війни, адже жителі села після бою хоронили полеглих спочатку на місцях загибелі, а вже потім звозили в братську могилу. У центрі села встановлений обеліск Слави на честь визволителів Інгуло-Кам’янки.
Після звільнення села усі сили жителів були направлені на відбудову села, становлення на ноги всього господарства для того, щоб якнайбільше допомогти справі перемоги. Після перемоги в село почали повертатися люди, які покинули Інгуло-Кам’янку.
Згадує жителька Інгуло-Кам’янки, дитина війни, теперішній голова ради ветеранів села Неля Іванівна Калюжна: — Я народилася наприкінці війни, але ж моє дитинство було повоєнним. Зараз тільки розумію, якої сили йшли бої у нашому селі. Цьому певною мірою слід завдячувати гористій місцевості. Коли ми ходили до першого класу, то на іншому березі нашої річки Інгул стояли затонулі підбиті танки, як фашистські, так і радянські. З одного зняли башту, і по ньому усі переходили, як по місточку. На берегах річки довгий час залишалися вириті окопи.
Братська могила знаходиться на найвищій точці села. Колись на цьому місці стояла церква, яку зруйнували у 30-ті роки. І зараз, якщо придивитися, видно контури фундаменту цегляної огорожі. Тож виходить, що поховання знаходиться якраз всередині цієї колишньої огорожі. Ще в 60-70-х роках на 9 Травня у село приїжджали дуже багато людей вклонитися останкам своїх рідних. Приїздили не лише з України, а й з Росії, з Узбекистану. І багато з них з благоговінням ставилися до того факту, що братська могила знаходиться на такому святому місці — подвір’ї церкви.
Сестра, яка старша за мене на 8 років, добре пам’ятає події війни. Пам’ятає, що в Інгуло-Кам’янці відбувалися танкові бої. Відбувся один наступ радянських військ, але довелося відступити та робити ще один наступ, який проводився з боку Новгородки. Найбільше скупчення сил відбувалося по річці Інгул, яка була в ті часи глибокою. На території Інгуло-Кам’янки відбувалися жорстокі бої, тому що село було розташоване на вигідному стратегічному напрямку, і ворог вперто не хотів втрачати території. Школа під час війни не працювала, оскільки була зайнята гітлерівцями, при визволенні села у ній розмістився штаб батальйону радянських військ, під час однієї з атак вона була зруйнована, тож після війни побудували нову школу.
У селі стояли гітлерівці. Часто вони забирали і відправляли наших жителів до Німеччини. Потрапив у їх число і мій батько — Іван Сокіл. Йому вдалося втекти й добратися до Компаніївки. Якимось чином він повідомив дружину, тож вона поїхала підводою, прикидала його сіном, а зверху на сіно поклали маленьку донечку, мою сестру, — і гітлерівці їх не тронули. Після повернення додому батькові довелося переховуватися.
Понад 200 жителів села брали участь у Другій світовій війні, 52 з них загинули, 148 нагороджені орденами та медалями. Імена односельчан Семена Павловича Чередніченка, Григорія Лаврентійовича Скосаря, Василя Даниловича Крижановського, Купріяна Сергійовича Колодяжного, Федора Федоровича Чередніченка, Пилипа Юхимовича Назаренка — назавжди залишаться у пам’яті вдячних нащадків, адже ці воїни здобували Перемогу.
СЬОГОДЕННЯ
Після війни на братській могилі встановили невеликий пам’ятний знак, а 1963 року його замінили на інший, який стоїть зараз.
До священних місць інгуло-кам’янці приходять щороку на 9 Травня та у день визволення села. Цього року біля пам’ятників на мітинг зібралися працівники сільської ради, працівники Будинку культури, школярі, жителі села, які вшанували полеглих хвилиною мовчання та поклали квіти.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Андрій Іванович Труд — військовий льотчик-винищувач часів Другої світової війни, заступник командира ескадрильї 16-го гвардійського винищувального авіаційного полку 9-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії (8-а повітряна армія СРСР), лейтенант, Герой Радянського Союзу (1944) народився 20 серпня 1921 року в селі Інгуло-Кам’янці. З 1933 року мешкав у Кривому Розі, де 1940 року закінчив 7 класів середньої школи. 20 червня 1940 року добровільно вступив до лав Робітничо-селянської червоної армії. У червні 1941 року закінчив Качинську військову авіаційну школу льотчиків імені М’ясникова. Сержант Андрій Труд — учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Воював у складі 55-го (згодом — 16-го гвардійського) винищувального авіаційного полку на Південному, Північно-Кавказькому, 4-у, 2-у та 1-у Українських фронтах. Пройшов бойовий шлях від пілота до помічника командира полку. У травні 1943 року був важко поранений. До вересня 1943 року гвардії лейтенант Труд здійснив 324 бойових вильоти на винищувачах МіГ-3, Як-1 та «Аерокобра». Провів 71 повітряний бій, у яких збив особисто 18 та в складі групи 1 літак супротивника. Всього ж за роки війни здійснив понад 600 бойових вильотів, у повітряних боях збив особисто 26 і в складі групи 1 літак ворога.
Після війни продовжив військову службу в лавах військово-повітряних сил СРСР. 8 січня 1962 року йому присвоєно військове звання «полковник». Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни I ступеня, орденом Червоної зірки, медалями «За оборону Кавказу», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», чехословацьким Воєнним хрестом. Протягом життя декілька разів приїжджав на батьківщину — в Інгуло-Кам’янку та зустрічався із земляками. Помер 27 липня 1999 року у Сумах.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До села Інгуло-Кам’янки можна дістатися автобусом Кропивницький — Інгуло-Кам’янка (через Новгородку).
У матеріалі використані дані з Вікіпедії та з міні-проекту «Літопис рідного краю», керівник Вікторія Дудник. Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Нелі Калюжній та Катерині Вотусь
У перші дні війни інгуло-кам’янці не знали, що таке Друга світова війна, але впродовж чотирьох років на їхню долю випали всі страждання, які навіть у думках не можна уявити.
Перший раз фашисти зайшли в село 5 серпня 1941 року, зайняли його, що хотіли, те й робили, знущалися з жителів. У селі залишилися тільки жінки з дітьми та люди похилого віку, оборонятися не було кому. А ще залишилися чоловіки, які не могли піти на фронт і допомагали на місці, зокрема створювали підпільні комсомольські організації. В Інгуло-Кам’янці у 1941-1943 роках діяла підпільна організація «Спартак», якою керував Михайло Іванович Піддячний. До організації входили М.О.Борошненко, Б.Ф.Вічко, В.М.Тарасов, І.П.Рак. Члени групи зібрали радіоприймач, перехоплювали хвилі та розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. До цієї справи вони залучали й інших юнаків, яким у всьому довіряли, але свої секрети не розповідали. У приміщенні теперішньої аптеки розміщувалася фашистська комендатура, і коли гітлерівці виїжджали з села, комсомольські підпільники пробиралися в приміщення комендатури, вивчали документи, які пощастило побачити, забирали патрони.
Коли гітлерівці робили облави, то люди ховалися в погребах. Одного дня селом ішли два гітлерівці, і де були великі будинки, туди кидали гранати і зривали їх. Люди почали вибігати з будинків і тікати городами, бо ніхто не знав, чия хата здається фашистам великою.
Взимку 1943 року всіх, хто вмів працювати, гнали рити окопи. Зима була дуже холодна, люта, і вдень, і вночі вила хуртовина. У ті грудневі дні в Інгуло-Кам’янці точилися тяжкі бої. У них брала участь 94-а стрілецька дивізія, якою на той час командував гвардії полковник Іван Руських. Остаточно населений пункт визволили 12 березня 1944 року. У боях за визволення села від фашистських окупантів загинули 192 воїни Червоної армії, які поховані у братській могилі, з них 164 відомі, решта — безіменні. Захоронення в ній продовжувалися і після війни, адже жителі села після бою хоронили полеглих спочатку на місцях загибелі, а вже потім звозили в братську могилу. У центрі села встановлений обеліск Слави на честь визволителів Інгуло-Кам’янки.
Після звільнення села усі сили жителів були направлені на відбудову села, становлення на ноги всього господарства для того, щоб якнайбільше допомогти справі перемоги. Після перемоги в село почали повертатися люди, які покинули Інгуло-Кам’янку.
Згадує жителька Інгуло-Кам’янки, дитина війни, теперішній голова ради ветеранів села Неля Іванівна Калюжна: — Я народилася наприкінці війни, але ж моє дитинство було повоєнним. Зараз тільки розумію, якої сили йшли бої у нашому селі. Цьому певною мірою слід завдячувати гористій місцевості. Коли ми ходили до першого класу, то на іншому березі нашої річки Інгул стояли затонулі підбиті танки, як фашистські, так і радянські. З одного зняли башту, і по ньому усі переходили, як по місточку. На берегах річки довгий час залишалися вириті окопи.
Братська могила знаходиться на найвищій точці села. Колись на цьому місці стояла церква, яку зруйнували у 30-ті роки. І зараз, якщо придивитися, видно контури фундаменту цегляної огорожі. Тож виходить, що поховання знаходиться якраз всередині цієї колишньої огорожі. Ще в 60-70-х роках на 9 Травня у село приїжджали дуже багато людей вклонитися останкам своїх рідних. Приїздили не лише з України, а й з Росії, з Узбекистану. І багато з них з благоговінням ставилися до того факту, що братська могила знаходиться на такому святому місці — подвір’ї церкви.
Сестра, яка старша за мене на 8 років, добре пам’ятає події війни. Пам’ятає, що в Інгуло-Кам’янці відбувалися танкові бої. Відбувся один наступ радянських військ, але довелося відступити та робити ще один наступ, який проводився з боку Новгородки. Найбільше скупчення сил відбувалося по річці Інгул, яка була в ті часи глибокою. На території Інгуло-Кам’янки відбувалися жорстокі бої, тому що село було розташоване на вигідному стратегічному напрямку, і ворог вперто не хотів втрачати території. Школа під час війни не працювала, оскільки була зайнята гітлерівцями, при визволенні села у ній розмістився штаб батальйону радянських військ, під час однієї з атак вона була зруйнована, тож після війни побудували нову школу.
У селі стояли гітлерівці. Часто вони забирали і відправляли наших жителів до Німеччини. Потрапив у їх число і мій батько — Іван Сокіл. Йому вдалося втекти й добратися до Компаніївки. Якимось чином він повідомив дружину, тож вона поїхала підводою, прикидала його сіном, а зверху на сіно поклали маленьку донечку, мою сестру, — і гітлерівці їх не тронули. Після повернення додому батькові довелося переховуватися.
Понад 200 жителів села брали участь у Другій світовій війні, 52 з них загинули, 148 нагороджені орденами та медалями. Імена односельчан Семена Павловича Чередніченка, Григорія Лаврентійовича Скосаря, Василя Даниловича Крижановського, Купріяна Сергійовича Колодяжного, Федора Федоровича Чередніченка, Пилипа Юхимовича Назаренка — назавжди залишаться у пам’яті вдячних нащадків, адже ці воїни здобували Перемогу.
СЬОГОДЕННЯ
Після війни на братській могилі встановили невеликий пам’ятний знак, а 1963 року його замінили на інший, який стоїть зараз.
До священних місць інгуло-кам’янці приходять щороку на 9 Травня та у день визволення села. Цього року біля пам’ятників на мітинг зібралися працівники сільської ради, працівники Будинку культури, школярі, жителі села, які вшанували полеглих хвилиною мовчання та поклали квіти.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Андрій Іванович Труд — військовий льотчик-винищувач часів Другої світової війни, заступник командира ескадрильї 16-го гвардійського винищувального авіаційного полку 9-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії (8-а повітряна армія СРСР), лейтенант, Герой Радянського Союзу (1944) народився 20 серпня 1921 року в селі Інгуло-Кам’янці. З 1933 року мешкав у Кривому Розі, де 1940 року закінчив 7 класів середньої школи. 20 червня 1940 року добровільно вступив до лав Робітничо-селянської червоної армії. У червні 1941 року закінчив Качинську військову авіаційну школу льотчиків імені М’ясникова. Сержант Андрій Труд — учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Воював у складі 55-го (згодом — 16-го гвардійського) винищувального авіаційного полку на Південному, Північно-Кавказькому, 4-у, 2-у та 1-у Українських фронтах. Пройшов бойовий шлях від пілота до помічника командира полку. У травні 1943 року був важко поранений. До вересня 1943 року гвардії лейтенант Труд здійснив 324 бойових вильоти на винищувачах МіГ-3, Як-1 та «Аерокобра». Провів 71 повітряний бій, у яких збив особисто 18 та в складі групи 1 літак супротивника. Всього ж за роки війни здійснив понад 600 бойових вильотів, у повітряних боях збив особисто 26 і в складі групи 1 літак ворога.
Після війни продовжив військову службу в лавах військово-повітряних сил СРСР. 8 січня 1962 року йому присвоєно військове звання «полковник». Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни I ступеня, орденом Червоної зірки, медалями «За оборону Кавказу», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», чехословацьким Воєнним хрестом. Протягом життя декілька разів приїжджав на батьківщину — в Інгуло-Кам’янку та зустрічався із земляками. Помер 27 липня 1999 року у Сумах.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До села Інгуло-Кам’янки можна дістатися автобусом Кропивницький — Інгуло-Кам’янка (через Новгородку).
У матеріалі використані дані з Вікіпедії та з міні-проекту «Літопис рідного краю», керівник Вікторія Дудник. Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Нелі Калюжній та Катерині Вотусь
